Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Трофим співав: «Поперло бидло вгору,
Неначе дріжджі кинули в лайно!»
А я згадав історію, котора
Була чи то недавно, чи давно.
Як Брюховецький вибився в гетьма́ни.
Був у Богдана всього лиш слуга,
Але по смерті того «виріс» в пана.
На Січ подався. Там на берегах
Дніпра утерся добре у довір’я
Сіромі став ледь не найкращий друг,
Кричав про захист волі і про віру,
Що Україну звільнить від наруг.
А слідом потай слав царю доноси
І клявся вічно вірою служить.
Йому вдавалось, як нікому досі
Одразу аж на двох стільцях сидіть:
Народ за нього і Москва за нього,
А за Сомка хіба що старшина́.
Дарма, що був політиком убогим,
Добився влади – в нас не новина,
Щоб хитрість, підлість, ницість брали гору.
Народ наш мудрий, але він дурний,
Бо вірить всьому тому, що говорять,
Жалкує потім в дурості своїй.
Так от, на раді в Ніжині голота,
Якій багато він наобіцяв,
Його кричала гетьманом. Напроти
Старшинський голос ледве-но звучав.
Дійшло до бійки поміж козаками,
Ледь москалі з гармат їх розвели.
Сомко одразу накивав п’ята́ми,
А слідом і полковники втекли,
Під варту під москальську поховались.
Голота ж за добро їх узялась.
Три дні гуляла, мстила, упивалась,
Горілка з кров’ю, як ріка лилась.
Дісталось всім, хто одягав жупана,
Урятувався – хто свитину вдяг.
Народ гуляв, не бачачи по-п’яні ,
Як новий гетьман ще сильніш затяг
У кабалу у царську Україну.
По трьох днях новоявлений гетьма́н
Почав ділити владу, як свитину,
Голоту пхати у старшинський стан.
Злиденні, бідні враз панами стали
І геть забули досі ким були:
У забаганки міри не тримали,
У самоправстві шаблями трясли.
Одно кричали: «Тихо! Маєм право!
Бо ми з народу! Ми і є народ!»
І кров пили із власної держави
Та наживались від її щедрот.
Народ мовчав, одурений жорстоко:
Той, хто кричав супроти глитаїв,
Ледь опинившись із другого боку,
Враз запанів, зажерся, знахабнів.
І став ще більшим тягарем для люду,
Ніж попередні. Тож він і мовчить.
Отак було. Отак і завжди буде,
Бо наш народ історію не вчить.
Неначе дріжджі кинули в лайно!»
А я згадав історію, котора
Була чи то недавно, чи давно.
Як Брюховецький вибився в гетьма́ни.
Був у Богдана всього лиш слуга,
Але по смерті того «виріс» в пана.
На Січ подався. Там на берегах
Дніпра утерся добре у довір’я
Сіромі став ледь не найкращий друг,
Кричав про захист волі і про віру,
Що Україну звільнить від наруг.
А слідом потай слав царю доноси
І клявся вічно вірою служить.
Йому вдавалось, як нікому досі
Одразу аж на двох стільцях сидіть:
Народ за нього і Москва за нього,
А за Сомка хіба що старшина́.
Дарма, що був політиком убогим,
Добився влади – в нас не новина,
Щоб хитрість, підлість, ницість брали гору.
Народ наш мудрий, але він дурний,
Бо вірить всьому тому, що говорять,
Жалкує потім в дурості своїй.
Так от, на раді в Ніжині голота,
Якій багато він наобіцяв,
Його кричала гетьманом. Напроти
Старшинський голос ледве-но звучав.
Дійшло до бійки поміж козаками,
Ледь москалі з гармат їх розвели.
Сомко одразу накивав п’ята́ми,
А слідом і полковники втекли,
Під варту під москальську поховались.
Голота ж за добро їх узялась.
Три дні гуляла, мстила, упивалась,
Горілка з кров’ю, як ріка лилась.
Дісталось всім, хто одягав жупана,
Урятувався – хто свитину вдяг.
Народ гуляв, не бачачи по-п’яні ,
Як новий гетьман ще сильніш затяг
У кабалу у царську Україну.
По трьох днях новоявлений гетьма́н
Почав ділити владу, як свитину,
Голоту пхати у старшинський стан.
Злиденні, бідні враз панами стали
І геть забули досі ким були:
У забаганки міри не тримали,
У самоправстві шаблями трясли.
Одно кричали: «Тихо! Маєм право!
Бо ми з народу! Ми і є народ!»
І кров пили із власної держави
Та наживались від її щедрот.
Народ мовчав, одурений жорстоко:
Той, хто кричав супроти глитаїв,
Ледь опинившись із другого боку,
Враз запанів, зажерся, знахабнів.
І став ще більшим тягарем для люду,
Ніж попередні. Тож він і мовчить.
Отак було. Отак і завжди буде,
Бо наш народ історію не вчить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
