
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст.
Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»

Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни"
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
Про публікацію