Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про глухаря
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про глухаря
- А зараз я вам, дітки, розповім
Маленьку казку, - вчителька сказала,-
Про те, як пташки полишали дім
І в теплий край, у вирій відлітали
Та глухаря з собою не взяли
І зовсім не тому, що не хотіли…
Вітри холодні з півночі прийшли
І листя на деревах пожовтіло.
Збиратись стали зграєю пташки
Всі на узліссі. Беркут заправляє.
Всі знають – буде переліт тяжкий,
Не кожен таку віддаль подолає.
Але летять, бо ж скоро сніг впаде
І поживитись буде зовсім нічим.
А ще й мороз безжалісний прийде
І закоцюбнеш на віки на вічні.
Сім днів збирались пташки у політ,
Ладнались аби чогось не забути.
- Чи всі тут? Чи когось гукати слід?-
Спитався беркут. – Глухаря не чути!-
Озвався хтось із пташок. - Де пропав?
А ну, зозуле, полети до нього,
Скажи, аби негайно все кидав,
Бо час уже рушати у дорогу.
Летить вона, аж бачить – той сидить
На кедрі та горішки з шишок тягне.
- Шановний, тобі треба поспішить,
Уже вся зграя відлітати прагне.
Сім днів тебе чекаєм одного…
- Ну, і чого так рано сполошились?
Та ми ще часу маєм ого-го!
А, бач, горішків скільки залишилось!
Невже миша́м і білкам зоставлять?..
Вернулася зозуля та і мовить:
- Горішки лущить. Просить почекать…
Насупивсь беркут. Посилає знову
Моторну плиску в ліс до глухаря.
Велів тому негайно все кидати,
Бо ж відлітати в теплий край пора.
Та й полетіла все то передати.
Оббігла навкруг кедра десять раз,
Поки те: «Швидше! Швидше!» говорила.
А той на те: - У мене ще я час.
Адже в політ багато треба сили.
Не буде ж годувати нас ніхто,
А, як не стане сили долетіти?...
Пробіглась плиска, потрясла хвостом
Та й подалася зграю сповістити.
Розгнівавсь беркут - коли так воно,
Велів нікого більше не чекати…
Вже зграя і розтанула давно
У небесах …А шишок ще багато.
Вже глухареві і не лізе…Він
Зітхнув, нарешті та почистив дзьоба.
- Усього не подужаю один.
Тут треба нас таких багато, щоби
Поїсти все. Жаль кидати… Але ж
Десь зграя перед вильотом чекає.
Хоча і важко та злетів усе ж,
І до узлісся того долітає.
А там нікого. Відлетіли всі.
Полишили його зовсім одного.
Ніде не чуть пташиних голосів.
І сльози навернулися у нього.
- Без мене полетіли! Як же так?
Як я один тут буду зимувати?
Я ж тут не прогодуюся ніяк,
Лисиця легко зможе вполювати!
Він довго плакав і від сліз його
Чорненькі брови аж почервоніли.
Тож глухарів від випадку того
У вирій птахи брати не хотіли.
Ті жалілись і плакали весь час.
Тому у них такі червоні брови…
Завмер, ту казку слухаючи, клас,
Поки й останнє не затихло слово.
І тут один враз вчительку пита:
- Глухий він, справді, що так прозивають?
- Та ні, звичайно, - відказала та,-
Мисливців же здалеку відчувають.
Та навесні збираються вони
Перед самицями похизуватись.
І крутяться один перед одним,
Аби самицям кращими здаватись.
Токують, різні звуки видають:
І клацають, й сорокою скрекочуть.
І крилами розмахують і б’ють,
Суперника свого здолати хочуть.
А молоді десь на гілках сидять
Та на усе то мовчки поглядають.
Вони не мають права токувать,
Але уже готуються, вивчають.
Так от, коли глухар ото кричить
Аби до себе самку приманити,
Він зовсім глухне на якуюсь мить
І можна його запросто зловити.
Мисливці часто користають тим,
Коли повадки птахів добре знають…
Призвичаїлись глухарі до зим
І в теплий край уже не відлітають.
Маленьку казку, - вчителька сказала,-
Про те, як пташки полишали дім
І в теплий край, у вирій відлітали
Та глухаря з собою не взяли
І зовсім не тому, що не хотіли…
Вітри холодні з півночі прийшли
І листя на деревах пожовтіло.
Збиратись стали зграєю пташки
Всі на узліссі. Беркут заправляє.
Всі знають – буде переліт тяжкий,
Не кожен таку віддаль подолає.
Але летять, бо ж скоро сніг впаде
І поживитись буде зовсім нічим.
А ще й мороз безжалісний прийде
І закоцюбнеш на віки на вічні.
Сім днів збирались пташки у політ,
Ладнались аби чогось не забути.
- Чи всі тут? Чи когось гукати слід?-
Спитався беркут. – Глухаря не чути!-
Озвався хтось із пташок. - Де пропав?
А ну, зозуле, полети до нього,
Скажи, аби негайно все кидав,
Бо час уже рушати у дорогу.
Летить вона, аж бачить – той сидить
На кедрі та горішки з шишок тягне.
- Шановний, тобі треба поспішить,
Уже вся зграя відлітати прагне.
Сім днів тебе чекаєм одного…
- Ну, і чого так рано сполошились?
Та ми ще часу маєм ого-го!
А, бач, горішків скільки залишилось!
Невже миша́м і білкам зоставлять?..
Вернулася зозуля та і мовить:
- Горішки лущить. Просить почекать…
Насупивсь беркут. Посилає знову
Моторну плиску в ліс до глухаря.
Велів тому негайно все кидати,
Бо ж відлітати в теплий край пора.
Та й полетіла все то передати.
Оббігла навкруг кедра десять раз,
Поки те: «Швидше! Швидше!» говорила.
А той на те: - У мене ще я час.
Адже в політ багато треба сили.
Не буде ж годувати нас ніхто,
А, як не стане сили долетіти?...
Пробіглась плиска, потрясла хвостом
Та й подалася зграю сповістити.
Розгнівавсь беркут - коли так воно,
Велів нікого більше не чекати…
Вже зграя і розтанула давно
У небесах …А шишок ще багато.
Вже глухареві і не лізе…Він
Зітхнув, нарешті та почистив дзьоба.
- Усього не подужаю один.
Тут треба нас таких багато, щоби
Поїсти все. Жаль кидати… Але ж
Десь зграя перед вильотом чекає.
Хоча і важко та злетів усе ж,
І до узлісся того долітає.
А там нікого. Відлетіли всі.
Полишили його зовсім одного.
Ніде не чуть пташиних голосів.
І сльози навернулися у нього.
- Без мене полетіли! Як же так?
Як я один тут буду зимувати?
Я ж тут не прогодуюся ніяк,
Лисиця легко зможе вполювати!
Він довго плакав і від сліз його
Чорненькі брови аж почервоніли.
Тож глухарів від випадку того
У вирій птахи брати не хотіли.
Ті жалілись і плакали весь час.
Тому у них такі червоні брови…
Завмер, ту казку слухаючи, клас,
Поки й останнє не затихло слово.
І тут один враз вчительку пита:
- Глухий він, справді, що так прозивають?
- Та ні, звичайно, - відказала та,-
Мисливців же здалеку відчувають.
Та навесні збираються вони
Перед самицями похизуватись.
І крутяться один перед одним,
Аби самицям кращими здаватись.
Токують, різні звуки видають:
І клацають, й сорокою скрекочуть.
І крилами розмахують і б’ють,
Суперника свого здолати хочуть.
А молоді десь на гілках сидять
Та на усе то мовчки поглядають.
Вони не мають права токувать,
Але уже готуються, вивчають.
Так от, коли глухар ото кричить
Аби до себе самку приманити,
Він зовсім глухне на якуюсь мить
І можна його запросто зловити.
Мисливці часто користають тим,
Коли повадки птахів добре знають…
Призвичаїлись глухарі до зим
І в теплий край уже не відлітають.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
