Пам’яті воїна Ярослава Журавля

Де ви були, всі генерали-гади,
Командувач заляканий, убогий,
Ховались в штабі, мовили про зради?
А воїна лишили край дороги.

На полі попід сонцем помирати…
Чотири дні, він мучився від спеки,
Без ліків, без води. О, знала б мати,
Що син її – поранений лелека!

Лежить один між різними світами,
Розстріляний, не має допомоги.
Як він благав про порятунок, мамо!
Та кинули вмирати без тривоги.

Якби він міг злетіти в чисте небо!
Та вороги йому оббили крила.
У затінку була така потреба!
Давила спеки й рани смертна брила.

Хоч воїн захищав нас до загину,
А кров його стекла в гарячу землю,
Та світ його пораненого кинув!
Я владу й ворогів не відокремлю.

Її сини живуть по закордонах
І жоден не стоїть за Україну.
А наші всі на фронті і у схронах,
На них осколки, кулі, гради, міни.

Скажіть мені, в якій іще країні
Померти залишили би солдата,
І не рятують? І учора й нині
Я хочу генералів запитати.

Товстих і відгодованих, мов свині,
Війна для них – це гроші, рідна мати.
Тому не жаль їм воїна і сина.
І нікому державу рятувати…
20.07.20