Висоцький. «Іван та Мар’я»

- Затремтить душа, тугу виплаче, -
може, горе ще - невеличке.
Бо життя - як кріс: то - відбій в плече,
то - курок заїсть, то - осічка.

Ой ти, доленько нещаслива,
царські милості - ой, мінливі!

* * *

- Я - привид, видиво,
мара, але
повір сусідові:
мені тут зле!

З нудьги страшезної
й холодних стін -
хоч безтілесне я,
у мене - сплін...

Може, чув ти тари-бари десь:
всіх лякаю день при дні, -
та отак комусь примаритись -
зовсім не кортить мені.

Скоро, може, - смерть тобі,
дуже перепрошую...
А до того, далебі, -
зви мене Тимошею.

(2018)

*** ОРИГІНАЛ ***

Солдат и привидение

- Во груди душа словно ёрзает,
Сердце в ней горит будто свечка.
И в судьбе - как в ружье: то затвор заест,
То в плечо отдаст, то - осечка.

Ах ты, долюшка несчастливая, -
Воля царская - несправедливая!

* * *

- Я - привидение,
Я - призрак, но
Я от сидения
давно больно.

Темница тесная,
везде сквозит, -
Хоть бестелесно я,
а всё ж - знобит.

Может, кто-нибудь обидится,
Но я, право, не шучу:
Испугать, в углу привидеться -
Совершенно не хочу.

Жаль, что вдруг тебя казнят, -
ты с душой хорошею.
Можешь запросто, солдат,
звать меня Тимошею.