Ти з касти па́ріїв?
Ходи-но сюди.
Сміття́ збираєш?
Добре.
Дуже добре.
А знаєш:
буде все!
От-от!
Так от...

Я маю жирафову ферму.
О, па́ріє!
Учора вплодилося жирафеня,
потішне,
геть біле,
як стигла бавовна.
Воно ледь обсохло – побігло,
хитаючись, ніби на цирлах,
до повної циці
матусі-імператриці
оранжевої жирафиці.
А та його –
відштовхнула,
копитом брикнула
і мало не забила!
Бо воно не таке,
як уся рідня,
воно – альбінос,
особливе...
Ти з касти па́ріїв...
Мені потрібні вихователі для нього.

На Батьківщині в мене є оранжерея:
там у теплі цвітуть
алое й каланхое.
А за парканом – будяки і кропива́,
заквітчані не гірше,
навіть ліпше,
лікують теж усі хвороби,
але нікому не потрібні,
бо свої,
бо звичні...
Ти з касти па́ріїв.., сміття збираєш...
Мені потрібні збирачі рослин.

Велика віра в вашій Індії,
а в нас...
У хаті в по́куті –
легка й сумна ікона,
яка сама знаходить відбиття
Закону.
Ти їй – гріхи,
вона тобі – проще́ння.
Реліквія,
із роду в рід передається.
А хочеш – покажу?..

То, може, словом ти мене зачепиш?
Заціпило – в зубах сміття?
Ти па́рія?
Не маєш права говорити з вищим?
То будь моєю кастою!
Мені вже не життя.
А я візьму твою страхітну долю,
ту долю світову жінок,
ту долю світову дітей,
ту долю світову чоловіків,
які збирають мокрий бруд –
і буду, буду, буду –
разів чотири буду вуду я не я!
Невже і це не чудо?
Це просто так –
бо я простак.
Я з касти простаків.

Колись сказав мій друг
слова твоєї мрії:
"Ці тварі всі є діти Божі.
Ці люди всі – диявольське поріддя."
Твоєї праці я не бачу тут.
Іди-но геть, хоча ходи сюди!
Хай буде все
от-от!
От тільки...
Па́ріє,..
легка й сумна
пречорна, вже аж синя,
шкіра твоя́
ікону Аїда
обпинає,
розтроюючись.

Каста па́ріїв.
Каста па́ріїв.
Каста па́ріїв.

Три не великих
чоловіки
кажуть мені:
Я – то не я.
Я – це вони
у майбутньому.
Вони – не вони.
Вони – це я.
Я у минулому.

Будемо.

28 серпня 2003 р., Богдани́