Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Філософська поезія
Каста па́ріїв
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Каста па́ріїв
Ти з касти па́ріїв?
Ходи-но сюди.
Сміття́ збираєш?
Добре.
Дуже добре.
А знаєш:
буде все!
От-от!
Так от...
Я маю жирафову ферму.
О, па́ріє!
Учора вплодилося жирафеня,
потішне,
геть біле,
як стигла бавовна.
Воно ледь обсохло – побігло,
хитаючись, ніби на цирлах,
до повної циці
матусі-імператриці
оранжевої жирафиці.
А та його –
відштовхнула,
копитом брикнула
і мало не забила!
Бо воно не таке,
як уся рідня,
воно – альбінос,
особливе...
Ти з касти па́ріїв...
Мені потрібні вихователі для нього.
На Батьківщині в мене є оранжерея:
там у теплі цвітуть
алое й каланхое.
А за парканом – будяки і кропива́,
заквітчані не гірше,
навіть ліпше,
лікують теж усі хвороби,
але нікому не потрібні,
бо свої,
бо звичні...
Ти з касти па́ріїв.., сміття збираєш...
Мені потрібні збирачі рослин.
Велика віра в вашій Індії,
а в нас...
У хаті в по́куті –
легка й сумна ікона,
яка сама знаходить відбиття
Закону.
Ти їй – гріхи,
вона тобі – проще́ння.
Реліквія,
із роду в рід передається.
А хочеш – покажу?..
То, може, словом ти мене зачепиш?
Заціпило – в зубах сміття?
Ти па́рія?
Не маєш права говорити з вищим?
То будь моєю кастою!
Мені вже не життя.
А я візьму твою страхітну долю,
ту долю світову жінок,
ту долю світову дітей,
ту долю світову чоловіків,
які збирають мокрий бруд –
і буду, буду, буду –
разів чотири буду вуду я не я!
Невже і це не чудо?
Це просто так –
бо я простак.
Я з касти простаків.
Колись сказав мій друг
слова твоєї мрії:
"Ці тварі всі є діти Божі.
Ці люди всі – диявольське поріддя."
Твоєї праці я не бачу тут.
Іди-но геть, хоча ходи сюди!
Хай буде все
от-от!
От тільки...
Па́ріє,..
легка й сумна
пречорна, вже аж синя,
шкіра твоя́
ікону Аїда
обпинає,
розтроюючись.
Каста па́ріїв.
Каста па́ріїв.
Каста па́ріїв.
Три не великих
чоловіки
кажуть мені:
Я – то не я.
Я – це вони
у майбутньому.
Вони – не вони.
Вони – це я.
Я у минулому.
Будемо.
28 серпня 2003 р., Богдани́
Ходи-но сюди.
Сміття́ збираєш?
Добре.
Дуже добре.
А знаєш:
буде все!
От-от!
Так от...
Я маю жирафову ферму.
О, па́ріє!
Учора вплодилося жирафеня,
потішне,
геть біле,
як стигла бавовна.
Воно ледь обсохло – побігло,
хитаючись, ніби на цирлах,
до повної циці
матусі-імператриці
оранжевої жирафиці.
А та його –
відштовхнула,
копитом брикнула
і мало не забила!
Бо воно не таке,
як уся рідня,
воно – альбінос,
особливе...
Ти з касти па́ріїв...
Мені потрібні вихователі для нього.
На Батьківщині в мене є оранжерея:
там у теплі цвітуть
алое й каланхое.
А за парканом – будяки і кропива́,
заквітчані не гірше,
навіть ліпше,
лікують теж усі хвороби,
але нікому не потрібні,
бо свої,
бо звичні...
Ти з касти па́ріїв.., сміття збираєш...
Мені потрібні збирачі рослин.
Велика віра в вашій Індії,
а в нас...
У хаті в по́куті –
легка й сумна ікона,
яка сама знаходить відбиття
Закону.
Ти їй – гріхи,
вона тобі – проще́ння.
Реліквія,
із роду в рід передається.
А хочеш – покажу?..
То, може, словом ти мене зачепиш?
Заціпило – в зубах сміття?
Ти па́рія?
Не маєш права говорити з вищим?
То будь моєю кастою!
Мені вже не життя.
А я візьму твою страхітну долю,
ту долю світову жінок,
ту долю світову дітей,
ту долю світову чоловіків,
які збирають мокрий бруд –
і буду, буду, буду –
разів чотири буду вуду я не я!
Невже і це не чудо?
Це просто так –
бо я простак.
Я з касти простаків.
Колись сказав мій друг
слова твоєї мрії:
"Ці тварі всі є діти Божі.
Ці люди всі – диявольське поріддя."
Твоєї праці я не бачу тут.
Іди-но геть, хоча ходи сюди!
Хай буде все
от-от!
От тільки...
Па́ріє,..
легка й сумна
пречорна, вже аж синя,
шкіра твоя́
ікону Аїда
обпинає,
розтроюючись.
Каста па́ріїв.
Каста па́ріїв.
Каста па́ріїв.
Три не великих
чоловіки
кажуть мені:
Я – то не я.
Я – це вони
у майбутньому.
Вони – не вони.
Вони – це я.
Я у минулому.
Будемо.
28 серпня 2003 р., Богдани́
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : "Переді мною...", стор. 35–37Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
