
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни
Володимир Кравчук. Часоплин: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2021. – 104 с.
Нова книга поезій Володимира Кравчука красиво титулована й структурована. Три розділи-цикли з вельми гарними назвами ( «Кущ вкраїнської спокути», «Кава з присмаком думок», «За межею вітрів») містять майже сотню творів авторської лірики. Я вже не один раз писала про поезію нашого краянина і ловлю себе на думці, що чергове видання, про яке йдеться, безумовно, схоже на попередні й, на перший погляд, мало чим від них відрізняється. А на другий? – запитую я сама себе. І починаю рефлексувати.
Поезія – це завжди відображення чогось більшого, ніж ти сам, уміння бачити ці відмінності і доносити їх до людей. Щоденниковість – саме так я би визначила стилістику цієї книги. Поет у своєму письмі є органічним, природнім, вільним. Переважає традиційна коротка строфа, що гейби протистоїть формальним пошукам, однак, залишаючись лаконічним у формі, перо поета сфокусовано на глибині змісту. Це поезія нотаток, спостережень, розмірковувань, у більшості, печальних меланхолійних наспівів, та майже кожен вірш містить сильну емпатію. Іноді прориваються мотиви, коли гаряче віршотворче дихання заступає поміркованість, коли емоції вихлюпуються назовні, проте, немає ні цинізму, ні пафосного перебору, все у межах смаку та міри. Гадаю, це вірші романтичного реаліста.
Поетична магія строф Володимира знаходиться навіть не в словах, а десь поряд із ними, десь навіть вище чи глибше за них; павза, мовчання, дихання, порух, дотик, звук – це вузлики думок на нитці Аріадни, а об’єднує їх та додає завершеності Пані Метафора, майстром якої є наш поет ( «Чи зміг я перед Словом завинити / І не вдихнути рвійного тепла?.. / Крадеться сумнів, часто вітром шитий: / Не Слово – Думка першою була.» («Про творчість»). Духовні й душевні картини світу розкриваються через метафору: «На веретено часоплину / (Де вузлувато, там і рвано) / Думки намотують хвилини» («Тягучим клеєм ніч зимова»); «Поглядом її не оминути… / Голос думка стишить хоч на мить / Там, де кущ вкраїнської спокути / За любов ніяк не відболить («Визріла калина»). Оксюморон – явище не таке вже й рідкісне у поета (пригадую його «спопеліле озеро»), мистець полюбляє ставити поряд слова, що зберігають фактор сполучення непоєднуваного, але завжди несподівано оригінального: «Цей теплий холод хтось наворожив» («Здивовані фіалки»). Приваблює постійний пошук межових визначень, але без надриву і розчарувань, коли тільки так можна долучитися до певної істини, побачити усі її значення у максимальних проявах і таким чином уповні дати їх пізнати іншим.
Природа у Володимира Кравчука не містить ані добра, ані зла. Все залежить від його ставлення до її вічних красот, що ховають у собі розраду і мудрість спокою: «Розчісує хвилястий вітер / Порідлі промені дощу, / Гойда калюжа дивний витвір / Із пелюсткового плачу. / Прочинить травень в літо двері / І, мабуть, з легкої руки / Зачервоніють на папері / Вишнево писані рядки» («Розчісує хвилястий вітер»). Запам’ятовується любовна лірика. Гадаю, так може писати тільки зрілий чоловік, який все знає про таїну кохання, його висоту й святість, але й глибину розчарувань теж! І знову впадає ув око шляхетність вислову, що уникає крайнощів і фальшивої риторики: «Засмагле сонце за ліском / Неквапно котиться додому, / Пухка хмарина рушником / Йому з чола утерла втому. / Смакує пахощами трав / Прив’ялий день стрімкого літа. / Не квіти, – ніжність обійняв. / Несу тобі. Не розгубити б…» («Засмагле сонце за ліском»).
Володимир Кравчук не цурається політики, про що свідчать одинадцять віршів з циклу «Кущ вкраїнської спокути», але й ці теми підкоряються його поетичним засобам; не акцентуючи на публіцистиці, поет висловлюється принципово за законами чистої поезії, тобто його кут зору має іншу перспективу – художник повертає слову його метафізичний статус, даруючи розуму й серцю читача старі-нові відчуття християнського ставлення до життя, з його стражданням, болем ненароджених дітей через смерть на війні молодих українських хлопців: «Скоро знову вклиняться лелеки / В давніх весен теплу новизну, / Та чомусь у небі, ой, не легко / Так х р е с т а т о бачити війну / І прикриють чорно-білі крила / Гнізда рідні, мов хати, де сум. / В клекоті чиясь почує мила / Скрип колиски, що не принесуть…» («В клекоті»)
Майже кожен вірш у збірці «Часоплин» – це подія поетового, насамперед, внутрішнього життя, це фіксування кожної хвилини і ставлення до неї, як до крихти вічності, коли логіка змісту просякнута інтелектуальними барвами багатого життєвого досвіду. На мій погляд, поезія Володимира Кравчука, у головному, є прикладом захисту своєї індивідуальності від влади соціуму, протистояння більшості, коли вельми потрібні особистісні вольові зусилля, щоби зберігати й примножувати у собі риси здорової романтики, далебі робити це в теперішніх умовах панування маскультури та шоу-бізнесу творчій людині важко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни

Нова книга поезій Володимира Кравчука красиво титулована й структурована. Три розділи-цикли з вельми гарними назвами ( «Кущ вкраїнської спокути», «Кава з присмаком думок», «За межею вітрів») містять майже сотню творів авторської лірики. Я вже не один раз писала про поезію нашого краянина і ловлю себе на думці, що чергове видання, про яке йдеться, безумовно, схоже на попередні й, на перший погляд, мало чим від них відрізняється. А на другий? – запитую я сама себе. І починаю рефлексувати.
Поезія – це завжди відображення чогось більшого, ніж ти сам, уміння бачити ці відмінності і доносити їх до людей. Щоденниковість – саме так я би визначила стилістику цієї книги. Поет у своєму письмі є органічним, природнім, вільним. Переважає традиційна коротка строфа, що гейби протистоїть формальним пошукам, однак, залишаючись лаконічним у формі, перо поета сфокусовано на глибині змісту. Це поезія нотаток, спостережень, розмірковувань, у більшості, печальних меланхолійних наспівів, та майже кожен вірш містить сильну емпатію. Іноді прориваються мотиви, коли гаряче віршотворче дихання заступає поміркованість, коли емоції вихлюпуються назовні, проте, немає ні цинізму, ні пафосного перебору, все у межах смаку та міри. Гадаю, це вірші романтичного реаліста.
Поетична магія строф Володимира знаходиться навіть не в словах, а десь поряд із ними, десь навіть вище чи глибше за них; павза, мовчання, дихання, порух, дотик, звук – це вузлики думок на нитці Аріадни, а об’єднує їх та додає завершеності Пані Метафора, майстром якої є наш поет ( «Чи зміг я перед Словом завинити / І не вдихнути рвійного тепла?.. / Крадеться сумнів, часто вітром шитий: / Не Слово – Думка першою була.» («Про творчість»). Духовні й душевні картини світу розкриваються через метафору: «На веретено часоплину / (Де вузлувато, там і рвано) / Думки намотують хвилини» («Тягучим клеєм ніч зимова»); «Поглядом її не оминути… / Голос думка стишить хоч на мить / Там, де кущ вкраїнської спокути / За любов ніяк не відболить («Визріла калина»). Оксюморон – явище не таке вже й рідкісне у поета (пригадую його «спопеліле озеро»), мистець полюбляє ставити поряд слова, що зберігають фактор сполучення непоєднуваного, але завжди несподівано оригінального: «Цей теплий холод хтось наворожив» («Здивовані фіалки»). Приваблює постійний пошук межових визначень, але без надриву і розчарувань, коли тільки так можна долучитися до певної істини, побачити усі її значення у максимальних проявах і таким чином уповні дати їх пізнати іншим.
Природа у Володимира Кравчука не містить ані добра, ані зла. Все залежить від його ставлення до її вічних красот, що ховають у собі розраду і мудрість спокою: «Розчісує хвилястий вітер / Порідлі промені дощу, / Гойда калюжа дивний витвір / Із пелюсткового плачу. / Прочинить травень в літо двері / І, мабуть, з легкої руки / Зачервоніють на папері / Вишнево писані рядки» («Розчісує хвилястий вітер»). Запам’ятовується любовна лірика. Гадаю, так може писати тільки зрілий чоловік, який все знає про таїну кохання, його висоту й святість, але й глибину розчарувань теж! І знову впадає ув око шляхетність вислову, що уникає крайнощів і фальшивої риторики: «Засмагле сонце за ліском / Неквапно котиться додому, / Пухка хмарина рушником / Йому з чола утерла втому. / Смакує пахощами трав / Прив’ялий день стрімкого літа. / Не квіти, – ніжність обійняв. / Несу тобі. Не розгубити б…» («Засмагле сонце за ліском»).
Володимир Кравчук не цурається політики, про що свідчать одинадцять віршів з циклу «Кущ вкраїнської спокути», але й ці теми підкоряються його поетичним засобам; не акцентуючи на публіцистиці, поет висловлюється принципово за законами чистої поезії, тобто його кут зору має іншу перспективу – художник повертає слову його метафізичний статус, даруючи розуму й серцю читача старі-нові відчуття християнського ставлення до життя, з його стражданням, болем ненароджених дітей через смерть на війні молодих українських хлопців: «Скоро знову вклиняться лелеки / В давніх весен теплу новизну, / Та чомусь у небі, ой, не легко / Так х р е с т а т о бачити війну / І прикриють чорно-білі крила / Гнізда рідні, мов хати, де сум. / В клекоті чиясь почує мила / Скрип колиски, що не принесуть…» («В клекоті»)
Майже кожен вірш у збірці «Часоплин» – це подія поетового, насамперед, внутрішнього життя, це фіксування кожної хвилини і ставлення до неї, як до крихти вічності, коли логіка змісту просякнута інтелектуальними барвами багатого життєвого досвіду. На мій погляд, поезія Володимира Кравчука, у головному, є прикладом захисту своєї індивідуальності від влади соціуму, протистояння більшості, коли вельми потрібні особистісні вольові зусилля, щоби зберігати й примножувати у собі риси здорової романтики, далебі робити це в теперішніх умовах панування маскультури та шоу-бізнесу творчій людині важко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вижити посеред заметілі століття, або Етикет дотику до чужих сердець"
• Перейти на сторінку •
" «Як бонус – фреш з емоцій і думок»"
• Перейти на сторінку •
" «Як бонус – фреш з емоцій і думок»"
Про публікацію