Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
В добровольця Миколая... Билина
14
- «По руках! Якщо зумієш
взріти, може і прозрієш:
три світи є на землі,
і в тобі, і у мені, -
світлий можна звати раєм,
темний – пеклом, чорнокраєм,
а між ними – ізолятор,
що разом – акумулятор.
Все енергія. Тож миру
більше на кінцях, а виру -
посередині, де ти
просто в лоні суєти,
і тому у кожнім з вас
стільки різного нараз.
Ви й посвячені умінню
бійки зі своєю тінню,
ви - сторожа на межі,
ізолятори-мужі,
тож, як тягне до дозвіль,
зразу вам і цвіль, і міль!
15
Та як слуги Провидіння
й виконавці повеління,
хочеш, укладемо пакт
про взаємний контрафакт?»
- «Трясця, оповив журбою!
Що ж, хай пакт! І чорт з тобою!
Але скільки ворогам,
стільки помочі і нам!
В Молі, Дідьку, ти на службі,
з нами ж будеш вірний дружбі!
Бачиш на мені браслет?
Це мисливський амулет.
ми тепер з тобою більше,
ніж вертеп й анахорет!»
- «Кинь, Миколо, свої жарти,
ти серйозно? Ми ж не в карти…»
- «То й підписуй дружній пакт
чи пірнай в мій артефакт!
Будеш там, як в пляшці джин,
гарантовано один.»
16
- «Це ж, Миколо, хто з нас диявол?
Ти ж усіх порушник правил!»
- «Ти б мою бабуню знав,
тож її дарунок. Став
і печатку от сюди,
повертай мене, і йди.
А війни мине бодяга,
втратить силу ця бумага,
та вже нині із мішка
випущу твого дружка.»
Дідько криво усміхнувся,
час ожив, туман зметнувся,
і світанок у ту ж мить
пробудив природи хіть.
Літня ніч минає скоро,
Миколай глядить бадьоро
на угоду, на печать:
«Чорт не мед, але й не тать!»
Обстановка хай тривожна,
але дихати вже можна.
17
А у штабі далі рейвах,
всі на цирлах, і на нервах.
Головний дивертисмент:
що нагрянув президент,
щонайвищий командир,
з голочки новий мундир -
як не глянь, аби нівроку,
непозбутній елемент.
І немов по протоколу,
потрапляє на Миколу,
що аж руки вверх підняв -
от попав, та не пропав!
Звісно, зразу ж опустив,
честь віддав і тихо б зрив.
Та Верховний ловить мить!
Генералів підкузьмить
це улюблена зі справ,
і тепер він їх дістав!
Каже: «Як, солдате, тут?
Чим служивий дише люд?»
18
Миколай ж по повній формі
доповів, що все у нормі,
та вже до своїх пора,
а у штабі он жара.
І глядить на президента,
як слідак на резидента,
що сховався за душком
мирри вкупі з коньяком.
- «Поспішаєш ти, Миколо,
а ворожих сил навколо,
наче хто їм дав ключі,
тут бої ж були вночі?!
Тільки правду, без лапші,
винен хто в цім шабаші?»
- «А не ви дали ключа їм?
Пригрозили, чи навзаєм?
Вже була така близька
перемога, та війська
перетворені в дозори -
бо у нас переговори!
А стояв я в ближнім колі
в караулі, он у полі,
аж раптово звідкілясь
«де-ер-ге» ота й взялась.
Як проникли, де й коли -
може біси й провели.»
19
Президент: – «Говориш біси?
Хоч одного б до валізи
і на перемови з ним,
це було б! Та менше з тим…»
Слушна думка про Фацета! -
тре Микола амулета:
- «Дідьку, підсоби цьому
не програти вмить війну.»
Дідько ж тут як тут: -«Я мушу
за контрактом його душу
відробляти лиш грішми,
хай поладили й не ми.
І не здатен цей гравець
глорії вдягти вінець,
Та йому відкрию очі
на війну, і в дні урочі
може вдасться провести
цвіль і міль, але і ти
зайве не чіпай мене,
я ж не сотворяв земне!»
20
Дідько зник, а в Президенті
щось змінилося - в моменті
проявилося таке
в зорі наче і людське:
- «Я відчув твій біль, солдате,
та сусідство наше кляте!
Ядерний удар в той час
мав відбутися по нас!
Ззовні жодної підтримки,
і в скарбниці ні скоринки!
Ми спинилися за мить
до фіаско, тому «цить»,
бо то бісова мара -
на одному йти «ура»!
Глянь тверезо – ми не в змозі
наступати голі й босі.
Та вклоняюсь вам - у нас
не забрали весь Донбас!
Хлопцям так і передай,
що скінчу в тилах роздрай!»
21
Добровольцю добре всюди!
В штабі ж крик на повні груди,
мир здійнявся на диби -
як ти міг! А щоб..! Аби..!
Зупинилися на страті -
у своєму добробаті,
і відправили назад,
як форель у водоспад.
І нарешті! Майже вдома,
де все та ж війни судома.
Слава Богу, всі живі
побратими бойові.
І дружина пише, в них
теж порядок, як у всіх.
-"Чула, стали добробати,
припинили наступати,
що війська міняють вас -
тож додому в самий раз,
ти ж там не якесь цабе?»
Й вічне: - «Бережи себе.»
22
Звична фронтова дорога:
кожен день дарунок Бога,
кожна ніч - на рубежі,
на краєчку, на межі.
Літо відстрілялось. Осінь.
Та ворожа суне гусінь
збоку, знизу, звідусіль.
Тягне цвіль кремлівська міль.
Згуртувалась Україна,
та все та ж важка година,
мовби хто прокляття шле
на здорове і живе,
наче навіть чортівня
тому лиху не рівня!
Дідько теж казав Миколі,
що не вибрик це недолі -
гонять міль і цвіль сюди
невідомі з Пустоти,
владогниди всіх країн
сотні років служать їм.
Й те, що робиться, – початок,
смертний на живе податок.
Хочуть пошесті, війну,
і за будь-яку ціну.
І, що дивно, пеклу теж,
сей загрожує безмеж!
23
Здивував Миколу дідько,
ніби і поважний дядько,
а таку пургу несе!
«Невідомі»?! - Знає все!
Хоч і дане держить слово,
он як з пактом - сутінково,
та тримає на плаву
нашу мляву булаву.
А як діяти – не каже,
от же сотворіння враже!
І світи - всі три – мовчать.
Та іще незборна рать!
Що ж поставлено на кон,
раз такий армагедон?
Надто вже складні питання.
На війні ж не до вагання!
Просто знаєш - здатен ти
за країну полягти,
й вищої нема снаги!
Стережіться вороги!
25
Запах смерті. Залпи. Втома.
Сниться, щось майструє вдома.
Та горить аеропорт.
Фонтанує кров з аорт.
Сниться подорож додому,
Битому, проте живому
пара тижнів, як розмай!
Сниться Миколаю Рай.
Білосніжний, мов на хмарах,
а всередині у чарах,
не земний - ясніший світ,
у безмежності політ!
Та хтось рідний каже: – «Ні,
ви найкращі, бо земні!
Все тримається на вас,
ви на тверді в самий раз!»
Миколай: - «З цього закону
бійня там тепер до скону?»
«- Та згасає вже війна,
лине вічність осяйна,
сходять Сонце і Земля
у світанні Новодня!
26
Розтулились многі очі!
Тане зло в туману клоччі.
Прокидається живе -
розумом загати рве!
Так буває - до світання
в сни влітає тінь страждання,
а прокинешся, авжеж,
серцем радісно сяйнеш!
Будь собою - злетом Світла,
тим, чия душа не зблідла.
Ви ж бо не такі й малі,
ще й на промені Землі!
Міль зачахне, всохне цвіль,
і утрат умовкне біль.
Прокидайся ж, Миколаю,
ген, твій дім на виднокраю!
Кращого собі не чай,
і від бісів не приймай,
бо, коли пішло на те,
жінка в тебе вміє все…»
27
От наснилося в дорозі…
А вже доня на порозі!
«- Татку!» - І біжить навстріч.
Син неспішний, ясна річ.
А кохана біля сина,
наче визріла малина!
І такі тремкі в крові
дальні залпи бойові! -
наче в мирній тишині
мовлять у Височині
від замовклих на Землі
безперервні журавлі!..
-
В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана -
все, що люблячи, беріг,
що обрати в долю зміг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В добровольця Миколая... Билина
14- «По руках! Якщо зумієш
взріти, може і прозрієш:
три світи є на землі,
і в тобі, і у мені, -
світлий можна звати раєм,
темний – пеклом, чорнокраєм,
а між ними – ізолятор,
що разом – акумулятор.
Все енергія. Тож миру
більше на кінцях, а виру -
посередині, де ти
просто в лоні суєти,
і тому у кожнім з вас
стільки різного нараз.
Ви й посвячені умінню
бійки зі своєю тінню,
ви - сторожа на межі,
ізолятори-мужі,
тож, як тягне до дозвіль,
зразу вам і цвіль, і міль!
15
Та як слуги Провидіння
й виконавці повеління,
хочеш, укладемо пакт
про взаємний контрафакт?»
- «Трясця, оповив журбою!
Що ж, хай пакт! І чорт з тобою!
Але скільки ворогам,
стільки помочі і нам!
В Молі, Дідьку, ти на службі,
з нами ж будеш вірний дружбі!
Бачиш на мені браслет?
Це мисливський амулет.
ми тепер з тобою більше,
ніж вертеп й анахорет!»
- «Кинь, Миколо, свої жарти,
ти серйозно? Ми ж не в карти…»
- «То й підписуй дружній пакт
чи пірнай в мій артефакт!
Будеш там, як в пляшці джин,
гарантовано один.»
16
- «Це ж, Миколо, хто з нас диявол?
Ти ж усіх порушник правил!»
- «Ти б мою бабуню знав,
тож її дарунок. Став
і печатку от сюди,
повертай мене, і йди.
А війни мине бодяга,
втратить силу ця бумага,
та вже нині із мішка
випущу твого дружка.»
Дідько криво усміхнувся,
час ожив, туман зметнувся,
і світанок у ту ж мить
пробудив природи хіть.
Літня ніч минає скоро,
Миколай глядить бадьоро
на угоду, на печать:
«Чорт не мед, але й не тать!»
Обстановка хай тривожна,
але дихати вже можна.
17
А у штабі далі рейвах,
всі на цирлах, і на нервах.
Головний дивертисмент:
що нагрянув президент,
щонайвищий командир,
з голочки новий мундир -
як не глянь, аби нівроку,
непозбутній елемент.
І немов по протоколу,
потрапляє на Миколу,
що аж руки вверх підняв -
от попав, та не пропав!
Звісно, зразу ж опустив,
честь віддав і тихо б зрив.
Та Верховний ловить мить!
Генералів підкузьмить
це улюблена зі справ,
і тепер він їх дістав!
Каже: «Як, солдате, тут?
Чим служивий дише люд?»
18
Миколай ж по повній формі
доповів, що все у нормі,
та вже до своїх пора,
а у штабі он жара.
І глядить на президента,
як слідак на резидента,
що сховався за душком
мирри вкупі з коньяком.
- «Поспішаєш ти, Миколо,
а ворожих сил навколо,
наче хто їм дав ключі,
тут бої ж були вночі?!
Тільки правду, без лапші,
винен хто в цім шабаші?»
- «А не ви дали ключа їм?
Пригрозили, чи навзаєм?
Вже була така близька
перемога, та війська
перетворені в дозори -
бо у нас переговори!
А стояв я в ближнім колі
в караулі, он у полі,
аж раптово звідкілясь
«де-ер-ге» ота й взялась.
Як проникли, де й коли -
може біси й провели.»
19
Президент: – «Говориш біси?
Хоч одного б до валізи
і на перемови з ним,
це було б! Та менше з тим…»
Слушна думка про Фацета! -
тре Микола амулета:
- «Дідьку, підсоби цьому
не програти вмить війну.»
Дідько ж тут як тут: -«Я мушу
за контрактом його душу
відробляти лиш грішми,
хай поладили й не ми.
І не здатен цей гравець
глорії вдягти вінець,
Та йому відкрию очі
на війну, і в дні урочі
може вдасться провести
цвіль і міль, але і ти
зайве не чіпай мене,
я ж не сотворяв земне!»
20
Дідько зник, а в Президенті
щось змінилося - в моменті
проявилося таке
в зорі наче і людське:
- «Я відчув твій біль, солдате,
та сусідство наше кляте!
Ядерний удар в той час
мав відбутися по нас!
Ззовні жодної підтримки,
і в скарбниці ні скоринки!
Ми спинилися за мить
до фіаско, тому «цить»,
бо то бісова мара -
на одному йти «ура»!
Глянь тверезо – ми не в змозі
наступати голі й босі.
Та вклоняюсь вам - у нас
не забрали весь Донбас!
Хлопцям так і передай,
що скінчу в тилах роздрай!»
21
Добровольцю добре всюди!
В штабі ж крик на повні груди,
мир здійнявся на диби -
як ти міг! А щоб..! Аби..!
Зупинилися на страті -
у своєму добробаті,
і відправили назад,
як форель у водоспад.
І нарешті! Майже вдома,
де все та ж війни судома.
Слава Богу, всі живі
побратими бойові.
І дружина пише, в них
теж порядок, як у всіх.
-"Чула, стали добробати,
припинили наступати,
що війська міняють вас -
тож додому в самий раз,
ти ж там не якесь цабе?»
Й вічне: - «Бережи себе.»
22
Звична фронтова дорога:
кожен день дарунок Бога,
кожна ніч - на рубежі,
на краєчку, на межі.
Літо відстрілялось. Осінь.
Та ворожа суне гусінь
збоку, знизу, звідусіль.
Тягне цвіль кремлівська міль.
Згуртувалась Україна,
та все та ж важка година,
мовби хто прокляття шле
на здорове і живе,
наче навіть чортівня
тому лиху не рівня!
Дідько теж казав Миколі,
що не вибрик це недолі -
гонять міль і цвіль сюди
невідомі з Пустоти,
владогниди всіх країн
сотні років служать їм.
Й те, що робиться, – початок,
смертний на живе податок.
Хочуть пошесті, війну,
і за будь-яку ціну.
І, що дивно, пеклу теж,
сей загрожує безмеж!
23
Здивував Миколу дідько,
ніби і поважний дядько,
а таку пургу несе!
«Невідомі»?! - Знає все!
Хоч і дане держить слово,
он як з пактом - сутінково,
та тримає на плаву
нашу мляву булаву.
А як діяти – не каже,
от же сотворіння враже!
І світи - всі три – мовчать.
Та іще незборна рать!
Що ж поставлено на кон,
раз такий армагедон?
Надто вже складні питання.
На війні ж не до вагання!
Просто знаєш - здатен ти
за країну полягти,
й вищої нема снаги!
Стережіться вороги!
25
Запах смерті. Залпи. Втома.
Сниться, щось майструє вдома.
Та горить аеропорт.
Фонтанує кров з аорт.
Сниться подорож додому,
Битому, проте живому
пара тижнів, як розмай!
Сниться Миколаю Рай.
Білосніжний, мов на хмарах,
а всередині у чарах,
не земний - ясніший світ,
у безмежності політ!
Та хтось рідний каже: – «Ні,
ви найкращі, бо земні!
Все тримається на вас,
ви на тверді в самий раз!»
Миколай: - «З цього закону
бійня там тепер до скону?»
«- Та згасає вже війна,
лине вічність осяйна,
сходять Сонце і Земля
у світанні Новодня!
26
Розтулились многі очі!
Тане зло в туману клоччі.
Прокидається живе -
розумом загати рве!
Так буває - до світання
в сни влітає тінь страждання,
а прокинешся, авжеж,
серцем радісно сяйнеш!
Будь собою - злетом Світла,
тим, чия душа не зблідла.
Ви ж бо не такі й малі,
ще й на промені Землі!
Міль зачахне, всохне цвіль,
і утрат умовкне біль.
Прокидайся ж, Миколаю,
ген, твій дім на виднокраю!
Кращого собі не чай,
і від бісів не приймай,
бо, коли пішло на те,
жінка в тебе вміє все…»
27
От наснилося в дорозі…
А вже доня на порозі!
«- Татку!» - І біжить навстріч.
Син неспішний, ясна річ.
А кохана біля сина,
наче визріла малина!
І такі тремкі в крові
дальні залпи бойові! -
наче в мирній тишині
мовлять у Височині
від замовклих на Землі
безперервні журавлі!..
-
В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана -
все, що люблячи, беріг,
що обрати в долю зміг.
2014-2015
( Частина перша >>> )
2014-2015
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Початок. «В добровольця Миколая»Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"В добровольця Миколая... Билина"
• Перейти на сторінку •
"Квантова природа генетики, але і ковіду19 теж"
• Перейти на сторінку •
"Квантова природа генетики, але і ковіду19 теж"
Про публікацію
