Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Портрети
В добровольця Миколая... Билина
1
В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана,
все - Миколин оберіг
до земних його доріг.
В сині очі світ пливе,
на устах буття живе -
і ні зрада, ні спокуса,
не торкнуть пшеничні вуса,
що ввібрали до стерні
справу праці і борні.
В добровольця Миколая
радість у душі безкрая,
що живий, і хай за ним
пам'ять зі смаком гірким.
та нічим не замело
отого, як все було.
2
Виплекало цвіль кошлату
зло - нову кремлівську владу.
І вертів її кужіль
верховода - Зблідла Міль.
Цвіль і Міль – ота ще пара,
для навколишнього кара,
що доросле, що мале,
пожирає все живе.
Потяглась і в Україну,
суне, лярва, без упину!
Тут, кричить, завжди жила,
і в сирих умах цвіла!
Владна ж муть - ні бе, ні ме,
може промине саме?
Може допоможуть гроші?
Ми ж партнери гожі, схожі,
і у себе, як і ви, -
повновладні пахани,
то й домовимося, ж бо
завжди правило бабло!
Але що ті гроші цвілі? -
Чує душі слабосилі!
Не потрібно молі гнид -
їй би чим темніший світ!
У пітьмі увесь резон!
Мертва тиша, вічний сон.
3
Не в одного Миколая
у тривозі серце крає.
Вже куди не глянеш – гниль!
Накипіло від безсиль:
ані війська, ні кордону,
ні грошей на оборону,
і, мов граючи в лото,
влада бубонить: «АТО».
Та країна взяла весла!
Добровольцями воскресла,
і Микола, мов горіх
на горішнику, між них!
І відразу в бій, у поле -
по весняному ще голе.
А позаду Україна,
що надіється на сина.
А навкруг могили тих,
хто в голодомори зліг…
Хлопці на зубах змогли
стримати стрибок орди.
4
Підійшли і збройні сили.
Волонтери підсобили,
І уже конає цвіль!
Зойки й лемент звідусіль!
США-Європа шепчуть: «Стачить!
Зблідла Міль вам не пробачить!
Раз уже віддали Крим,
віддавайте й інше їм!»
Гниди з влади морщать лоба:
бо стурбована Європа!
І черговий президент
прогинається в момент:
строгий шле військам наказ -
припинити наступ! враз!
Гірко стало Миколаю
за нові митарства краю,
що черговий емітент -
сучий Молі резидент,
здав міста і там тепер
ЛНР і ДНР.
5
Проявились генерали
і відразу всіх дістали.
Командири в матюки,
хлопці ж наче злі вовки:
де виднілась перемога,
і до рідних стін дорога -
нині інші береги,
що займають вороги.
Тож плювали батальйони
добровольчі на погони -
просуваються вперед,
доки впору, доки злет!
На війні ж, як на війні -
ще й на власній стороні!
Але важко без підтримки,
хай горять сердець жаринки,
та потрібні літаки,
артилерії стрілки,
і аби оті - в штабах,
не жиріли на гробах.
6
Зупинились добробати
раз не час іще вмирати.
І Микола в пору ту
опинився у тилу.
Перебув тряску дорогу,
недалеку, дяка Богу,
задля невідкладних справ,
котрі командир згадав.
А у штабі чорна дірка:
генеральська перевірка,
очманіла, на бігу,
чи надовго - ні гу-гу,
лиш один в плащі глухім
говорити взявся, втім -
той іще був співрозмовник -
цілий ж генерал-полковник,
що ото, як на біду,
взрів Миколину ходу,
як проходив тишком-нишком
з кухні і до гаражу.
7
Забурчав, що за вояка,
партизан і розбишака!
Проглаголив за устав,
і напевно би й відстав,
коли б вуса у Миколи
так нахабно не вкололи
посеред кричущих справ
строгий генеральський нрав.
Ще й в останні дні мутили
щось таке ворожі сили,
де хотіли, там і йшли,
просякали у тили.
А відтак, того й гляди,
доберуться і сюди!
Тож нехай вусаті рожі
теж постоять на сторожі -
доки неспокійний час,
доки перевірки в нас!
Вирішив, віддав наказ,
а Миколі - в самий раз.
8
Добровольцю славно всюди,
гріло б щире серце груди!
Та в цю ніч не по собі,
неспокійно, далебі.
Попереду ще редути,
можна і у вус не дути -
примостись і служба йде,
тільки в серці щось не те!
Літепло, поснули хлопці.
Миколай в нічник на оці
розглядає стихлий світ -
ось кущі, дорога, кіт,
що раптово дременув,
й наче вітер вслід подув.
В тепловізорі ж нічого,
але тінь була - чужого! -
значно більша за кота
невідома чорнота.
І так міцно хлопці сплять.
Непорушна тиші гладь.
9
Чортівня! Та козакові
знані речі сутінкові:
швидко виклав сала шмат -
кращий в світі аромат! -
причаївся. Ось і тінь
біля сала: «Стій! Амінь!»
Дід навчив колись Миколу
і словам, і протоколу:
«Що від цього чортівня
вийде з мли. Ти загодя
висип на долоні солі
і хапай за роги голі,
і без жодних балачок
у покроплений мішок!»
Чорт піймався! Скиглить, скаче,
далі стих, і вже, одначе,
пропонує різне в дар,
каже: - «Житимеш, як цар,
лиш на волю відпусти
і довіку славен ти!»
10
Та Миколі не до цього, -
розбуди, говорить строго,
всіх, кого завіяв сном,
бо об стовп махну чолом!
За тобою ж цвіль повзе?!
Виправляй мерщій усе!
Хлопці вмить попрокидались,
придивилися, зібрались,
певно й навкруги також
взялися до справ, бо тож
загуділо-зашуміло,
небо спалахнуло біло,
і полинуло благе:
оточили де-ер-ге!
Можна і перепочити,
але раптом – «Ми вже квити?» -
виплив з тіні силует:
«Ти ж не проти тет-а-тет?
Відпусти мого дружка -
пекло ж гірше від мішка.»
11
І всміхнулася мармиза
явно не простого біса.
Світ гойднувся, й диво з див -
час ходу свою спинив.
Зник перелісок, поля,
затуманіла Земля.
Каже: «Глянь, як ваші воші
ставлять підписи за гроші,
а ось інша сторона,
прагне правити одна.
Глянь, Миколо, в очі факту,
ми службовці по-контракту
вами ж найняті сюди,
тож бери дари і йди.»
А Микола: «Вже два гуся!
Думаєш, я поведуся?
З владо-слугами нарід
кожен має товстий звід
досі діючих законів,
ще до бісових резонів!
Тож чортяче ваше право
вкрай вузьке - розмисли здраво -
звести разом владо-слуг
доки свій не спустять дух.
Хай у чані одному
ділять владу, на дому.»
12
Дідько каже – «Зрозуміло.
Та говориш надто сміло!
Не боїшся? Ти ж грішив!
Рай такому – диво з див!
Я ж найкращу ксиву видам
в піку заздрісним сусідам!
Відпускай мого дружка,
далі справа неважка!»
Та Миколу цим не збити.
І не дідьку вчити жити,
хоч і бісів сарацин
не останній в пеклі чин.
Каже: - «Бранця я віддам,
а коли, встановлю сам.
Та спочатку, ночі Ребе,
запитання є до тебе,
проясни - ти чорт чи біс?
І надовго час завис?
Я ж оце не у відгулі,
а стою у караулі.»
13
«- Все, Миколо, в божій нормі:
чорт - це біс в тілесній формі,
я - від пекла наглядач,
щоб спинити більший срач,
ангели ж для цього діла
як болоту риза біла!
Час у звичному регістрі -
просто ми з тобою бистрі.»
- «Надто бистрі?», – «Швидші думки!
Вийшли за земні лаштунки.»
- «А чого такий туман?»
- «Просто інший мозку стан.»
- «Аби легше провести?»
- «Ми чесніші, знав би ти…»
- «Присипали караули,
щоби краще себе чули?»
- «Але ти ж бо не заснув!
Певно що й про карму чув?!»
- «Добре, я прийму твій міт,
як покажеш дійсний світ.»
14
.........................
.........................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В добровольця Миколая... Билина
Миколці Ляшкевичу
1В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана,
все - Миколин оберіг
до земних його доріг.
В сині очі світ пливе,
на устах буття живе -
і ні зрада, ні спокуса,
не торкнуть пшеничні вуса,
що ввібрали до стерні
справу праці і борні.
В добровольця Миколая
радість у душі безкрая,
що живий, і хай за ним
пам'ять зі смаком гірким.
та нічим не замело
отого, як все було.
2
Виплекало цвіль кошлату
зло - нову кремлівську владу.
І вертів її кужіль
верховода - Зблідла Міль.
Цвіль і Міль – ота ще пара,
для навколишнього кара,
що доросле, що мале,
пожирає все живе.
Потяглась і в Україну,
суне, лярва, без упину!
Тут, кричить, завжди жила,
і в сирих умах цвіла!
Владна ж муть - ні бе, ні ме,
може промине саме?
Може допоможуть гроші?
Ми ж партнери гожі, схожі,
і у себе, як і ви, -
повновладні пахани,
то й домовимося, ж бо
завжди правило бабло!
Але що ті гроші цвілі? -
Чує душі слабосилі!
Не потрібно молі гнид -
їй би чим темніший світ!
У пітьмі увесь резон!
Мертва тиша, вічний сон.
3
Не в одного Миколая
у тривозі серце крає.
Вже куди не глянеш – гниль!
Накипіло від безсиль:
ані війська, ні кордону,
ні грошей на оборону,
і, мов граючи в лото,
влада бубонить: «АТО».
Та країна взяла весла!
Добровольцями воскресла,
і Микола, мов горіх
на горішнику, між них!
І відразу в бій, у поле -
по весняному ще голе.
А позаду Україна,
що надіється на сина.
А навкруг могили тих,
хто в голодомори зліг…
Хлопці на зубах змогли
стримати стрибок орди.
4
Підійшли і збройні сили.
Волонтери підсобили,
І уже конає цвіль!
Зойки й лемент звідусіль!
США-Європа шепчуть: «Стачить!
Зблідла Міль вам не пробачить!
Раз уже віддали Крим,
віддавайте й інше їм!»
Гниди з влади морщать лоба:
бо стурбована Європа!
І черговий президент
прогинається в момент:
строгий шле військам наказ -
припинити наступ! враз!
Гірко стало Миколаю
за нові митарства краю,
що черговий емітент -
сучий Молі резидент,
здав міста і там тепер
ЛНР і ДНР.
5
Проявились генерали
і відразу всіх дістали.
Командири в матюки,
хлопці ж наче злі вовки:
де виднілась перемога,
і до рідних стін дорога -
нині інші береги,
що займають вороги.
Тож плювали батальйони
добровольчі на погони -
просуваються вперед,
доки впору, доки злет!
На війні ж, як на війні -
ще й на власній стороні!
Але важко без підтримки,
хай горять сердець жаринки,
та потрібні літаки,
артилерії стрілки,
і аби оті - в штабах,
не жиріли на гробах.
6
Зупинились добробати
раз не час іще вмирати.
І Микола в пору ту
опинився у тилу.
Перебув тряску дорогу,
недалеку, дяка Богу,
задля невідкладних справ,
котрі командир згадав.
А у штабі чорна дірка:
генеральська перевірка,
очманіла, на бігу,
чи надовго - ні гу-гу,
лиш один в плащі глухім
говорити взявся, втім -
той іще був співрозмовник -
цілий ж генерал-полковник,
що ото, як на біду,
взрів Миколину ходу,
як проходив тишком-нишком
з кухні і до гаражу.
7
Забурчав, що за вояка,
партизан і розбишака!
Проглаголив за устав,
і напевно би й відстав,
коли б вуса у Миколи
так нахабно не вкололи
посеред кричущих справ
строгий генеральський нрав.
Ще й в останні дні мутили
щось таке ворожі сили,
де хотіли, там і йшли,
просякали у тили.
А відтак, того й гляди,
доберуться і сюди!
Тож нехай вусаті рожі
теж постоять на сторожі -
доки неспокійний час,
доки перевірки в нас!
Вирішив, віддав наказ,
а Миколі - в самий раз.
8
Добровольцю славно всюди,
гріло б щире серце груди!
Та в цю ніч не по собі,
неспокійно, далебі.
Попереду ще редути,
можна і у вус не дути -
примостись і служба йде,
тільки в серці щось не те!
Літепло, поснули хлопці.
Миколай в нічник на оці
розглядає стихлий світ -
ось кущі, дорога, кіт,
що раптово дременув,
й наче вітер вслід подув.
В тепловізорі ж нічого,
але тінь була - чужого! -
значно більша за кота
невідома чорнота.
І так міцно хлопці сплять.
Непорушна тиші гладь.
9
Чортівня! Та козакові
знані речі сутінкові:
швидко виклав сала шмат -
кращий в світі аромат! -
причаївся. Ось і тінь
біля сала: «Стій! Амінь!»
Дід навчив колись Миколу
і словам, і протоколу:
«Що від цього чортівня
вийде з мли. Ти загодя
висип на долоні солі
і хапай за роги голі,
і без жодних балачок
у покроплений мішок!»
Чорт піймався! Скиглить, скаче,
далі стих, і вже, одначе,
пропонує різне в дар,
каже: - «Житимеш, як цар,
лиш на волю відпусти
і довіку славен ти!»
10
Та Миколі не до цього, -
розбуди, говорить строго,
всіх, кого завіяв сном,
бо об стовп махну чолом!
За тобою ж цвіль повзе?!
Виправляй мерщій усе!
Хлопці вмить попрокидались,
придивилися, зібрались,
певно й навкруги також
взялися до справ, бо тож
загуділо-зашуміло,
небо спалахнуло біло,
і полинуло благе:
оточили де-ер-ге!
Можна і перепочити,
але раптом – «Ми вже квити?» -
виплив з тіні силует:
«Ти ж не проти тет-а-тет?
Відпусти мого дружка -
пекло ж гірше від мішка.»
11
І всміхнулася мармиза
явно не простого біса.
Світ гойднувся, й диво з див -
час ходу свою спинив.
Зник перелісок, поля,
затуманіла Земля.
Каже: «Глянь, як ваші воші
ставлять підписи за гроші,
а ось інша сторона,
прагне правити одна.
Глянь, Миколо, в очі факту,
ми службовці по-контракту
вами ж найняті сюди,
тож бери дари і йди.»
А Микола: «Вже два гуся!
Думаєш, я поведуся?
З владо-слугами нарід
кожен має товстий звід
досі діючих законів,
ще до бісових резонів!
Тож чортяче ваше право
вкрай вузьке - розмисли здраво -
звести разом владо-слуг
доки свій не спустять дух.
Хай у чані одному
ділять владу, на дому.»
12
Дідько каже – «Зрозуміло.
Та говориш надто сміло!
Не боїшся? Ти ж грішив!
Рай такому – диво з див!
Я ж найкращу ксиву видам
в піку заздрісним сусідам!
Відпускай мого дружка,
далі справа неважка!»
Та Миколу цим не збити.
І не дідьку вчити жити,
хоч і бісів сарацин
не останній в пеклі чин.
Каже: - «Бранця я віддам,
а коли, встановлю сам.
Та спочатку, ночі Ребе,
запитання є до тебе,
проясни - ти чорт чи біс?
І надовго час завис?
Я ж оце не у відгулі,
а стою у караулі.»
13
«- Все, Миколо, в божій нормі:
чорт - це біс в тілесній формі,
я - від пекла наглядач,
щоб спинити більший срач,
ангели ж для цього діла
як болоту риза біла!
Час у звичному регістрі -
просто ми з тобою бистрі.»
- «Надто бистрі?», – «Швидші думки!
Вийшли за земні лаштунки.»
- «А чого такий туман?»
- «Просто інший мозку стан.»
- «Аби легше провести?»
- «Ми чесніші, знав би ти…»
- «Присипали караули,
щоби краще себе чули?»
- «Але ти ж бо не заснув!
Певно що й про карму чув?!»
- «Добре, я прийму твій міт,
як покажеш дійсний світ.»
14
.........................
.........................
2014-2015
( Частина друга >>> )
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Продовження. «В добровольця Миколая»Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
