Висоцький. «Іван та Мар’я»

Чується: біда іде,
їй ворота відчиняють, -
випала нам смуга, де
в жінки сльози висихають.

Значить, більше молоду
не цікавлять вбір та втіхи;
раз веде біда біду -
хай, у долі на виду,
поруч будуть наші лиха.

Не зіб’ють мене лжею-мрякою, -
ще серця у нас не схололі!
Вороння над ним хай не крякає, -
вбережу його і в неволі.

Понаїхали свати, -
певне, щоб сміялись люди.
Хоч волам хвости крути,
тільки сватання - не буде!

Линуть співанки увись
й повертаються з підхмар’я,
щоб згадала я: колись
у перестрічі зійшлись
квітки дві - Іван та Мар’я.

Путь-доріженька хай веде мене,
не минаючи й муки-болю,
до коханого, - хоч у темені,
хоч на край землі, хоч - в неволю.

Вітре добрий, сповісти
козаченька у в’язниці:
це - надію принести
подум мій до нього мчиться.

Хай він серце береже
і не думає лихого,
хай надіється, адже
поміч Мар’єчки - уже
наближається щомога.

Хай не нудиться і не мається,
бо ж немарно - квіт в чистім полі
нашим іменем називається, -
так не згине ж він і в неволі!

(2018)

*** ОРИГІНАЛ ***

Иван да Марья

Вот пришла лиха беда,
Уж ворота отворяют, -
Значит, пробил час, когда
Бабьи слёзы высыхают.

Значит, больше места нет
Ни утехам, ни нарядам.
Коль семь бед - один ответ, -
Так пускай до лучших лет
Наши беды будут рядом.

Не сдержать меня уговорами.
Верю свято я - не в него ли?
Пусть над ним кружат чёрны вороны,
Но он дорог мне и в неволе.

Понаехали сваты́,
Словно на́ смех, для потехи, -
Ах, шуты они, шуты:
Не бывать тому вовеки.

Где им знать: поют кругом,
Да прослышала сама я,
Как в году невесть каком
Стали вдруг одним цветком
Два цветка - Иван да Марья.

Путь-дороженька - та ли, эта ли, -
Во кромешной тьме, с мукой-болью,
В пекло ль самое, на край света ли, -
Приведи к нему, хоть в неволю.

Ветры добрые, тайком
Прокрадитесь во темницу -
Пусть узнает он о том,
Что душа к нему стремится.

Сердцем пусть не упадёт
И не думает худого,
Пусть надеется и ждёт, -
Помощь Марьина придёт
Скоро-скоро, верно слово.

Пусть не сетует, пусть не мается,
Ведь не зря цветок в чистом поле
Нашим именем называется, -
Так цвести ему и в неволе!