ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Івана Підкову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Івана Підкову
Під Чернечою горою, де Дніпро гуляє
Славний отаман Підкова лежить-спочиває.
Не змогли його здолати татари і турки
Та скарали підлі ляхи, як дався їм в руки.
Заманили та в кайдани його закували,
А у городі у Львові голову зрубали.
Думали, що покарали, ім’я його стерли.
Але пам’ять про козака ще й досі не вмерла.
Ще і досі ім’я славне поміж люду чути.
Був, говорять, йому братом Іон Вода Лютий,
Той, що став на люту січу з турецьким султаном
Та склав голову зі славним Свірговським Іваном.
Ще малим, говорять люди, татари напали
І маленького Івана у ясир забрали.
Не судилося малому рабом в Криму жити,
Бо козаки в степу встигли їх перехопити.
В лютій січі положили орди половину
І звільнили із полону з ясиром дитину.
Як звільнили, то забрали, на Січ подалися.
Там козацької науки учити взялися.
Не дарма учив науку та їв саламаху,
Бо вже скоро аж свистіла у руках домаха.
Пішла, мабуть, лиш на користь козацька гостина,
Бо в добрячого козака виросла дитина.
Сам високий та кремезний, як дубок, неначе.
І такий – кому завгодно може дати здачі.
Кажуть, дишло об коліно міг переломити,
А волячим рогом дошку дубову пробити.
Іще кажуть за колесо спинив якось воза,
Що його шість добрих коней мчали по дорозі.
Міг загнати в дошку таляр, що так не дістати,
Тільки треба його було ножем вирізати.
А підкови його руки без зусиль ламали,
То ж Підковою козаки його і назвали.
Молодим ходив в походи з козаками морем
Разом з Кішкою Самійлом султану на горе.
Бо й Очакову дісталось, Гезлеву і Кафі.
Запорозькому козацтву Самійло потрафив.
В тих походах Іван вчився, як слід воювати,
Як топити флот ворожий і фортеці брати.
Не пропала та наука, згодом пригодилась,
Як посли молдавські раптом на Січі з’явились.
Взнали якось, що живе там брат Іона Води,
Та й схотіли, аби став він в Молдові господар.
Бо Петро Кульгавий клятий під турка лягає,
Добро знаті боронити не допомагає.
То ж вона готова стріти на кордоні дружно
І підтримати Підкову в боротьбі оружно.
Хоч і віри тому слову не було у нього,
Та ж володарем зробитись – хто ж не хоче того?
Зібрав Іван собі військо – три сотні голоти,
Кому на Січі сидіти не було охоти,
І подався у Молдову господарювати.
Та Петро Кульгавий вийшов його зустрічати.
А у нього й війська більше і гармат багато,
Довелось ні з чим Івану назад повертати.
А з Молдови у Варшаву скарга полетіла
Аби славному козаку віку вкоротили.
Повелів король негайно козака схопити,
Не хотілось йому, бачте, турка розізлити.
Та піди візьми такого. Стали коло броду,
Польських жовнірів загнали у холодну воду.
Тут підмога підоспіла знову до Підкови,
Можна новий починати похід до Молдови.
Пішло військо козацькеє на Ясси-столицю,
Вийшов Петро з своїм військом проти нього биться.
В нього й війська знову більше, і турки при ньому.
Та козаки добре знають, як зарадить тому.
Ледве турки запалили на мушкетах гноти,
Як попадала на землю козацька голота.
Тільки-но турецькі кулі мимо пролетіли,
Як козаки перед турком піднялися сміло.
Загриміли їх мушкети, ударили разом,
Половина яничарів полягла одразу.
Ті, що лиши́лись, зайцями врозтіч подалися.
Сам на сам із козаками Петро залишився.
Не став долю спокушати, битись з козаками,
Вслід за турками подався до волохів прямо.
Став благати свого брата, володаря краю,
До султана також слізні скарги посилає.
І одне лише прохання чується від нього:
Поможіть із Ясс прогнати самозванця того.
А Підкова, як господар сидить у столиці,
Випуска нещасних, котрі сидять у в’язниці.
Призначає на посади козацьку старшину,
Відповідно його вкладу й відповідно чину.
До султана посилає посольство чимале,
Аби його господарем і в Стамбулі мали.
А тим часом на Молдові хмари все чорніші,
Бо зібрав Петро Кульгавий військо іще більше.
Тут і турки, й трансільванці, і семигородці,
Ще й частково знать молдовська на Петровім боці.
Та хіба велика сила козака злякає?
У столиці своє військо Підкова збирає.
Збира військо й вирушає ворога стрічати.
А надумав ворог його хитрістю узяти.
Назганяли із околиць табуни худоби
Та пустили попереду свого війська, щоби
Потоптала та худоба та ряди змішала,
А тоді вже б на козаків все військо напало.
Ще й гарцівників пустили перш худоби тої,
Щоб зманили ті козаків кинутись до бою.
Та кого вони хотіли, кляті, одурити?
Козаки з мушкетів стали гарцівників бити.
А, коли усіх побили, за худобу взялись –
То стріляли, то кричали – худоба й злякалась.
Завернула з переляку на свої ж порядки.
Не чекало того військо, кинулось тікати.
Але тут іще й козаки вдарили із боку.
Сам Петро тікав із поля, як заєць, нівроку.
Утекло вороже військо, гармати лишило.
А у ті часи гармати – то велика сила.
Притяг в Ясси ті гармати Підкова з собою.
Але знову готуватись потрібно до бою.
Нове військо підступає,знову битві бути.
А боярство на Молдові уже носом крутить.
Вже готове і під руку Петрову податись.
Тож на військо на молдавське не варт сподіватись.
Взяв Підкова всіх козаків, прихопив гармати
Та й рішив на Україну тоді повертати.
А зима була холодна, снігу навалило
У степу усі дороги-шляхи перекрило.
Не пройти на Січ степами, хіба лиш Поділлям.
А там уже королівське повеління діє.
Знов король отримав грізні скарги від султана:
Як розбійника не спинить – воювати стане.
Тож велів король негайно Підкову схопити
І відправить до Варшави аби там судити.
Але ж як його узяти, в нього ж ціле військо,
Не підпустить воно ляхів до Підкови й близько.
Узялися тоді ляхи Підкову вмовляти,
Щоб сам їхав до Варшави себе виправдати.
Мовляв, король у Варшаві не все добре знає,
Як почує виправдання, то не покарає.
Та заледве-но Підкова війська відділився,
Як одразу у в’язниці ляській опинився.
Ой, повірив козак чесний у ляську порядність,
Опинився у кайданах зовсім безпорадний.
Силою не сміли взяти, то хитрістю взяли
І, закутого в кайдани, до суду призвали.
А там уже й засудили козака до страти,
Аби знав, як без дозволу з турком воювати.
Привезли його до Львова, зігнали народу,
Кат з сокирою чекає вже біля колоди.
Королеві було сором чи просто злякався,
Бо зрання́ на полювання, начебто, подався.
А Іван по-королівськи між жовнірів ходить
Та слова свої останні каже до народу:
- Я, шановні громадяни, смерті не боюся.
Скільки себе пам’ятаю – з невірними б’юся.
Не ламав ніколи слова, не чинив розбою,
Тож неправду королівську бачу над собою.
Я хотів від бусурманів свій край захистити,
Та король не хоче, бачте, того допустити.
Дав султану турецькому себе залякати,
Тож мене і присудили сьогодні до страти.
Я звертаюсь до одного єдиного Бога:
Хай же моя кров невинна упаде на нього!-
Випив склянку за здоров’я своїх побратимів,
Попрощався, як годиться козакові,з ними.
А тоді уже до ката підійшов без страху,
Поклав голову спокійно перед ним на плаху.
Піднялась сокира ката і з силою впала…
Ще одного запорожця славного не стало.
Ой, не стало запорожця, славного козака
Та із пам’яті не зітре сила то ніяка.
Доки буде ще лунати українське слово,
Буде народ пам’ятати Івана Підкову.
Славний отаман Підкова лежить-спочиває.
Не змогли його здолати татари і турки
Та скарали підлі ляхи, як дався їм в руки.
Заманили та в кайдани його закували,
А у городі у Львові голову зрубали.
Думали, що покарали, ім’я його стерли.
Але пам’ять про козака ще й досі не вмерла.
Ще і досі ім’я славне поміж люду чути.
Був, говорять, йому братом Іон Вода Лютий,
Той, що став на люту січу з турецьким султаном
Та склав голову зі славним Свірговським Іваном.
Ще малим, говорять люди, татари напали
І маленького Івана у ясир забрали.
Не судилося малому рабом в Криму жити,
Бо козаки в степу встигли їх перехопити.
В лютій січі положили орди половину
І звільнили із полону з ясиром дитину.
Як звільнили, то забрали, на Січ подалися.
Там козацької науки учити взялися.
Не дарма учив науку та їв саламаху,
Бо вже скоро аж свистіла у руках домаха.
Пішла, мабуть, лиш на користь козацька гостина,
Бо в добрячого козака виросла дитина.
Сам високий та кремезний, як дубок, неначе.
І такий – кому завгодно може дати здачі.
Кажуть, дишло об коліно міг переломити,
А волячим рогом дошку дубову пробити.
Іще кажуть за колесо спинив якось воза,
Що його шість добрих коней мчали по дорозі.
Міг загнати в дошку таляр, що так не дістати,
Тільки треба його було ножем вирізати.
А підкови його руки без зусиль ламали,
То ж Підковою козаки його і назвали.
Молодим ходив в походи з козаками морем
Разом з Кішкою Самійлом султану на горе.
Бо й Очакову дісталось, Гезлеву і Кафі.
Запорозькому козацтву Самійло потрафив.
В тих походах Іван вчився, як слід воювати,
Як топити флот ворожий і фортеці брати.
Не пропала та наука, згодом пригодилась,
Як посли молдавські раптом на Січі з’явились.
Взнали якось, що живе там брат Іона Води,
Та й схотіли, аби став він в Молдові господар.
Бо Петро Кульгавий клятий під турка лягає,
Добро знаті боронити не допомагає.
То ж вона готова стріти на кордоні дружно
І підтримати Підкову в боротьбі оружно.
Хоч і віри тому слову не було у нього,
Та ж володарем зробитись – хто ж не хоче того?
Зібрав Іван собі військо – три сотні голоти,
Кому на Січі сидіти не було охоти,
І подався у Молдову господарювати.
Та Петро Кульгавий вийшов його зустрічати.
А у нього й війська більше і гармат багато,
Довелось ні з чим Івану назад повертати.
А з Молдови у Варшаву скарга полетіла
Аби славному козаку віку вкоротили.
Повелів король негайно козака схопити,
Не хотілось йому, бачте, турка розізлити.
Та піди візьми такого. Стали коло броду,
Польських жовнірів загнали у холодну воду.
Тут підмога підоспіла знову до Підкови,
Можна новий починати похід до Молдови.
Пішло військо козацькеє на Ясси-столицю,
Вийшов Петро з своїм військом проти нього биться.
В нього й війська знову більше, і турки при ньому.
Та козаки добре знають, як зарадить тому.
Ледве турки запалили на мушкетах гноти,
Як попадала на землю козацька голота.
Тільки-но турецькі кулі мимо пролетіли,
Як козаки перед турком піднялися сміло.
Загриміли їх мушкети, ударили разом,
Половина яничарів полягла одразу.
Ті, що лиши́лись, зайцями врозтіч подалися.
Сам на сам із козаками Петро залишився.
Не став долю спокушати, битись з козаками,
Вслід за турками подався до волохів прямо.
Став благати свого брата, володаря краю,
До султана також слізні скарги посилає.
І одне лише прохання чується від нього:
Поможіть із Ясс прогнати самозванця того.
А Підкова, як господар сидить у столиці,
Випуска нещасних, котрі сидять у в’язниці.
Призначає на посади козацьку старшину,
Відповідно його вкладу й відповідно чину.
До султана посилає посольство чимале,
Аби його господарем і в Стамбулі мали.
А тим часом на Молдові хмари все чорніші,
Бо зібрав Петро Кульгавий військо іще більше.
Тут і турки, й трансільванці, і семигородці,
Ще й частково знать молдовська на Петровім боці.
Та хіба велика сила козака злякає?
У столиці своє військо Підкова збирає.
Збира військо й вирушає ворога стрічати.
А надумав ворог його хитрістю узяти.
Назганяли із околиць табуни худоби
Та пустили попереду свого війська, щоби
Потоптала та худоба та ряди змішала,
А тоді вже б на козаків все військо напало.
Ще й гарцівників пустили перш худоби тої,
Щоб зманили ті козаків кинутись до бою.
Та кого вони хотіли, кляті, одурити?
Козаки з мушкетів стали гарцівників бити.
А, коли усіх побили, за худобу взялись –
То стріляли, то кричали – худоба й злякалась.
Завернула з переляку на свої ж порядки.
Не чекало того військо, кинулось тікати.
Але тут іще й козаки вдарили із боку.
Сам Петро тікав із поля, як заєць, нівроку.
Утекло вороже військо, гармати лишило.
А у ті часи гармати – то велика сила.
Притяг в Ясси ті гармати Підкова з собою.
Але знову готуватись потрібно до бою.
Нове військо підступає,знову битві бути.
А боярство на Молдові уже носом крутить.
Вже готове і під руку Петрову податись.
Тож на військо на молдавське не варт сподіватись.
Взяв Підкова всіх козаків, прихопив гармати
Та й рішив на Україну тоді повертати.
А зима була холодна, снігу навалило
У степу усі дороги-шляхи перекрило.
Не пройти на Січ степами, хіба лиш Поділлям.
А там уже королівське повеління діє.
Знов король отримав грізні скарги від султана:
Як розбійника не спинить – воювати стане.
Тож велів король негайно Підкову схопити
І відправить до Варшави аби там судити.
Але ж як його узяти, в нього ж ціле військо,
Не підпустить воно ляхів до Підкови й близько.
Узялися тоді ляхи Підкову вмовляти,
Щоб сам їхав до Варшави себе виправдати.
Мовляв, король у Варшаві не все добре знає,
Як почує виправдання, то не покарає.
Та заледве-но Підкова війська відділився,
Як одразу у в’язниці ляській опинився.
Ой, повірив козак чесний у ляську порядність,
Опинився у кайданах зовсім безпорадний.
Силою не сміли взяти, то хитрістю взяли
І, закутого в кайдани, до суду призвали.
А там уже й засудили козака до страти,
Аби знав, як без дозволу з турком воювати.
Привезли його до Львова, зігнали народу,
Кат з сокирою чекає вже біля колоди.
Королеві було сором чи просто злякався,
Бо зрання́ на полювання, начебто, подався.
А Іван по-королівськи між жовнірів ходить
Та слова свої останні каже до народу:
- Я, шановні громадяни, смерті не боюся.
Скільки себе пам’ятаю – з невірними б’юся.
Не ламав ніколи слова, не чинив розбою,
Тож неправду королівську бачу над собою.
Я хотів від бусурманів свій край захистити,
Та король не хоче, бачте, того допустити.
Дав султану турецькому себе залякати,
Тож мене і присудили сьогодні до страти.
Я звертаюсь до одного єдиного Бога:
Хай же моя кров невинна упаде на нього!-
Випив склянку за здоров’я своїх побратимів,
Попрощався, як годиться козакові,з ними.
А тоді уже до ката підійшов без страху,
Поклав голову спокійно перед ним на плаху.
Піднялась сокира ката і з силою впала…
Ще одного запорожця славного не стало.
Ой, не стало запорожця, славного козака
Та із пам’яті не зітре сила то ніяка.
Доки буде ще лунати українське слово,
Буде народ пам’ятати Івана Підкову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію