Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст.
Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст. Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни"
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
Про публікацію
