Правильна молитва

Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...

2020 р.