ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Філософська поезія
Кантата
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 69–71
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кантата
Семиокий,
блаженний і неврівноважений знахар,
що ворожить
на гущі твоїх таємниць –
тиждень.
Понеділок.
Зелене око.
Глибоке
занепокоєння матері
з приводу мого тяжкого народження.
Хлипають двері зеленої зали
після відвідин святого Се́ргія.
На оксамитовому ложі лі́та
несамовита
чи божевільна орґія
земного немовляти.
Вівторок.
Друге зелене око,
яблуком якого грається дитинча.
Беззубе звіреня, спинаючись, утримує
сконцентрований сік.
По грудях стікає ні́якове молоко.
Солодкі залишки несвідомого дитинства.
Раннє снідання.
Середа.
Жовте око.
Мозок, просякнутий словом, як сонцем.
Лепетання дурниць істинних.
Опеньки в пожухлому листі засмажились,
бо схожі на загони паразитів довкола люлі.
Праведна наїна́ перемагає.
Рятівний сміх у любисткових купелях.
Четвер.
Червінне око.
Кроки зрушили з місця Божі задатки.
Хлопчик у космос піснями сигналить:
є на Землі моє існування!
Сутички літер гризуть олівець.
Потяги ієроґліфів ламаних
руку ведуть до евріки.
Пік сонця.
Грамота.
П’ятниця.
Каре око.
Кінь чи людина – однаково –
буває осідланим.
Понеділкові пошуки серед снігів
не щастям повняться.
Виповнюється занепокоєння матері,
неслухняний син до табу підкрадається.
Яблуко ще раз падає на голову.
Сонячні плями з’являються.
Виявляються ознаки ґеніальності.
Навіть у лютому був зимородок кмітливим.
Сила силенна сил!
Вершник.
Субота.
Сіре око.
Волооке диво!
На місці льоду – вода.
На місці сонця – місяць.
Сі́м’я вивержене
занурює коріння
у весняну захарусту.
Росте практична формула життя.
Дерево мудрості.
Смерть мами обриває пуповину.
Справжня любов до матері.
Це непроціджене молоко на вустах обсохло.
Це правда.
Неділя.
Напівголубе і напівчорне око.
Смерть і воскресіння – весна.
Свято і траур – весна.
Уособлений мозок ося́тий – весна.
Обгортаєте цупкими хламидами
королів,
щоб переховувався їхній прах
поруч з юродивими.
В день, коли роздвоїться Всесвіт
на "до" і на "після",
сива дитина замовкне,
бо у освічених на все – одна відповідь:
пора летіти.
Це неділя допонеділкова,
коли політ стає інстинктом,
коли на землі́ майська квітка
чорно-голубим мандражем майорить,
і на вулиці виходить усе місто,
щоб провести у останню путь
свій вихідний.
Сивий хлопчик – актор,
що в неділю працює,
кажуть, вмер.
Ориґінал!
Виняткова карма.
Мій семиокий тиждень –
щоденна заміна очей і
зосереджена робота над винятковими
кармами, –
говорить в інтерв’ю
з видатним західним журналістом
невідомий східний знахар.
29 жовтня 1993 р., Київ
блаженний і неврівноважений знахар,
що ворожить
на гущі твоїх таємниць –
тиждень.
Понеділок.
Зелене око.
Глибоке
занепокоєння матері
з приводу мого тяжкого народження.
Хлипають двері зеленої зали
після відвідин святого Се́ргія.
На оксамитовому ложі лі́та
несамовита
чи божевільна орґія
земного немовляти.
Вівторок.
Друге зелене око,
яблуком якого грається дитинча.
Беззубе звіреня, спинаючись, утримує
сконцентрований сік.
По грудях стікає ні́якове молоко.
Солодкі залишки несвідомого дитинства.
Раннє снідання.
Середа.
Жовте око.
Мозок, просякнутий словом, як сонцем.
Лепетання дурниць істинних.
Опеньки в пожухлому листі засмажились,
бо схожі на загони паразитів довкола люлі.
Праведна наїна́ перемагає.
Рятівний сміх у любисткових купелях.
Четвер.
Червінне око.
Кроки зрушили з місця Божі задатки.
Хлопчик у космос піснями сигналить:
є на Землі моє існування!
Сутички літер гризуть олівець.
Потяги ієроґліфів ламаних
руку ведуть до евріки.
Пік сонця.
Грамота.
П’ятниця.
Каре око.
Кінь чи людина – однаково –
буває осідланим.
Понеділкові пошуки серед снігів
не щастям повняться.
Виповнюється занепокоєння матері,
неслухняний син до табу підкрадається.
Яблуко ще раз падає на голову.
Сонячні плями з’являються.
Виявляються ознаки ґеніальності.
Навіть у лютому був зимородок кмітливим.
Сила силенна сил!
Вершник.
Субота.
Сіре око.
Волооке диво!
На місці льоду – вода.
На місці сонця – місяць.
Сі́м’я вивержене
занурює коріння
у весняну захарусту.
Росте практична формула життя.
Дерево мудрості.
Смерть мами обриває пуповину.
Справжня любов до матері.
Це непроціджене молоко на вустах обсохло.
Це правда.
Неділя.
Напівголубе і напівчорне око.
Смерть і воскресіння – весна.
Свято і траур – весна.
Уособлений мозок ося́тий – весна.
Обгортаєте цупкими хламидами
королів,
щоб переховувався їхній прах
поруч з юродивими.
В день, коли роздвоїться Всесвіт
на "до" і на "після",
сива дитина замовкне,
бо у освічених на все – одна відповідь:
пора летіти.
Це неділя допонеділкова,
коли політ стає інстинктом,
коли на землі́ майська квітка
чорно-голубим мандражем майорить,
і на вулиці виходить усе місто,
щоб провести у останню путь
свій вихідний.
Сивий хлопчик – актор,
що в неділю працює,
кажуть, вмер.
Ориґінал!
Виняткова карма.
Мій семиокий тиждень –
щоденна заміна очей і
зосереджена робота над винятковими
кармами, –
говорить в інтерв’ю
з видатним західним журналістом
невідомий східний знахар.
29 жовтня 1993 р., Київ
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 69–71
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію