Кожного з нас, кому небайдужа доля України, її майбутнє, як вільної і самодостатньої країни, дуже напружує ситуація всередині країни сьогодні. Те що на Сході війна, яку розпочала Росія проти нас в 2014році це уже відомо практично кожному адекватному українцю. Якщо хтось і досі не хоче визнати свою помилку, що купився на передвиборчі ворожі технології, які заперечували цей факт наявності ворожої агресії і не хоче зробити відповідні висновки, то це уже або повністю не адекватна людина, або ворог. Там війна, яка може найближчим часом перетнути лінію розмежування і наша Дніпропетровська обл. може відчути на собі усі жахи війни, адже ми є дуже бажаною територією для ворога і ворог уже в 2014р. в приграничному з Донецькою обл. селі Іскра роздавав зброю, як мені розповідали наші воїни, та Слава Богу, що не спрацював у них їх підлий задум. Від Дніпра до Мар’їнки 230 км. Це три години автомобілем, для тих хто не в курсі. Але коли з тим ворогом зовнішнім нам уже нібито все ясно, то всередині повна каламуть і це дуже напружує кожного з нас.
Говоримо одне, думаємо друге, а робимо третє це і є справжня характеристика нашого сьогодення у багатьох напрямках діяльності нашої влади. В кожну поїздку на передову ми не оминали базу «Евакуація-200», бо розуміли, як нашим важко там психологічно, адже скільки потрібно моральних сил мати, щоб щоразу в родину привезти їх загиблу дитину, чи батька, чи чоловіка. Між цими поїздками наші воїни могли хоч якось морально відновити сили на місці свого постійного перебування . І яким же було наше здивування цього разу, коли ми зайшли в приміщення, в яке відрізали і воду і світло. В їдальні собачий холод в самому приміщенні усі одягнені в усе тепле. І така ситуація уже давно. Тобто хтось побачив мир в очах божевільної істоти, і вирішив, що завтра війна зупиниться і нам уже ніякі бази не будуть потрібні? Чи як розцінювати таке відношення до дуже важливого підрозділу?
Ще одна ситуація приїжджаємо на передову і бачимо знову відсутність олії. І рік тому хлопцям на передову висилали і зараз те ж саме. І це в країні, яка займає лідерські позиції по виробництву цього продукту. Які критерії беруться у розрахунок, щоб вирахувати споживчу норму на одного воїна?
Адже бліндажі в основному не в містах і не біля магазину, де продаються продукти і не завжди є можливість доїхати до найближчого села чи міста.
Харчування в ЗСУ погіршилося і це ні для кого не секрет, краще б ті кошти що виплачували, як премію по 5000грн. за те ,що не стріляють у відповідь дали б на харчування воїнів. Було б більше толку і боєздатність була б вищою.
Я уже мовчу за молотки, лопати, цвяхи, скоби, плівку, сітки, мішки…, без чого захист на передовій уявити неможливо і це все із року в рік лягає на плечі волонтерів.
Сьогодні бачимо сенсаційні викриття по корупції в судовій системі, це дуже добре, що так званих суддів-вовків поменшає, можливо комусь в настрашку буде, та разом з тим ми чуємо недолугі заяви міністра і прес секретаря про монополізацію «нашої української російської мови», це що, на які вуха можна натягнути?. Навіщо збурювати знову суспільство, адже всі у сфері обслуговування перейшли на українську майже безболісно. Якщо і трапляються якісь ексцеси, то вони не масові і усі, як правило вирішуються. Для чого тоді на рівні керівництва держави робити такі безвідповідальні заяви. Хочеш бути космополітом в культурі, це твоя особиста справа, та коли ти на такій посаді, то ідею космополітизму залиш при собі, особливо у наш час, коли хтось за Україну, ії мову, культуру віддає життя. Щось негарне і недобре твориться всередині країни, замість того, щоб гуртувати навколо високої ідеї зміцнення усього свого – українського, у нас все навпаки і це дуже напружує і вселяє велику тривогу. Як будемо вірно розставляти акценти, які будуть згуртовувати нас, як народ, тоді і за поребриком зрозуміють, що нас не розхитати, попри усі їх підлі зусилля.
Цей несусвітній хаос, тотальний непрофесіоналізм влади, цілеспрямований нерідко саботаж, різні провокативні дії, мають велику руйнівну силу і морально нас дуже впливають. А це на втіху нашим ворогам. То ж попри все знаходьмо в собі сили бути сильними і непохитними у досягненні своєї цілі. А ціль у нас одна – вільна, самодостатня Україна. Слава Україні.

07.04.2021 Надія Таршин