Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст.
Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст. Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни"
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
Про публікацію
