ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.01.30 23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу. Меншовартість занадто вартує. Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають. Хто править бал, тому правила зайві. У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.

Іван Потьомкін
2026.01.30 21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як

Тетяна Левицька
2026.01.30 21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?

А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,

Артур Курдіновський
2026.01.30 16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.

Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,

Юрій Лазірко
2026.01.30 15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.

Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги

Артур Курдіновський
2026.01.30 13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!

Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал

Борис Костиря
2026.01.30 10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.

Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,

Світлана Пирогова
2026.01.29 21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.

Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.

Артур Курдіновський
2026.01.29 19:57
МАГІСТРАЛ

Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!

Розпливчасті та ледь помітні тіні

С М
2026.01.29 18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача

я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“

Іван Потьомкін
2026.01.29 18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході

Юрко Бужанин
2026.01.29 17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.

Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна

Євген Федчук
2026.01.29 16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив

Тетяна Левицька
2026.01.29 11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.

Борис Костиря
2026.01.29 11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про перстач гусячий
Пішли два кума рибки половити.
У жі́нок відпросилися своїх.
Ті неохоче відпустили їх
З умовою: там не багато пити.
З собою по «півлітрі» узяли,
Погрітися та і улов прилити,
Бо ж рибки сподівались наловити,
Із вудками бо недарма пішли.
Ще сонечко не випило росу,
Адже воно, по правді, не вставало.
Ще лише обрій рожевів помалу,
Ховаючи в півтемряві красу.
Стежиною знайомою пройшли,
Якою не один вже рік ходили.
Тож в сутінках зовсім і не блудили,
Одразу і до річки підійшли.
Усілися удвох, де очерет
Давав можливість плесо проглядати
Та стали свою вудки розкладати,
Дістали черв’ячків і… уперед!
Поки там риба здобич розбере,
Поки вона надумає клювати,
Потрібно вже ж почати приливати,
Бо й в горлі від холодного дере.
Перехилили вдвох по гранчаку,
Солоний огірочок розділили.
Вже й сонечко над обрієм висіло,
Червоно позираючи в ріку.
Качаються ліниво поплавці,
Напевно, риба довго любить спати.
Хлібцем її взялись підгодувати,
Розтрушуючи крихти по ріці.
Але і те не дуже помогло.
Тож довелося знов за пляшку братись,
Аби не надто з того знервуватись.
А вже за другим третє вслід пішло.
Як застрибав у кума поплавець,
Вони уже добряче наприймались,
Але на ноги швидко похапались.
Прокинулася риба, накінець!
Кум надто різко вудлище вхопив,
На березі слизькому поточився
Та за очеретину ухопився,
Поки ото сторчма в траву летів.
Петро не знав, чи кума рятувать,
Чи вудочку хапати і тягнути.
Стоїть, не знає, як йому і бути.
Лежить Іван, не поспіша вставать.
Долонею долоню затиска,
А звідти вже червоне проступає.
Таж очерет листочки гострі має,
Тож, мабуть, і порізалась рука.
Потрібно чимось зупинити кров,
А вже «півлітра» зовсім опустіли.
Коли устигли? Наче, ж тільки сіли?
Петро свою непевність поборов,
Провітрилося миттю в голові.
Чого б узяти аби кров спинити?
Й побачив жовто-золотаві квіти,
Що добре були видні у траві.
І тут, немов прозріння надійшло,
Нарвав тих квітів та приклав до рани.
Знав точно – кров точитись перестане.
І справді, не багато і пройшло,
Як кров спинилась, рана затяглась.
Він від сорочки відірвав шматину,
Закутав куму руку, як дитину,
Зв’язав тугенько, щоб не розійшлась.
На тім рибалка скінчилась для них.
Петро зібрав всі їхні причандали,
Хоч жодної рибинки не впіймали.
Та й подалися до жінок своїх.
Кум по дорозі у Петра пита:
- Ти звідки знав про ті цілющі квіти?
Що саме ними можна кров спинити?
Потилицю Петро почухав: - Та,
Було давно, я геть уже забув.
А це побачив і згадав одразу.
Пішов я на качок одного разу,
Рушницю взяв та чоботи не взув,
В яких бува рибалити ходжу.
Якраз пернатих зграї налетіли,
Тож залишалось тільки лиш поцілить.
Я заховався у кущах, сиджу.
Аж бачу – гуска раптом виліта.
Я підхопився та «бабах» із ходу.
Крутнулась гуска та шубовсть на воду.
Помчав її чимдуж шукати та
Вона десь очеретах залягла.
А без чобіт я ж не полізу в воду.
Ходив-ходив над очеретом. Шкода,
Але ні з чим вернувся до села.
На другий день подався знов туди,
Сів у кущах та здобичі чекаю.
Сьогодні ж, певно, пофартити має.
Аж бачу, гуска у траві сидить.
Ледь-ледь з трави тієї вигляда
Та пильно озирається навколо.
Тоді схопилась й подалася полем.
Дивлюсь, а в неї із крилом біда.
«Моя вчорашня»,- зрозумів ураз,
Підняв рушницю, вже хотів добити.
Та думаю: куди б це їй спішити
Пораненій у цей ранковий час?
Аж бачу – зупинилася вона,
Трави якоїсь дзьобом прихопила
І до своєї рани притулила.
Потримала отак от. Дивина.
А потім ще зробила кілька раз.
«Невже отак лікує свою рану?
Ні, убивати я її не стану
Та подивлюся ще якиїсь час».
Ще кілька раз на місце те прийшов.
Траву, що гуска скубла ту примітив,
Її великі золотаві квіти,
Що схожі на наперстки, віднайшов.
Та гуска скоро й зовсім не прийшла,
Мабуть, своє крило залікувала
І далі десь собі помандрувала.
А я, коли вернувся до села,
То в діда Гната гарно розпитав,
Що то за квітка, як її назвати.
А діда ж, знаєш, варто лиш спитати.
Надвечір все про квітку тую знав
Перстач ту квітку, гусячий зовуть.
Давно вже люди нею користують
І кров зупинять, й рани полікують…
Запам’ятай, згодиться як-небудь.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-12-08 19:55:57
Переглядів сторінки твору 767
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.01.29 16:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-08 22:13:59 ]
Пізнавальна історія, ніколи не чула про таку квітку і її лікувальні властивості! Дякую, цікава оповідь, гарно написали, пане Євгене!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-12-11 19:04:56 ]
Дякую, що не забуваєте зазирати і висловлювати свою думку на мої твори. Хай щастить.