Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Трофим співав: «Поперло бидло вгору,
Неначе дріжджі кинули в лайно!»
А я згадав історію, котора
Була чи то недавно, чи давно.
Як Брюховецький вибився в гетьма́ни.
Був у Богдана всього лиш слуга,
Але по смерті того «виріс» в пана.
На Січ подався. Там на берегах
Дніпра утерся добре у довір’я
Сіромі став ледь не найкращий друг,
Кричав про захист волі і про віру,
Що Україну звільнить від наруг.
А слідом потай слав царю доноси
І клявся вічно вірою служить.
Йому вдавалось, як нікому досі
Одразу аж на двох стільцях сидіть:
Народ за нього і Москва за нього,
А за Сомка хіба що старшина́.
Дарма, що був політиком убогим,
Добився влади – в нас не новина,
Щоб хитрість, підлість, ницість брали гору.
Народ наш мудрий, але він дурний,
Бо вірить всьому тому, що говорять,
Жалкує потім в дурості своїй.
Так от, на раді в Ніжині голота,
Якій багато він наобіцяв,
Його кричала гетьманом. Напроти
Старшинський голос ледве-но звучав.
Дійшло до бійки поміж козаками,
Ледь москалі з гармат їх розвели.
Сомко одразу накивав п’ята́ми,
А слідом і полковники втекли,
Під варту під москальську поховались.
Голота ж за добро їх узялась.
Три дні гуляла, мстила, упивалась,
Горілка з кров’ю, як ріка лилась.
Дісталось всім, хто одягав жупана,
Урятувався – хто свитину вдяг.
Народ гуляв, не бачачи по-п’яні ,
Як новий гетьман ще сильніш затяг
У кабалу у царську Україну.
По трьох днях новоявлений гетьма́н
Почав ділити владу, як свитину,
Голоту пхати у старшинський стан.
Злиденні, бідні враз панами стали
І геть забули досі ким були:
У забаганки міри не тримали,
У самоправстві шаблями трясли.
Одно кричали: «Тихо! Маєм право!
Бо ми з народу! Ми і є народ!»
І кров пили із власної держави
Та наживались від її щедрот.
Народ мовчав, одурений жорстоко:
Той, хто кричав супроти глитаїв,
Ледь опинившись із другого боку,
Враз запанів, зажерся, знахабнів.
І став ще більшим тягарем для люду,
Ніж попередні. Тож він і мовчить.
Отак було. Отак і завжди буде,
Бо наш народ історію не вчить.
Неначе дріжджі кинули в лайно!»
А я згадав історію, котора
Була чи то недавно, чи давно.
Як Брюховецький вибився в гетьма́ни.
Був у Богдана всього лиш слуга,
Але по смерті того «виріс» в пана.
На Січ подався. Там на берегах
Дніпра утерся добре у довір’я
Сіромі став ледь не найкращий друг,
Кричав про захист волі і про віру,
Що Україну звільнить від наруг.
А слідом потай слав царю доноси
І клявся вічно вірою служить.
Йому вдавалось, як нікому досі
Одразу аж на двох стільцях сидіть:
Народ за нього і Москва за нього,
А за Сомка хіба що старшина́.
Дарма, що був політиком убогим,
Добився влади – в нас не новина,
Щоб хитрість, підлість, ницість брали гору.
Народ наш мудрий, але він дурний,
Бо вірить всьому тому, що говорять,
Жалкує потім в дурості своїй.
Так от, на раді в Ніжині голота,
Якій багато він наобіцяв,
Його кричала гетьманом. Напроти
Старшинський голос ледве-но звучав.
Дійшло до бійки поміж козаками,
Ледь москалі з гармат їх розвели.
Сомко одразу накивав п’ята́ми,
А слідом і полковники втекли,
Під варту під москальську поховались.
Голота ж за добро їх узялась.
Три дні гуляла, мстила, упивалась,
Горілка з кров’ю, як ріка лилась.
Дісталось всім, хто одягав жупана,
Урятувався – хто свитину вдяг.
Народ гуляв, не бачачи по-п’яні ,
Як новий гетьман ще сильніш затяг
У кабалу у царську Україну.
По трьох днях новоявлений гетьма́н
Почав ділити владу, як свитину,
Голоту пхати у старшинський стан.
Злиденні, бідні враз панами стали
І геть забули досі ким були:
У забаганки міри не тримали,
У самоправстві шаблями трясли.
Одно кричали: «Тихо! Маєм право!
Бо ми з народу! Ми і є народ!»
І кров пили із власної держави
Та наживались від її щедрот.
Народ мовчав, одурений жорстоко:
Той, хто кричав супроти глитаїв,
Ледь опинившись із другого боку,
Враз запанів, зажерся, знахабнів.
І став ще більшим тягарем для люду,
Ніж попередні. Тож він і мовчить.
Отак було. Отак і завжди буде,
Бо наш народ історію не вчить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
