Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Грайливий вітер по степу носився,
То ковилу, як море, колихав,
То в балці був за терен зачепився,
Кущі кублошив. То на мить стихав,
Щоб десь гайнути в тирсі повалятись,
Пилюки вихор над шляхом піднять
І ним, неначе дзигою, погратись,
Погнати степом, на курган загнать
Там і полишить. Вирвавшись на волю,
Пройтись по річці, впхатись в очерет,
Понад шляхом скуйовдити тополі
І без упину все вперед, вперед.
А степ лежав від сонця розімлілий,
На його гру уваги не звертав,
Не дихав. Десь потроху сюркотіло,
У небі жайвір пісеньку співав
Аби її закінчити до ночі.
Та верхівець неквапом гнав коня,
Все від дороги не відводив очі,
Спітнів від спеки, але не спиняв
Свого коня, потомленого шляхом,
Від пилюги аж сірого всього.
Дививсь тривожно ,але не від страху.
Не бу́ло страху в серці у його..
В степу немає боягузам місця,
Тут маєш смілим буть, як не крути.
Тривожні просто були його вісті,
Які він вчасно має донести.
Тож він спішив та озиравсь навколо,
Щоб не наткнутись часом на біду,
Яка, бува, блукає Диким полем –
Чамбул татарський чи то всю орду.
Кінь притомився, тож чи порятує.
А шабля? Що одна проти орди?
Козак уважно навкруги пантрує,
Чи не залишив ворог де сліди.
Чи де бува некованії коні
Шляхом оцим недавно не пройшли.
Чи не лунають звуки посторонні
З байраку, балки, яру, де могли
Татари чи засі́дку влаштувати,
Чи заховатись серед дня з очей.
В степу потрібно добре око мати,
Чутливе вухо, бо таких речей,
Як клята самовпевненість, нікому
Степ від часів прадавніх не прощав.
Отож козак, забувши спеку, втому,
Шляхом чумацьким без упину мчав.
Завбачив вітер верхівця отого,
Враз налетів, скуйовдив йому чуб,
Здійняв пилюку та й жбурнув у нього,
Аж в козака злетіла лайка з губ.
Та вітер вже не чув, подався далі,
У яр ускочив, покотився вниз,
В минулорічнім шурхонув цурпаллі,
Шугнув на дуба, що над яром ріс.
А з верховіття в очерети знову,
Зашелестів, як хвилю сколихнув.
У нього настрій нині був чудовий.
Тож з очеретів знову він гайнув
На шлях чумацький з козаком погратись,
Здійняти вгору дзигу пилюги
І навперейми вершнику помчатись
Доки йому не стрілись вороги.
То ковилу, як море, колихав,
То в балці був за терен зачепився,
Кущі кублошив. То на мить стихав,
Щоб десь гайнути в тирсі повалятись,
Пилюки вихор над шляхом піднять
І ним, неначе дзигою, погратись,
Погнати степом, на курган загнать
Там і полишить. Вирвавшись на волю,
Пройтись по річці, впхатись в очерет,
Понад шляхом скуйовдити тополі
І без упину все вперед, вперед.
А степ лежав від сонця розімлілий,
На його гру уваги не звертав,
Не дихав. Десь потроху сюркотіло,
У небі жайвір пісеньку співав
Аби її закінчити до ночі.
Та верхівець неквапом гнав коня,
Все від дороги не відводив очі,
Спітнів від спеки, але не спиняв
Свого коня, потомленого шляхом,
Від пилюги аж сірого всього.
Дививсь тривожно ,але не від страху.
Не бу́ло страху в серці у його..
В степу немає боягузам місця,
Тут маєш смілим буть, як не крути.
Тривожні просто були його вісті,
Які він вчасно має донести.
Тож він спішив та озиравсь навколо,
Щоб не наткнутись часом на біду,
Яка, бува, блукає Диким полем –
Чамбул татарський чи то всю орду.
Кінь притомився, тож чи порятує.
А шабля? Що одна проти орди?
Козак уважно навкруги пантрує,
Чи не залишив ворог де сліди.
Чи де бува некованії коні
Шляхом оцим недавно не пройшли.
Чи не лунають звуки посторонні
З байраку, балки, яру, де могли
Татари чи засі́дку влаштувати,
Чи заховатись серед дня з очей.
В степу потрібно добре око мати,
Чутливе вухо, бо таких речей,
Як клята самовпевненість, нікому
Степ від часів прадавніх не прощав.
Отож козак, забувши спеку, втому,
Шляхом чумацьким без упину мчав.
Завбачив вітер верхівця отого,
Враз налетів, скуйовдив йому чуб,
Здійняв пилюку та й жбурнув у нього,
Аж в козака злетіла лайка з губ.
Та вітер вже не чув, подався далі,
У яр ускочив, покотився вниз,
В минулорічнім шурхонув цурпаллі,
Шугнув на дуба, що над яром ріс.
А з верховіття в очерети знову,
Зашелестів, як хвилю сколихнув.
У нього настрій нині був чудовий.
Тож з очеретів знову він гайнув
На шлях чумацький з козаком погратись,
Здійняти вгору дзигу пилюги
І навперейми вершнику помчатись
Доки йому не стрілись вороги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
