Найбільше хочу побажати, щоб українці в Новому році знаходили в собі мужність визнавати помилки, прорахунки і з усієї сили намагалися бути не безголосими гвинтиками у цій ворожій, майже до кожного з нас, системі, а намагалися бути особистістю. Це нелегко та, при бажанні, під силу кожному, і головне при майже порожній кишені, безоплатно. Нам, старшому поколінню, ще за часів союзу систематично вбивали в голову, що ми гвинтики і не маємо права на свою думку, своє бачення тих чи інших подій, усі повинні жити так, як диктує партія. Непокірних і тих хто мав свою, окрему від партії думку, записували у неблагонадійні і вороги. Та страшна наука страху, через яку пройшло не одне покоління і сьогодні дається взнаки і багато тих, хто ревно сповідував партійні настанови і сліпо їм вірив, цей страх передають своїм дітям і онукам. І живуть, як у приказці: -Мовчи глуха менше гріха. Вони не підуть на Майдан відстоювати свої права, бо вони їх не знають. Живуть, по- принципу, якби чого не вийшло... Мовчки ковтатимуть драконівські тарифи, які виливають на їх голови(і на наші заодно), як з відра, брудні помиї. Бояться свою незгоду і своє невдоволення виказати навіть по телефону, зауважуючи при розмові, що давай краще при зустрічі про це поговоримо, бо нас можуть слухати. Схарапуджені і нещасні у своєму страху роблять помилку за помилкою, яка впливає на життя і долю усіх нас. Як же хочеться щоб цей ненависний гвинтик зник навіки з їх душ. Будемо мати надію, що нехай і не скоро, а він осоружний таки зникне і тоді ніякі вороги нам не будуть страшні.