Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Ноги
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ноги
Панки стрижуть на головах ірокези та фарбують їх у веселкові кольори, монахи вбираються у ряси та носять на шиях хрести, депутати чіпляють на лацкани піджаків значки з відповідною символікою, жінки човпають у бюстгалтерах, а чоловіки вирощують пишні вуса та бороди. Один я байдужий до зовнішніх ознак приналежності і до духовного світу, і до мирського, і до плотського. Вважаю, що це дитячі пустощі. Можливо, ще у школі цих людей пригнічували однолітки і це все згодом вилізло отакими от сюрпризами. Така собі зовнішня сигнальна система: «Не чіпай, бо я крутий і можу вкусити!».
У Адама та Єви таких проблем не виникало: швендяли собі голяка по райських пущах і горя не знали. Ні наколок на грудях «Fan from Dinamo Kіyv» не мали, ні стигматів на зап’ястках, ні хвороб венеричних. І, підозрюю, й молитов ніяких не було. Бо не придумали ще люди як і коли треба молитися Богові.
Вважаю, хочеш молитися - молись. Хоч в трусах, хоч голяком, хоч з короною на голові. Яка різниця? Та ніякої. Так ні - людина відволікається від святої молитви на те, аби побігати по магазинам і купити сатину на вбрання, поторгуватися у храмі за хрестика, домовитися з кравцем про примірки, вициганити у вірян кошти на обновку. А потім шодня прасувати і чистити релігійні шати від пилу та цяток. І все тільки для того, аби показати стороннім людям, що ти - особа, наближена до Бога.
Скільки часу забирає ця рутина – страшно сказати. І все усує, бо Всевишньому лахи рабів своїх до лампади. Він дивиться виключно в людську душу.
Христос одягався скромно: хламида та сандалі. Підперезувався очкуром. І всьо.
А нинішні поводирі церковних громад?
У попа золотий хрестик, у єпископа - ризи з діамантами, у митрополита - корона з рубінами та смарагдами. І така важка, що йой!
Христос мив ноги людям. Поважав їх, цінував, жалів. А нині що?
Прийшов я з оранки, ноги дрижать від утоми. Аж тут митрополит зі свитою навідалися до моєї господи. Таке інколи трапляється, бо жінка смачні борщі варить і лікує людей безкоштовно. Поставив тазика з водою, опустив у нього утомлені ноги і кажу:
- Помийте мені ноги, святий отче, доки жінка на стіл страви ставить, бо хребет не згинається. Остеохондроз украй замучив.
Що тут зчинилося!
Єпископ ухопив мене за вухо і як гарикне:
- Нахабо! Як ти наважився таке пропонувати митрополитові? Пади ниць і цілуй пил з його чобіт! Інакше анафема тобі!
Злякався я, сестри та браття. Так, що аж жижки затрусилися. Бо чорна, негативна енергія пронизує людину наскрізь. Для нетренованого ока це непомітно. А я ж учень чаклунки, чоловік її ріднесенький.
Довелося непомітно скрутити дулю в кишені, подумки буркнути "Вертайся лихо туди, звідки вилетіло!" і тричі чхнути.
А єпископ ухопився за живіт і прошепотів:
- Де тут у вас вбиральня?
- За клунею. Ідіть на звуки курячого сокотіння. Не помилитеся.
Єпископ чкурнув, на ходу знімаючи штани, а я, з трудом зігнувши горбака, почав омовіння нижніх кінцівок.
Золотий хрест митрополита хитався над моєю горопашною головою в такт безутішним думкам.
Мив ноги сам, пошкріб гарненько між пальцями і кажу митрополитові:
- Сідайте на ослінчика, знімайте чоботи і шкарпетки. Хай ваші ноженята хоч трохи відпочинуть від трудів праведних. Ось тільки воду в балії поміняю.
Не захотів митрополит мити п'яти. Тільки пообідав і поїхав до столиці.
А про єпископа забули. Довелося його після трьохгодинного сидіння в нужнику нагодувати скріплюючим узваром з вареними п'явками та посадити на маршрутку. Хоча він вимагав викликати таксі
- А хто платити буде? - спитала жінка.
- Ви. У мене грошей немає.
А в самого на пальцях з десяток перстнів з дорогоцінним камінням.
- Можу позичити п'ятдесят гривень,- одказала жінка і вийняла з пазухи відповідну купюру.
- А, може, так віддасте? - запитав святий отець.- На благо церкви...
- Нє. Позичаю з процентами. Ці кошти призначені на закупівлю активованого вугілля для хворих. Отаких як ви.
І взяла розписку.
Промайнуло три роки. Проїздом був біля Києво-Печерської лаври. А назустріч...єпископ! І такий огрядний, що йой! А на пальцях штук тридцять золотих прикрас. Не руки, а полиці з ювелірними виробами.
- Здрастуйте, святий отче! - вітаюся зі священником. - З вас боржок, з процентами за три роки. Коли віддавати будете?
- Візьми у храмі свічку безкоштовно. І ще одну - за проценти.
- Нє. Свічки мені непотрібні. Вертайте гроші.
- Убєрітє от мєня етого попрошайку!-
вигукнув священнослужитель і почимчикував до мерседеса. А як проходив поруч, то я почув: - Горєть тєбє в аду.
Повернувся додому, сів на ослоні біля груші і думаю:
"Тараса Шевченка кляли, знущалися над ним. І той рано пішов з життя. Не витримало серце. І священників поруч не було…
Леся Українка померла в муках від туберкульозу. Навіть місцевий піп не прибіг висповідати.
Іванка Франка доконав пекельний ревматоїдний артрит. І теж нікого зі святих отців поруч не було. Хоча митрополит Шептицький писав, що це - найбільша втрата України у війні 1914-го року.
Василя Стуса загнали в могилу комуняки. І ще багато, багато інших світлих душ. І нікого у рясі поруч не було. А пророки нашої батьківщини і досі живі. І будуть жити.
І я так піду, сказала колись жінка, - без сповіді та причастя. Як Шевченко, як Франко, як Леся Українка, як Стус, як Христос…
А ви, гості дорогі - приїздіть у гості. Доки човгаю - і ноги вам помию, якщо сил не буде, і нагодую, і постіль застелю. А треба - і грошей на зворотній шлях дам. Без процентів. Бо ви – просто віруючі миряни, яким золото не сліпить очі.
16.05.2021р.
У Адама та Єви таких проблем не виникало: швендяли собі голяка по райських пущах і горя не знали. Ні наколок на грудях «Fan from Dinamo Kіyv» не мали, ні стигматів на зап’ястках, ні хвороб венеричних. І, підозрюю, й молитов ніяких не було. Бо не придумали ще люди як і коли треба молитися Богові.
Вважаю, хочеш молитися - молись. Хоч в трусах, хоч голяком, хоч з короною на голові. Яка різниця? Та ніякої. Так ні - людина відволікається від святої молитви на те, аби побігати по магазинам і купити сатину на вбрання, поторгуватися у храмі за хрестика, домовитися з кравцем про примірки, вициганити у вірян кошти на обновку. А потім шодня прасувати і чистити релігійні шати від пилу та цяток. І все тільки для того, аби показати стороннім людям, що ти - особа, наближена до Бога.
Скільки часу забирає ця рутина – страшно сказати. І все усує, бо Всевишньому лахи рабів своїх до лампади. Він дивиться виключно в людську душу.
Христос одягався скромно: хламида та сандалі. Підперезувався очкуром. І всьо.
А нинішні поводирі церковних громад?
У попа золотий хрестик, у єпископа - ризи з діамантами, у митрополита - корона з рубінами та смарагдами. І така важка, що йой!
Христос мив ноги людям. Поважав їх, цінував, жалів. А нині що?
Прийшов я з оранки, ноги дрижать від утоми. Аж тут митрополит зі свитою навідалися до моєї господи. Таке інколи трапляється, бо жінка смачні борщі варить і лікує людей безкоштовно. Поставив тазика з водою, опустив у нього утомлені ноги і кажу:
- Помийте мені ноги, святий отче, доки жінка на стіл страви ставить, бо хребет не згинається. Остеохондроз украй замучив.
Що тут зчинилося!
Єпископ ухопив мене за вухо і як гарикне:
- Нахабо! Як ти наважився таке пропонувати митрополитові? Пади ниць і цілуй пил з його чобіт! Інакше анафема тобі!
Злякався я, сестри та браття. Так, що аж жижки затрусилися. Бо чорна, негативна енергія пронизує людину наскрізь. Для нетренованого ока це непомітно. А я ж учень чаклунки, чоловік її ріднесенький.
Довелося непомітно скрутити дулю в кишені, подумки буркнути "Вертайся лихо туди, звідки вилетіло!" і тричі чхнути.
А єпископ ухопився за живіт і прошепотів:
- Де тут у вас вбиральня?
- За клунею. Ідіть на звуки курячого сокотіння. Не помилитеся.
Єпископ чкурнув, на ходу знімаючи штани, а я, з трудом зігнувши горбака, почав омовіння нижніх кінцівок.
Золотий хрест митрополита хитався над моєю горопашною головою в такт безутішним думкам.
Мив ноги сам, пошкріб гарненько між пальцями і кажу митрополитові:
- Сідайте на ослінчика, знімайте чоботи і шкарпетки. Хай ваші ноженята хоч трохи відпочинуть від трудів праведних. Ось тільки воду в балії поміняю.
Не захотів митрополит мити п'яти. Тільки пообідав і поїхав до столиці.
А про єпископа забули. Довелося його після трьохгодинного сидіння в нужнику нагодувати скріплюючим узваром з вареними п'явками та посадити на маршрутку. Хоча він вимагав викликати таксі
- А хто платити буде? - спитала жінка.
- Ви. У мене грошей немає.
А в самого на пальцях з десяток перстнів з дорогоцінним камінням.
- Можу позичити п'ятдесят гривень,- одказала жінка і вийняла з пазухи відповідну купюру.
- А, може, так віддасте? - запитав святий отець.- На благо церкви...
- Нє. Позичаю з процентами. Ці кошти призначені на закупівлю активованого вугілля для хворих. Отаких як ви.
І взяла розписку.
Промайнуло три роки. Проїздом був біля Києво-Печерської лаври. А назустріч...єпископ! І такий огрядний, що йой! А на пальцях штук тридцять золотих прикрас. Не руки, а полиці з ювелірними виробами.
- Здрастуйте, святий отче! - вітаюся зі священником. - З вас боржок, з процентами за три роки. Коли віддавати будете?
- Візьми у храмі свічку безкоштовно. І ще одну - за проценти.
- Нє. Свічки мені непотрібні. Вертайте гроші.
- Убєрітє от мєня етого попрошайку!-
вигукнув священнослужитель і почимчикував до мерседеса. А як проходив поруч, то я почув: - Горєть тєбє в аду.
Повернувся додому, сів на ослоні біля груші і думаю:
"Тараса Шевченка кляли, знущалися над ним. І той рано пішов з життя. Не витримало серце. І священників поруч не було…
Леся Українка померла в муках від туберкульозу. Навіть місцевий піп не прибіг висповідати.
Іванка Франка доконав пекельний ревматоїдний артрит. І теж нікого зі святих отців поруч не було. Хоча митрополит Шептицький писав, що це - найбільша втрата України у війні 1914-го року.
Василя Стуса загнали в могилу комуняки. І ще багато, багато інших світлих душ. І нікого у рясі поруч не було. А пророки нашої батьківщини і досі живі. І будуть жити.
І я так піду, сказала колись жінка, - без сповіді та причастя. Як Шевченко, як Франко, як Леся Українка, як Стус, як Христос…
А ви, гості дорогі - приїздіть у гості. Доки човгаю - і ноги вам помию, якщо сил не буде, і нагодую, і постіль застелю. А треба - і грошей на зворотній шлях дам. Без процентів. Бо ви – просто віруючі миряни, яким золото не сліпить очі.
16.05.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
