Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Портрети
В добровольця Миколая... Билина
1
В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана,
все - Миколин оберіг
до земних його доріг.
В сині очі світ пливе,
на устах буття живе -
і ні зрада, ні спокуса,
не торкнуть пшеничні вуса,
що ввібрали до стерні
справу праці і борні.
В добровольця Миколая
радість у душі безкрая,
що живий, і хай за ним
пам'ять зі смаком гірким.
та нічим не замело
отого, як все було.
2
Виплекало цвіль кошлату
зло - нову кремлівську владу.
І вертів її кужіль
верховода - Зблідла Міль.
Цвіль і Міль – ота ще пара,
для навколишнього кара,
що доросле, що мале,
пожирає все живе.
Потяглась і в Україну,
суне, лярва, без упину!
Тут, кричить, завжди жила,
і в сирих умах цвіла!
Владна ж муть - ні бе, ні ме,
може промине саме?
Може допоможуть гроші?
Ми ж партнери гожі, схожі,
і у себе, як і ви, -
повновладні пахани,
то й домовимося, ж бо
завжди правило бабло!
Але що ті гроші цвілі? -
Чує душі слабосилі!
Не потрібно молі гнид -
їй би чим темніший світ!
У пітьмі увесь резон!
Мертва тиша, вічний сон.
3
Не в одного Миколая
у тривозі серце крає.
Вже куди не глянеш – гниль!
Накипіло від безсиль:
ані війська, ні кордону,
ні грошей на оборону,
і, мов граючи в лото,
влада бубонить: «АТО».
Та країна взяла весла!
Добровольцями воскресла,
і Микола, мов горіх
на горішнику, між них!
І відразу в бій, у поле -
по весняному ще голе.
А позаду Україна,
що надіється на сина.
А навкруг могили тих,
хто в голодомори зліг…
Хлопці на зубах змогли
стримати стрибок орди.
4
Підійшли і збройні сили.
Волонтери підсобили,
І уже конає цвіль!
Зойки й лемент звідусіль!
США-Європа шепчуть: «Стачить!
Зблідла Міль вам не пробачить!
Раз уже віддали Крим,
віддавайте й інше їм!»
Гниди з влади морщать лоба:
бо стурбована Європа!
І черговий президент
прогинається в момент:
строгий шле військам наказ -
припинити наступ! враз!
Гірко стало Миколаю
за нові митарства краю,
що черговий емітент -
сучий Молі резидент,
здав міста і там тепер
ЛНР і ДНР.
5
Проявились генерали
і відразу всіх дістали.
Командири в матюки,
хлопці ж наче злі вовки:
де виднілась перемога,
і до рідних стін дорога -
нині інші береги,
що займають вороги.
Тож плювали батальйони
добровольчі на погони -
просуваються вперед,
доки впору, доки злет!
На війні ж, як на війні -
ще й на власній стороні!
Але важко без підтримки,
хай горять сердець жаринки,
та потрібні літаки,
артилерії стрілки,
і аби оті - в штабах,
не жиріли на гробах.
6
Зупинились добробати
раз не час іще вмирати.
І Микола в пору ту
опинився у тилу.
Перебув тряску дорогу,
недалеку, дяка Богу,
задля невідкладних справ,
котрі командир згадав.
А у штабі чорна дірка:
генеральська перевірка,
очманіла, на бігу,
чи надовго - ні гу-гу,
лиш один в плащі глухім
говорити взявся, втім -
той іще був співрозмовник -
цілий ж генерал-полковник,
що ото, як на біду,
взрів Миколину ходу,
як проходив тишком-нишком
з кухні і до гаражу.
7
Забурчав, що за вояка,
партизан і розбишака!
Проглаголив за устав,
і напевно би й відстав,
коли б вуса у Миколи
так нахабно не вкололи
посеред кричущих справ
строгий генеральський нрав.
Ще й в останні дні мутили
щось таке ворожі сили,
де хотіли, там і йшли,
просякали у тили.
А відтак, того й гляди,
доберуться і сюди!
Тож нехай вусаті рожі
теж постоять на сторожі -
доки неспокійний час,
доки перевірки в нас!
Вирішив, віддав наказ,
а Миколі - в самий раз.
8
Добровольцю славно всюди,
гріло б щире серце груди!
Та в цю ніч не по собі,
неспокійно, далебі.
Попереду ще редути,
можна і у вус не дути -
примостись і служба йде,
тільки в серці щось не те!
Літепло, поснули хлопці.
Миколай в нічник на оці
розглядає стихлий світ -
ось кущі, дорога, кіт,
що раптово дременув,
й наче вітер вслід подув.
В тепловізорі ж нічого,
але тінь була - чужого! -
значно більша за кота
невідома чорнота.
І так міцно хлопці сплять.
Непорушна тиші гладь.
9
Чортівня! Та козакові
знані речі сутінкові:
швидко виклав сала шмат -
кращий в світі аромат! -
причаївся. Ось і тінь
біля сала: «Стій! Амінь!»
Дід навчив колись Миколу
і словам, і протоколу:
«Що від цього чортівня
вийде з мли. Ти загодя
висип на долоні солі
і хапай за роги голі,
і без жодних балачок
у покроплений мішок!»
Чорт піймався! Скиглить, скаче,
далі стих, і вже, одначе,
пропонує різне в дар,
каже: - «Житимеш, як цар,
лиш на волю відпусти
і довіку славен ти!»
10
Та Миколі не до цього, -
розбуди, говорить строго,
всіх, кого завіяв сном,
бо об стовп махну чолом!
За тобою ж цвіль повзе?!
Виправляй мерщій усе!
Хлопці вмить попрокидались,
придивилися, зібрались,
певно й навкруги також
взялися до справ, бо тож
загуділо-зашуміло,
небо спалахнуло біло,
і полинуло благе:
оточили де-ер-ге!
Можна і перепочити,
але раптом – «Ми вже квити?» -
виплив з тіні силует:
«Ти ж не проти тет-а-тет?
Відпусти мого дружка -
пекло ж гірше від мішка.»
11
І всміхнулася мармиза
явно не простого біса.
Світ гойднувся, й диво з див -
час ходу свою спинив.
Зник перелісок, поля,
затуманіла Земля.
Каже: «Глянь, як ваші воші
ставлять підписи за гроші,
а ось інша сторона,
прагне правити одна.
Глянь, Миколо, в очі факту,
ми службовці по-контракту
вами ж найняті сюди,
тож бери дари і йди.»
А Микола: «Вже два гуся!
Думаєш, я поведуся?
З владо-слугами нарід
кожен має товстий звід
досі діючих законів,
ще до бісових резонів!
Тож чортяче ваше право
вкрай вузьке - розмисли здраво -
звести разом владо-слуг
доки свій не спустять дух.
Хай у чані одному
ділять владу, на дому.»
12
Дідько каже – «Зрозуміло.
Та говориш надто сміло!
Не боїшся? Ти ж грішив!
Рай такому – диво з див!
Я ж найкращу ксиву видам
в піку заздрісним сусідам!
Відпускай мого дружка,
далі справа неважка!»
Та Миколу цим не збити.
І не дідьку вчити жити,
хоч і бісів сарацин
не останній в пеклі чин.
Каже: - «Бранця я віддам,
а коли, встановлю сам.
Та спочатку, ночі Ребе,
запитання є до тебе,
проясни - ти чорт чи біс?
І надовго час завис?
Я ж оце не у відгулі,
а стою у караулі.»
13
«- Все, Миколо, в божій нормі:
чорт - це біс в тілесній формі,
я - від пекла наглядач,
щоб спинити більший срач,
ангели ж для цього діла
як болоту риза біла!
Час у звичному регістрі -
просто ми з тобою бистрі.»
- «Надто бистрі?», – «Швидші думки!
Вийшли за земні лаштунки.»
- «А чого такий туман?»
- «Просто інший мозку стан.»
- «Аби легше провести?»
- «Ми чесніші, знав би ти…»
- «Присипали караули,
щоби краще себе чули?»
- «Але ти ж бо не заснув!
Певно що й про карму чув?!»
- «Добре, я прийму твій міт,
як покажеш дійсний світ.»
14
.........................
.........................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В добровольця Миколая... Билина
Миколці Ляшкевичу
1В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана,
все - Миколин оберіг
до земних його доріг.
В сині очі світ пливе,
на устах буття живе -
і ні зрада, ні спокуса,
не торкнуть пшеничні вуса,
що ввібрали до стерні
справу праці і борні.
В добровольця Миколая
радість у душі безкрая,
що живий, і хай за ним
пам'ять зі смаком гірким.
та нічим не замело
отого, як все було.
2
Виплекало цвіль кошлату
зло - нову кремлівську владу.
І вертів її кужіль
верховода - Зблідла Міль.
Цвіль і Міль – ота ще пара,
для навколишнього кара,
що доросле, що мале,
пожирає все живе.
Потяглась і в Україну,
суне, лярва, без упину!
Тут, кричить, завжди жила,
і в сирих умах цвіла!
Владна ж муть - ні бе, ні ме,
може промине саме?
Може допоможуть гроші?
Ми ж партнери гожі, схожі,
і у себе, як і ви, -
повновладні пахани,
то й домовимося, ж бо
завжди правило бабло!
Але що ті гроші цвілі? -
Чує душі слабосилі!
Не потрібно молі гнид -
їй би чим темніший світ!
У пітьмі увесь резон!
Мертва тиша, вічний сон.
3
Не в одного Миколая
у тривозі серце крає.
Вже куди не глянеш – гниль!
Накипіло від безсиль:
ані війська, ні кордону,
ні грошей на оборону,
і, мов граючи в лото,
влада бубонить: «АТО».
Та країна взяла весла!
Добровольцями воскресла,
і Микола, мов горіх
на горішнику, між них!
І відразу в бій, у поле -
по весняному ще голе.
А позаду Україна,
що надіється на сина.
А навкруг могили тих,
хто в голодомори зліг…
Хлопці на зубах змогли
стримати стрибок орди.
4
Підійшли і збройні сили.
Волонтери підсобили,
І уже конає цвіль!
Зойки й лемент звідусіль!
США-Європа шепчуть: «Стачить!
Зблідла Міль вам не пробачить!
Раз уже віддали Крим,
віддавайте й інше їм!»
Гниди з влади морщать лоба:
бо стурбована Європа!
І черговий президент
прогинається в момент:
строгий шле військам наказ -
припинити наступ! враз!
Гірко стало Миколаю
за нові митарства краю,
що черговий емітент -
сучий Молі резидент,
здав міста і там тепер
ЛНР і ДНР.
5
Проявились генерали
і відразу всіх дістали.
Командири в матюки,
хлопці ж наче злі вовки:
де виднілась перемога,
і до рідних стін дорога -
нині інші береги,
що займають вороги.
Тож плювали батальйони
добровольчі на погони -
просуваються вперед,
доки впору, доки злет!
На війні ж, як на війні -
ще й на власній стороні!
Але важко без підтримки,
хай горять сердець жаринки,
та потрібні літаки,
артилерії стрілки,
і аби оті - в штабах,
не жиріли на гробах.
6
Зупинились добробати
раз не час іще вмирати.
І Микола в пору ту
опинився у тилу.
Перебув тряску дорогу,
недалеку, дяка Богу,
задля невідкладних справ,
котрі командир згадав.
А у штабі чорна дірка:
генеральська перевірка,
очманіла, на бігу,
чи надовго - ні гу-гу,
лиш один в плащі глухім
говорити взявся, втім -
той іще був співрозмовник -
цілий ж генерал-полковник,
що ото, як на біду,
взрів Миколину ходу,
як проходив тишком-нишком
з кухні і до гаражу.
7
Забурчав, що за вояка,
партизан і розбишака!
Проглаголив за устав,
і напевно би й відстав,
коли б вуса у Миколи
так нахабно не вкололи
посеред кричущих справ
строгий генеральський нрав.
Ще й в останні дні мутили
щось таке ворожі сили,
де хотіли, там і йшли,
просякали у тили.
А відтак, того й гляди,
доберуться і сюди!
Тож нехай вусаті рожі
теж постоять на сторожі -
доки неспокійний час,
доки перевірки в нас!
Вирішив, віддав наказ,
а Миколі - в самий раз.
8
Добровольцю славно всюди,
гріло б щире серце груди!
Та в цю ніч не по собі,
неспокійно, далебі.
Попереду ще редути,
можна і у вус не дути -
примостись і служба йде,
тільки в серці щось не те!
Літепло, поснули хлопці.
Миколай в нічник на оці
розглядає стихлий світ -
ось кущі, дорога, кіт,
що раптово дременув,
й наче вітер вслід подув.
В тепловізорі ж нічого,
але тінь була - чужого! -
значно більша за кота
невідома чорнота.
І так міцно хлопці сплять.
Непорушна тиші гладь.
9
Чортівня! Та козакові
знані речі сутінкові:
швидко виклав сала шмат -
кращий в світі аромат! -
причаївся. Ось і тінь
біля сала: «Стій! Амінь!»
Дід навчив колись Миколу
і словам, і протоколу:
«Що від цього чортівня
вийде з мли. Ти загодя
висип на долоні солі
і хапай за роги голі,
і без жодних балачок
у покроплений мішок!»
Чорт піймався! Скиглить, скаче,
далі стих, і вже, одначе,
пропонує різне в дар,
каже: - «Житимеш, як цар,
лиш на волю відпусти
і довіку славен ти!»
10
Та Миколі не до цього, -
розбуди, говорить строго,
всіх, кого завіяв сном,
бо об стовп махну чолом!
За тобою ж цвіль повзе?!
Виправляй мерщій усе!
Хлопці вмить попрокидались,
придивилися, зібрались,
певно й навкруги також
взялися до справ, бо тож
загуділо-зашуміло,
небо спалахнуло біло,
і полинуло благе:
оточили де-ер-ге!
Можна і перепочити,
але раптом – «Ми вже квити?» -
виплив з тіні силует:
«Ти ж не проти тет-а-тет?
Відпусти мого дружка -
пекло ж гірше від мішка.»
11
І всміхнулася мармиза
явно не простого біса.
Світ гойднувся, й диво з див -
час ходу свою спинив.
Зник перелісок, поля,
затуманіла Земля.
Каже: «Глянь, як ваші воші
ставлять підписи за гроші,
а ось інша сторона,
прагне правити одна.
Глянь, Миколо, в очі факту,
ми службовці по-контракту
вами ж найняті сюди,
тож бери дари і йди.»
А Микола: «Вже два гуся!
Думаєш, я поведуся?
З владо-слугами нарід
кожен має товстий звід
досі діючих законів,
ще до бісових резонів!
Тож чортяче ваше право
вкрай вузьке - розмисли здраво -
звести разом владо-слуг
доки свій не спустять дух.
Хай у чані одному
ділять владу, на дому.»
12
Дідько каже – «Зрозуміло.
Та говориш надто сміло!
Не боїшся? Ти ж грішив!
Рай такому – диво з див!
Я ж найкращу ксиву видам
в піку заздрісним сусідам!
Відпускай мого дружка,
далі справа неважка!»
Та Миколу цим не збити.
І не дідьку вчити жити,
хоч і бісів сарацин
не останній в пеклі чин.
Каже: - «Бранця я віддам,
а коли, встановлю сам.
Та спочатку, ночі Ребе,
запитання є до тебе,
проясни - ти чорт чи біс?
І надовго час завис?
Я ж оце не у відгулі,
а стою у караулі.»
13
«- Все, Миколо, в божій нормі:
чорт - це біс в тілесній формі,
я - від пекла наглядач,
щоб спинити більший срач,
ангели ж для цього діла
як болоту риза біла!
Час у звичному регістрі -
просто ми з тобою бистрі.»
- «Надто бистрі?», – «Швидші думки!
Вийшли за земні лаштунки.»
- «А чого такий туман?»
- «Просто інший мозку стан.»
- «Аби легше провести?»
- «Ми чесніші, знав би ти…»
- «Присипали караули,
щоби краще себе чули?»
- «Але ти ж бо не заснув!
Певно що й про карму чув?!»
- «Добре, я прийму твій міт,
як покажеш дійсний світ.»
14
.........................
.........................
2014-2015
( Частина друга >>> )
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Продовження. «В добровольця Миколая»Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
