Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
2026.09.23
08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ
Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
2026.09.22
23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
2026.09.22
12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
2026.09.22
12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
2026.09.22
11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про перстач гусячий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про перстач гусячий
Пішли два кума рибки половити.
У жі́нок відпросилися своїх.
Ті неохоче відпустили їх
З умовою: там не багато пити.
З собою по «півлітрі» узяли,
Погрітися та і улов прилити,
Бо ж рибки сподівались наловити,
Із вудками бо недарма пішли.
Ще сонечко не випило росу,
Адже воно, по правді, не вставало.
Ще лише обрій рожевів помалу,
Ховаючи в півтемряві красу.
Стежиною знайомою пройшли,
Якою не один вже рік ходили.
Тож в сутінках зовсім і не блудили,
Одразу і до річки підійшли.
Усілися удвох, де очерет
Давав можливість плесо проглядати
Та стали свою вудки розкладати,
Дістали черв’ячків і… уперед!
Поки там риба здобич розбере,
Поки вона надумає клювати,
Потрібно вже ж почати приливати,
Бо й в горлі від холодного дере.
Перехилили вдвох по гранчаку,
Солоний огірочок розділили.
Вже й сонечко над обрієм висіло,
Червоно позираючи в ріку.
Качаються ліниво поплавці,
Напевно, риба довго любить спати.
Хлібцем її взялись підгодувати,
Розтрушуючи крихти по ріці.
Але і те не дуже помогло.
Тож довелося знов за пляшку братись,
Аби не надто з того знервуватись.
А вже за другим третє вслід пішло.
Як застрибав у кума поплавець,
Вони уже добряче наприймались,
Але на ноги швидко похапались.
Прокинулася риба, накінець!
Кум надто різко вудлище вхопив,
На березі слизькому поточився
Та за очеретину ухопився,
Поки ото сторчма в траву летів.
Петро не знав, чи кума рятувать,
Чи вудочку хапати і тягнути.
Стоїть, не знає, як йому і бути.
Лежить Іван, не поспіша вставать.
Долонею долоню затиска,
А звідти вже червоне проступає.
Таж очерет листочки гострі має,
Тож, мабуть, і порізалась рука.
Потрібно чимось зупинити кров,
А вже «півлітра» зовсім опустіли.
Коли устигли? Наче, ж тільки сіли?
Петро свою непевність поборов,
Провітрилося миттю в голові.
Чого б узяти аби кров спинити?
Й побачив жовто-золотаві квіти,
Що добре були видні у траві.
І тут, немов прозріння надійшло,
Нарвав тих квітів та приклав до рани.
Знав точно – кров точитись перестане.
І справді, не багато і пройшло,
Як кров спинилась, рана затяглась.
Він від сорочки відірвав шматину,
Закутав куму руку, як дитину,
Зв’язав тугенько, щоб не розійшлась.
На тім рибалка скінчилась для них.
Петро зібрав всі їхні причандали,
Хоч жодної рибинки не впіймали.
Та й подалися до жінок своїх.
Кум по дорозі у Петра пита:
- Ти звідки знав про ті цілющі квіти?
Що саме ними можна кров спинити?
Потилицю Петро почухав: - Та,
Було давно, я геть уже забув.
А це побачив і згадав одразу.
Пішов я на качок одного разу,
Рушницю взяв та чоботи не взув,
В яких бува рибалити ходжу.
Якраз пернатих зграї налетіли,
Тож залишалось тільки лиш поцілить.
Я заховався у кущах, сиджу.
Аж бачу – гуска раптом виліта.
Я підхопився та «бабах» із ходу.
Крутнулась гуска та шубовсть на воду.
Помчав її чимдуж шукати та
Вона десь очеретах залягла.
А без чобіт я ж не полізу в воду.
Ходив-ходив над очеретом. Шкода,
Але ні з чим вернувся до села.
На другий день подався знов туди,
Сів у кущах та здобичі чекаю.
Сьогодні ж, певно, пофартити має.
Аж бачу, гуска у траві сидить.
Ледь-ледь з трави тієї вигляда
Та пильно озирається навколо.
Тоді схопилась й подалася полем.
Дивлюсь, а в неї із крилом біда.
«Моя вчорашня»,- зрозумів ураз,
Підняв рушницю, вже хотів добити.
Та думаю: куди б це їй спішити
Пораненій у цей ранковий час?
Аж бачу – зупинилася вона,
Трави якоїсь дзьобом прихопила
І до своєї рани притулила.
Потримала отак от. Дивина.
А потім ще зробила кілька раз.
«Невже отак лікує свою рану?
Ні, убивати я її не стану
Та подивлюся ще якиїсь час».
Ще кілька раз на місце те прийшов.
Траву, що гуска скубла ту примітив,
Її великі золотаві квіти,
Що схожі на наперстки, віднайшов.
Та гуска скоро й зовсім не прийшла,
Мабуть, своє крило залікувала
І далі десь собі помандрувала.
А я, коли вернувся до села,
То в діда Гната гарно розпитав,
Що то за квітка, як її назвати.
А діда ж, знаєш, варто лиш спитати.
Надвечір все про квітку тую знав
Перстач ту квітку, гусячий зовуть.
Давно вже люди нею користують
І кров зупинять, й рани полікують…
Запам’ятай, згодиться як-небудь.
У жі́нок відпросилися своїх.
Ті неохоче відпустили їх
З умовою: там не багато пити.
З собою по «півлітрі» узяли,
Погрітися та і улов прилити,
Бо ж рибки сподівались наловити,
Із вудками бо недарма пішли.
Ще сонечко не випило росу,
Адже воно, по правді, не вставало.
Ще лише обрій рожевів помалу,
Ховаючи в півтемряві красу.
Стежиною знайомою пройшли,
Якою не один вже рік ходили.
Тож в сутінках зовсім і не блудили,
Одразу і до річки підійшли.
Усілися удвох, де очерет
Давав можливість плесо проглядати
Та стали свою вудки розкладати,
Дістали черв’ячків і… уперед!
Поки там риба здобич розбере,
Поки вона надумає клювати,
Потрібно вже ж почати приливати,
Бо й в горлі від холодного дере.
Перехилили вдвох по гранчаку,
Солоний огірочок розділили.
Вже й сонечко над обрієм висіло,
Червоно позираючи в ріку.
Качаються ліниво поплавці,
Напевно, риба довго любить спати.
Хлібцем її взялись підгодувати,
Розтрушуючи крихти по ріці.
Але і те не дуже помогло.
Тож довелося знов за пляшку братись,
Аби не надто з того знервуватись.
А вже за другим третє вслід пішло.
Як застрибав у кума поплавець,
Вони уже добряче наприймались,
Але на ноги швидко похапались.
Прокинулася риба, накінець!
Кум надто різко вудлище вхопив,
На березі слизькому поточився
Та за очеретину ухопився,
Поки ото сторчма в траву летів.
Петро не знав, чи кума рятувать,
Чи вудочку хапати і тягнути.
Стоїть, не знає, як йому і бути.
Лежить Іван, не поспіша вставать.
Долонею долоню затиска,
А звідти вже червоне проступає.
Таж очерет листочки гострі має,
Тож, мабуть, і порізалась рука.
Потрібно чимось зупинити кров,
А вже «півлітра» зовсім опустіли.
Коли устигли? Наче, ж тільки сіли?
Петро свою непевність поборов,
Провітрилося миттю в голові.
Чого б узяти аби кров спинити?
Й побачив жовто-золотаві квіти,
Що добре були видні у траві.
І тут, немов прозріння надійшло,
Нарвав тих квітів та приклав до рани.
Знав точно – кров точитись перестане.
І справді, не багато і пройшло,
Як кров спинилась, рана затяглась.
Він від сорочки відірвав шматину,
Закутав куму руку, як дитину,
Зв’язав тугенько, щоб не розійшлась.
На тім рибалка скінчилась для них.
Петро зібрав всі їхні причандали,
Хоч жодної рибинки не впіймали.
Та й подалися до жінок своїх.
Кум по дорозі у Петра пита:
- Ти звідки знав про ті цілющі квіти?
Що саме ними можна кров спинити?
Потилицю Петро почухав: - Та,
Було давно, я геть уже забув.
А це побачив і згадав одразу.
Пішов я на качок одного разу,
Рушницю взяв та чоботи не взув,
В яких бува рибалити ходжу.
Якраз пернатих зграї налетіли,
Тож залишалось тільки лиш поцілить.
Я заховався у кущах, сиджу.
Аж бачу – гуска раптом виліта.
Я підхопився та «бабах» із ходу.
Крутнулась гуска та шубовсть на воду.
Помчав її чимдуж шукати та
Вона десь очеретах залягла.
А без чобіт я ж не полізу в воду.
Ходив-ходив над очеретом. Шкода,
Але ні з чим вернувся до села.
На другий день подався знов туди,
Сів у кущах та здобичі чекаю.
Сьогодні ж, певно, пофартити має.
Аж бачу, гуска у траві сидить.
Ледь-ледь з трави тієї вигляда
Та пильно озирається навколо.
Тоді схопилась й подалася полем.
Дивлюсь, а в неї із крилом біда.
«Моя вчорашня»,- зрозумів ураз,
Підняв рушницю, вже хотів добити.
Та думаю: куди б це їй спішити
Пораненій у цей ранковий час?
Аж бачу – зупинилася вона,
Трави якоїсь дзьобом прихопила
І до своєї рани притулила.
Потримала отак от. Дивина.
А потім ще зробила кілька раз.
«Невже отак лікує свою рану?
Ні, убивати я її не стану
Та подивлюся ще якиїсь час».
Ще кілька раз на місце те прийшов.
Траву, що гуска скубла ту примітив,
Її великі золотаві квіти,
Що схожі на наперстки, віднайшов.
Та гуска скоро й зовсім не прийшла,
Мабуть, своє крило залікувала
І далі десь собі помандрувала.
А я, коли вернувся до села,
То в діда Гната гарно розпитав,
Що то за квітка, як її назвати.
А діда ж, знаєш, варто лиш спитати.
Надвечір все про квітку тую знав
Перстач ту квітку, гусячий зовуть.
Давно вже люди нею користують
І кров зупинять, й рани полікують…
Запам’ятай, згодиться як-небудь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
