Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Грайливий вітер по степу носився,
То ковилу, як море, колихав,
То в балці був за терен зачепився,
Кущі кублошив. То на мить стихав,
Щоб десь гайнути в тирсі повалятись,
Пилюки вихор над шляхом піднять
І ним, неначе дзигою, погратись,
Погнати степом, на курган загнать
Там і полишить. Вирвавшись на волю,
Пройтись по річці, впхатись в очерет,
Понад шляхом скуйовдити тополі
І без упину все вперед, вперед.
А степ лежав від сонця розімлілий,
На його гру уваги не звертав,
Не дихав. Десь потроху сюркотіло,
У небі жайвір пісеньку співав
Аби її закінчити до ночі.
Та верхівець неквапом гнав коня,
Все від дороги не відводив очі,
Спітнів від спеки, але не спиняв
Свого коня, потомленого шляхом,
Від пилюги аж сірого всього.
Дививсь тривожно ,але не від страху.
Не бу́ло страху в серці у його..
В степу немає боягузам місця,
Тут маєш смілим буть, як не крути.
Тривожні просто були його вісті,
Які він вчасно має донести.
Тож він спішив та озиравсь навколо,
Щоб не наткнутись часом на біду,
Яка, бува, блукає Диким полем –
Чамбул татарський чи то всю орду.
Кінь притомився, тож чи порятує.
А шабля? Що одна проти орди?
Козак уважно навкруги пантрує,
Чи не залишив ворог де сліди.
Чи де бува некованії коні
Шляхом оцим недавно не пройшли.
Чи не лунають звуки посторонні
З байраку, балки, яру, де могли
Татари чи засі́дку влаштувати,
Чи заховатись серед дня з очей.
В степу потрібно добре око мати,
Чутливе вухо, бо таких речей,
Як клята самовпевненість, нікому
Степ від часів прадавніх не прощав.
Отож козак, забувши спеку, втому,
Шляхом чумацьким без упину мчав.
Завбачив вітер верхівця отого,
Враз налетів, скуйовдив йому чуб,
Здійняв пилюку та й жбурнув у нього,
Аж в козака злетіла лайка з губ.
Та вітер вже не чув, подався далі,
У яр ускочив, покотився вниз,
В минулорічнім шурхонув цурпаллі,
Шугнув на дуба, що над яром ріс.
А з верховіття в очерети знову,
Зашелестів, як хвилю сколихнув.
У нього настрій нині був чудовий.
Тож з очеретів знову він гайнув
На шлях чумацький з козаком погратись,
Здійняти вгору дзигу пилюги
І навперейми вершнику помчатись
Доки йому не стрілись вороги.
То ковилу, як море, колихав,
То в балці був за терен зачепився,
Кущі кублошив. То на мить стихав,
Щоб десь гайнути в тирсі повалятись,
Пилюки вихор над шляхом піднять
І ним, неначе дзигою, погратись,
Погнати степом, на курган загнать
Там і полишить. Вирвавшись на волю,
Пройтись по річці, впхатись в очерет,
Понад шляхом скуйовдити тополі
І без упину все вперед, вперед.
А степ лежав від сонця розімлілий,
На його гру уваги не звертав,
Не дихав. Десь потроху сюркотіло,
У небі жайвір пісеньку співав
Аби її закінчити до ночі.
Та верхівець неквапом гнав коня,
Все від дороги не відводив очі,
Спітнів від спеки, але не спиняв
Свого коня, потомленого шляхом,
Від пилюги аж сірого всього.
Дививсь тривожно ,але не від страху.
Не бу́ло страху в серці у його..
В степу немає боягузам місця,
Тут маєш смілим буть, як не крути.
Тривожні просто були його вісті,
Які він вчасно має донести.
Тож він спішив та озиравсь навколо,
Щоб не наткнутись часом на біду,
Яка, бува, блукає Диким полем –
Чамбул татарський чи то всю орду.
Кінь притомився, тож чи порятує.
А шабля? Що одна проти орди?
Козак уважно навкруги пантрує,
Чи не залишив ворог де сліди.
Чи де бува некованії коні
Шляхом оцим недавно не пройшли.
Чи не лунають звуки посторонні
З байраку, балки, яру, де могли
Татари чи засі́дку влаштувати,
Чи заховатись серед дня з очей.
В степу потрібно добре око мати,
Чутливе вухо, бо таких речей,
Як клята самовпевненість, нікому
Степ від часів прадавніх не прощав.
Отож козак, забувши спеку, втому,
Шляхом чумацьким без упину мчав.
Завбачив вітер верхівця отого,
Враз налетів, скуйовдив йому чуб,
Здійняв пилюку та й жбурнув у нього,
Аж в козака злетіла лайка з губ.
Та вітер вже не чув, подався далі,
У яр ускочив, покотився вниз,
В минулорічнім шурхонув цурпаллі,
Шугнув на дуба, що над яром ріс.
А з верховіття в очерети знову,
Зашелестів, як хвилю сколихнув.
У нього настрій нині був чудовий.
Тож з очеретів знову він гайнув
На шлях чумацький з козаком погратись,
Здійняти вгору дзигу пилюги
І навперейми вершнику помчатись
Доки йому не стрілись вороги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
