Арія


І
Иншої би співав
опери, типу Верді.
Сипав – як з рукава!
Взагалі, з коловерті.
Ба, вистачає гам.
Ні об чім особово,
су́голосно птахам.
Головно – беззмістово.

ІІ
Скоро мені півста.
Он гонориться бобрик
кущика неспроста.
Онде міниться облак
ніби абрис льодин,
марля небесних клінік.
Що це, я – тут один?
Чи забрів у малинник.

III
Сам рум’яний бовван,
я себе тут поставив.
Обік і океан,
місце води без правил.
Мало під ким оне,
сонця крім, вгомониться,
як прикінці шепне
аероплану птиця.

IV
Що-небудь про спіраль
вежі. І про араба,
і про його сераль.
Рідкісна нині баба
разу не зогрішить.
Ум уникає збитку.
Горло задеренчить –
можна бити чечітку.

V
День промайнув. Бджола
польською шепоче "zbrodnia".
Як вчорашня хула –
сьогоденній. Погоня –
кричимо, пак взнаки
Фатум ловким підошвам.
Вкупі з ним, залюбки
наше минуле топчем.

VI
Ах, попотіпав нить,
"міль" – лопотить ряднина.
Погляд не ціпне ниць
нижче, чим віко кліпне.
Краєвиди – на штиб
латаного підштання.
Пісенька сироти –
втіха для меломана.

-----------------------------

В цій маленькій кімнаті у поміч спомину
акваріум з рибкою – і по тому.
І рибка плаває, косить в сторону
оком зі свого скляного дому.

З пори, як ти назавжди поїхала,
діймає холод, і чай не спитий.
Беручись мармуром, близь і віддалі
ціпнуть у сутіні несусвітній.

Колесо і каблук дають спокій вулиці,
горделивий платан не міняє пози.
Цибулинка годинникова на публіці
після восьми обіцяє сльози.

Уявляється Греція: гай буцім, якась, начебто
в туніці, мисливиця. Або, спляча
оголеною, укоськуючи розлаписте
червоне дерево в спальній хащі.

Між квадрата вікна і портрета прадіда
навіть лагідний протяг взнаки занавісці.
І ледь випадає згадати правило,
то недоречно і наздогінці.

Хитавиці не вистояти на палубі.
Бурі не списуються з натури.
У містах хіба що дрозди та голуби
вірять у розвій архітектури.

Усе каже, як воно має статися –
швидко, гадаю, і некрасиво.
Мозок – як айсберг, змалілий в абрисі
в щирому захваті Куросиво.


----------------------

АРИЯ

І
Что-нибудь из другой
оперы, типа Верди.
Мало ли под рукой?
Вообще — в круговерти.
Безразлично о ком.
Трудным для подражанья
птичкиным языком.
Лишь бы без содержанья.

ІІ
Скоро мене полста.
Вон гоношится бобрик
стриженого куста.
Вон изменяет облик,
как очертанья льдин,
марля небесных клиник.
Что это, я — один?
Или зашел в малинник

ІІІ
Розовый истукан
здесь я себе поставил.
В двух шагах — океан,
место воды без правил.
Вряд ли там кто-нибудь,
кроме солнца, садится,
как успела шепнуть
аэроплану птица.

IV
Что-нибудь про спираль
в башне. И про араба
и про его сераль.
Это редкая баба
если не согрешит.
Мысль не должна быть четкой.
Если в горле першит,
можно рискнуть чечеткой.

V
День пролетел. Пчела
шепчет по-польски "збродня".
Лучше кричать вчера,
чем сегодня. Сегодня
оттого мы кричим,
что, дав простор подошвам,
Рок, не щадя причин,
топчется в нашем прошлом.

VI
Ах, потерявши нить,
"моль" говорит холстинка.
Взгляда не уронить
ниже, чем след ботинка.
У пейзажа — черты
вывернутого кармана.
Пение сироты
радует меломана.
<1987>


-------------------------

В этой маленькой комнате все по-старому:
аквариум с рыбкою — все убранство.
И рыбка плавает, глядя в сторону,
чтоб увеличить себе пространство.

С тех пор, как ты навсегда уехала,
похолодало, и чай не сладок.
Сделавшись мраморным, место около
в сумерках сходит с ума от складок.

Колесо и каблук оставляют в покое улицу,
горделивый платан не меняет позы.
Две половинки карманной луковицы
после восьми могут вызвать слезы.

Часто чудится Греция: некая роща, некая
охотница в тунике. Впрочем, чаще
нагая преследует четвероногое
красное дерево в спальной чаще.

Между квадратом окна и портретом прадеда
даже нежный сквозняк выберет занавеску.
И если случается вспомнить правило,
то с опозданием и не к месту.

В качку, увы, не устоять на палубе.
Бурю, увы, не срисовать с натуры.
В городах только дрозды и голуби
верят в идею архитектуры.

Несомненно, все это скоро кончится —
быстро и, видимо, некрасиво.
Мозг — точно айсберг с потекшим контуром,
сильно увлекшийся Куросиво.

1987