Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Трофим співав: «Поперло бидло вгору,
Неначе дріжджі кинули в лайно!»
А я згадав історію, котора
Була чи то недавно, чи давно.
Як Брюховецький вибився в гетьма́ни.
Був у Богдана всього лиш слуга,
Але по смерті того «виріс» в пана.
На Січ подався. Там на берегах
Дніпра утерся добре у довір’я
Сіромі став ледь не найкращий друг,
Кричав про захист волі і про віру,
Що Україну звільнить від наруг.
А слідом потай слав царю доноси
І клявся вічно вірою служить.
Йому вдавалось, як нікому досі
Одразу аж на двох стільцях сидіть:
Народ за нього і Москва за нього,
А за Сомка хіба що старшина́.
Дарма, що був політиком убогим,
Добився влади – в нас не новина,
Щоб хитрість, підлість, ницість брали гору.
Народ наш мудрий, але він дурний,
Бо вірить всьому тому, що говорять,
Жалкує потім в дурості своїй.
Так от, на раді в Ніжині голота,
Якій багато він наобіцяв,
Його кричала гетьманом. Напроти
Старшинський голос ледве-но звучав.
Дійшло до бійки поміж козаками,
Ледь москалі з гармат їх розвели.
Сомко одразу накивав п’ята́ми,
А слідом і полковники втекли,
Під варту під москальську поховались.
Голота ж за добро їх узялась.
Три дні гуляла, мстила, упивалась,
Горілка з кров’ю, як ріка лилась.
Дісталось всім, хто одягав жупана,
Урятувався – хто свитину вдяг.
Народ гуляв, не бачачи по-п’яні ,
Як новий гетьман ще сильніш затяг
У кабалу у царську Україну.
По трьох днях новоявлений гетьма́н
Почав ділити владу, як свитину,
Голоту пхати у старшинський стан.
Злиденні, бідні враз панами стали
І геть забули досі ким були:
У забаганки міри не тримали,
У самоправстві шаблями трясли.
Одно кричали: «Тихо! Маєм право!
Бо ми з народу! Ми і є народ!»
І кров пили із власної держави
Та наживались від її щедрот.
Народ мовчав, одурений жорстоко:
Той, хто кричав супроти глитаїв,
Ледь опинившись із другого боку,
Враз запанів, зажерся, знахабнів.
І став ще більшим тягарем для люду,
Ніж попередні. Тож він і мовчить.
Отак було. Отак і завжди буде,
Бо наш народ історію не вчить.
Неначе дріжджі кинули в лайно!»
А я згадав історію, котора
Була чи то недавно, чи давно.
Як Брюховецький вибився в гетьма́ни.
Був у Богдана всього лиш слуга,
Але по смерті того «виріс» в пана.
На Січ подався. Там на берегах
Дніпра утерся добре у довір’я
Сіромі став ледь не найкращий друг,
Кричав про захист волі і про віру,
Що Україну звільнить від наруг.
А слідом потай слав царю доноси
І клявся вічно вірою служить.
Йому вдавалось, як нікому досі
Одразу аж на двох стільцях сидіть:
Народ за нього і Москва за нього,
А за Сомка хіба що старшина́.
Дарма, що був політиком убогим,
Добився влади – в нас не новина,
Щоб хитрість, підлість, ницість брали гору.
Народ наш мудрий, але він дурний,
Бо вірить всьому тому, що говорять,
Жалкує потім в дурості своїй.
Так от, на раді в Ніжині голота,
Якій багато він наобіцяв,
Його кричала гетьманом. Напроти
Старшинський голос ледве-но звучав.
Дійшло до бійки поміж козаками,
Ледь москалі з гармат їх розвели.
Сомко одразу накивав п’ята́ми,
А слідом і полковники втекли,
Під варту під москальську поховались.
Голота ж за добро їх узялась.
Три дні гуляла, мстила, упивалась,
Горілка з кров’ю, як ріка лилась.
Дісталось всім, хто одягав жупана,
Урятувався – хто свитину вдяг.
Народ гуляв, не бачачи по-п’яні ,
Як новий гетьман ще сильніш затяг
У кабалу у царську Україну.
По трьох днях новоявлений гетьма́н
Почав ділити владу, як свитину,
Голоту пхати у старшинський стан.
Злиденні, бідні враз панами стали
І геть забули досі ким були:
У забаганки міри не тримали,
У самоправстві шаблями трясли.
Одно кричали: «Тихо! Маєм право!
Бо ми з народу! Ми і є народ!»
І кров пили із власної держави
Та наживались від її щедрот.
Народ мовчав, одурений жорстоко:
Той, хто кричав супроти глитаїв,
Ледь опинившись із другого боку,
Враз запанів, зажерся, знахабнів.
І став ще більшим тягарем для люду,
Ніж попередні. Тож він і мовчить.
Отак було. Отак і завжди буде,
Бо наш народ історію не вчить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
