ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Антитеза на твір Ярослава Чорногуза "Прозріння"
Немає, ні, жінок прекрасних
Нема в реальному житті,
До болю в серці стало ясно -
Є тільки мрії золоті.
Є тільки лялечки красиві
Із порожнечею в душі.
Від них ми - передчасно сиві,
А грудям - гидко від іржі.
Є тільки марення рожеві,
Неначе мила пузирці,
Лиш ті для мене королеви,
Хто не красуні на лиці.
Вони слова твої вбирають,
Немовби крапельки роси,
І очі розумінням сяють -
Вогнем духовної краси.
Та й ці жінки - не ідеали,
Бо частка щастя - вроди цвіт.
Ти де, створіння досконале?
Тебе не народив ще світ.
Тут владарюють чарівниці
Чадрою чулих балачок
Маскують сподівання ниці -
Тебе впіймати на гачок.
А упіймавши, ох, одразу
До тебе втратять інтерес,
Не давши скуштувати й разу
Кохання звабного чудес.
Для чого "бісики" пускала,
Очима ваблячи мене,
Ночами мрії навівала
Про щастя, щастя неземне?!
Чи ти здобуте не цінуєш,
Чи як Цірцея - чаром слів
Ти хлопців колекціонуєш,
І як свиней, зганяєш в хлів?!
О стережись, підступна жінко,
Усим чортам своїм молись,
Мою прочитану сторінку
Іще згадаєш ти колись.
Немає ні, жінок прекрасних,
Окрім сестер і матерів,
Та тільки збоченець нещасний
До них коханням би горів!
Прокляття шлю своїй фортуні,
Почуйте, хто є справжні ви -
Всі найчарівніші красуні -
Лише розбещені курви.
І Аполлони і Орфеї
З негарними рушають в путь.
В чоловіки "прекрасним" феям
Горбатих деспотів дадуть.
Відповідь-антитеза
О, скільки ж вас, жінок прекрасних!
Без вас я нулик, сіра тінь.
Мені іще з дитинства ясно:
Ви - обереги золоті.
Для дурнів - лялечки красиві
Із порожнечею в душі.
Мій друг самотній, хворий, сивий,
Бо лиш для себе тільки жив.
Любов - не марення рожеві,
А істина. Затям хоч це.
Бо кожна жінка - королева
Душею, серцем і лицем.
Їх лаяти неблагородно
Чоловікам в усі часи.
Бо обдаровують щедротно
Вогнем духовної краси.
Жінки для мене - ідеали,
А частка щастя - вроди цвіт.
Вони - створіння досконалі
(один лише бурчить піїт).
Хай владарюють чарівниці,
У шічку ніжно чмок та чмок...
Хто зневажає єв - не лицар,
А бевзь, засушений сморчок.
Глупак прозріє не одразу -
Лише на смертному одрі.
А я - слуга препишних пазух,
Дружина шепче: - Ось, бери!
А зойкам заздрить і "La Scala"
Не чув ні разу: "Муже! Ні!".
Мені кохання завжди мало,
І їй (о радощі земні!).
Бо те, що маємо - цінуєм
І бережемо цілий вік.
А от нарцис живе усує,
Себе лиш тішити обвик.
Стурбовано питає жінка:
- Мій милий, може, утомивсь?
- О ні! До ранку без зупинки
Летітиму з тобою ввись...
І сестри, й матері прекрасні,
Бо не для себе лиш живуть.
А син - глупак. Тому й нещасний,
А братик скнара. Ужасть! Жуть!
Тому молюсь своїй фортуні,
Тримаю марку і фасон.
І цілий вік сердець відлуння
Лунає чисто, в унісон.
О, жінко! Ти - казкова фея!
В тобі немає прикрих вад.
А аполлони, і орфеї -
Лиш тло віршованих рулад.
15.05.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антитеза на твір Ярослава Чорногуза "Прозріння"
"...Лише розбещені курвИ""
Ярослав Чорногуз
Ярослав Чорногуз (оригінал)Немає, ні, жінок прекрасних
Нема в реальному житті,
До болю в серці стало ясно -
Є тільки мрії золоті.
Є тільки лялечки красиві
Із порожнечею в душі.
Від них ми - передчасно сиві,
А грудям - гидко від іржі.
Є тільки марення рожеві,
Неначе мила пузирці,
Лиш ті для мене королеви,
Хто не красуні на лиці.
Вони слова твої вбирають,
Немовби крапельки роси,
І очі розумінням сяють -
Вогнем духовної краси.
Та й ці жінки - не ідеали,
Бо частка щастя - вроди цвіт.
Ти де, створіння досконале?
Тебе не народив ще світ.
Тут владарюють чарівниці
Чадрою чулих балачок
Маскують сподівання ниці -
Тебе впіймати на гачок.
А упіймавши, ох, одразу
До тебе втратять інтерес,
Не давши скуштувати й разу
Кохання звабного чудес.
Для чого "бісики" пускала,
Очима ваблячи мене,
Ночами мрії навівала
Про щастя, щастя неземне?!
Чи ти здобуте не цінуєш,
Чи як Цірцея - чаром слів
Ти хлопців колекціонуєш,
І як свиней, зганяєш в хлів?!
О стережись, підступна жінко,
Усим чортам своїм молись,
Мою прочитану сторінку
Іще згадаєш ти колись.
Немає ні, жінок прекрасних,
Окрім сестер і матерів,
Та тільки збоченець нещасний
До них коханням би горів!
Прокляття шлю своїй фортуні,
Почуйте, хто є справжні ви -
Всі найчарівніші красуні -
Лише розбещені курви.
І Аполлони і Орфеї
З негарними рушають в путь.
В чоловіки "прекрасним" феям
Горбатих деспотів дадуть.
Відповідь-антитеза
О, скільки ж вас, жінок прекрасних!
Без вас я нулик, сіра тінь.
Мені іще з дитинства ясно:
Ви - обереги золоті.
Для дурнів - лялечки красиві
Із порожнечею в душі.
Мій друг самотній, хворий, сивий,
Бо лиш для себе тільки жив.
Любов - не марення рожеві,
А істина. Затям хоч це.
Бо кожна жінка - королева
Душею, серцем і лицем.
Їх лаяти неблагородно
Чоловікам в усі часи.
Бо обдаровують щедротно
Вогнем духовної краси.
Жінки для мене - ідеали,
А частка щастя - вроди цвіт.
Вони - створіння досконалі
(один лише бурчить піїт).
Хай владарюють чарівниці,
У шічку ніжно чмок та чмок...
Хто зневажає єв - не лицар,
А бевзь, засушений сморчок.
Глупак прозріє не одразу -
Лише на смертному одрі.
А я - слуга препишних пазух,
Дружина шепче: - Ось, бери!
А зойкам заздрить і "La Scala"
Не чув ні разу: "Муже! Ні!".
Мені кохання завжди мало,
І їй (о радощі земні!).
Бо те, що маємо - цінуєм
І бережемо цілий вік.
А от нарцис живе усує,
Себе лиш тішити обвик.
Стурбовано питає жінка:
- Мій милий, може, утомивсь?
- О ні! До ранку без зупинки
Летітиму з тобою ввись...
І сестри, й матері прекрасні,
Бо не для себе лиш живуть.
А син - глупак. Тому й нещасний,
А братик скнара. Ужасть! Жуть!
Тому молюсь своїй фортуні,
Тримаю марку і фасон.
І цілий вік сердець відлуння
Лунає чисто, в унісон.
О, жінко! Ти - казкова фея!
В тобі немає прикрих вад.
А аполлони, і орфеї -
Лиш тло віршованих рулад.
15.05.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію