ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Зупиніться ось тут…
Подивіться: йому – дев’ятнадцять,
а його вже нема,
і зима побілила портрет…
Скільки їх тут лежить
під зірками
ще юних "афганців"–
Їм би жить!
Хто їм дав кулемет?!
Не поступиться ніч
перед сяйвом фанерної зірки.
Не відсунеться сніг
від могили сирої землі…
Розстріляти б ту ніч
до кінця,
до останньої дірки,
що убила тебе!
й не дала народитись мені…
7 грудня 1988 р., Київ
Влітку 1988 року Сергій Губерначук у своєму щоденнику пише:
«Учора, 17.07.88 р., поховали Рому Павленка, мого однокласника і товариша. Жахливий день... Усі ридали.
Він служив у Афганістані; і року не пробув у Армії – і загинув.
Їх було четверо – і всіх чотирьох скосило автоматною чергою. А він же 1969 року народження – от і наш рік страждає від цієї проклятущої війни.
У мене зараз дуже пригнічений стан. І мені здається, що він накладе печать на все моє життя, точніше не стан, а цей трагічний випадок.
Тьотя Шура, Романова матір, там безперестанку губила свідомість і кричала за сином. Я розумію, що його не повернеш, але ж який жаль. Цедик Сергій, його найближчий друг, він зараз служить у Москві, теж буде у відчаї – він загубив справжнього друга.
У школі Роман був звичайним хлопцем і учнем, нічим не вирізнявся поміж однолітків. Був такий неспокійний, як і всі хлопці. А що ледачкуватий, то в час застою мало хто хотів вчитися… Не було кому зацікавити. А в Армії він проявив себе. Усього набачився. Там же справжня війна… Звісно, розумів, що тут усі в Союзі з жиру бісяться, а там – війна і не до "жиру"! На фотографії, яку він надіслав з Афганістану – ну, у нього такі очі, які вже багато чого бачили – словом, дорослі, зрілі, а на фотографіях 8-го чи 10-го класів ще дитячі.
З однокласників на похороні були тільки Люда Січкар, яка принесла мені цю тяжку звістку 15 липня, я і Люда Жайворонок.
Роман загинув ще 6-го липня, а ховали – 17-го. Труна була закрита, навіть віконця не було, так що мати навіть не побачила свого сина востаннє.
От і все… Нема Романа. Він перший, хто з нашого класу пішов на "той світ". Хто буде другим, невідомо нікому. Краще, якщо всі ми помремо своєю смертю, і десь так за 80 літ.
А ці війни знущаються з людей. Тепер кожен з нас при слові "Афганістан" буде згадувати Романа і його похорон.
Кому потрібна ця війна?! Їх уже повинні були виводити. І на кінець – отаке лихо…»
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 39
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1873 seconds