Я розумію скільки зараз на мене буде спущено собак і з кліпсами і без, та все ж перечитавши декілька останніх публікацій в нашій групі і коментарі під ними, я хочу виступити від іншої групи жителів Слобожанського, від тієї що любить цих прекрасних і безмежно відданих людині тварин, яким просто дуже не повезло і господарі від них відмовилися, а котрась з них уже і народилася на вулиці. Я пам'ятаю як було багато худих, облізлих собак в нашому селищі в 90-ті і 2000-ні роки.
У нас тоді в переважної більшості і в самих було не густо з харчами, та ми без шматка хліба, чи кісточки у двір не виходили і підгодовували їх, як могли і на подвір'ї дому 50-А в якому я жила раніше, один з таких бездомних сіроманців був постійно прописаний і всі вважали його своїм дворовим собакою. І не було тоді у них на вухах кліпс і ніхто не скаржився на укуси, хоч у дворі завжди гралося повно дітвори і навіть із сусідніх будинків приходили молоді мами з дітками.
Я коли переїхала жити на Слобожанський хутір, бо інакше це всіма забуте місце назвати не можна, то найпершою думкою була, що Слава Богу, я хоч тут не буду бачити бездомних собак, бо усіх обігріти не можу, а від того, що у них таке собаче життя і мені боляче. Та не так сталося, як гадалося, вони і тут мене знайшли і що було робити? І підгодовувала, і від різних захворювань лікувала, і притулок надавала.
Одного разу навесні довелося спостерігати незабутню картину за своїми ворітьми - породиста собака Соня привела мені до воріт увесь свій виводок , дев'ятеро цуценят, яким ми з родиною допомогли вижити, бо народила вона на судньому покинутому обійсті зимою. Усі товстенькі, мордаті, а ми дивимося на них і відчуття важко словами передати. Прийшла дякувати.
Сьогодні коли я приїжджаю в центр нашого Слобожанського, то для мене вигляд тих собак, які є в селищі, це як мірило людяності усі вони стерилізовані, привиті і далеко не худенькі і мене особисто переповнює вдячність до кожного, хто не залишає цих покинутих домашніх тварин без підтримки.
Звичайно можна усіх відловити( а їх місце займуть інші) перестріляти і ненадовго тим хто їх ненавидить стане спокійніше. Та чи по-людськи це?
Ви побажаєте мені, щоб мене собака покусала, так кусали і не один раз і все одно я їх люблю: і собак, і котів, і інших домашніх тварин і діти мої люблять і онуки. Хіба тварина винна, що стала бездомною.
Давно це було, в п'ятидесяті роки минулого століття. Я ходила в другий клас, тоді і люди жили впроголодь не те що домашні тварини. Собакам окрім картоплі в лушпайках нічого більше не попадало. Моя мама дала мені декілька картоплин і попросила нагодувати собаку. Я його дуже любила і хоч якось хотілося урізноманітнити його їжу. І почала назад з миски брати по картоплині, щоб її роздавити. А собака подумав, що я у нього забираю їжу і вчепився з усієї сили в мою дитячу руку. Він прокусив її в чотирьох місцях - від долоні і до плеча. Біль був нестерпним. Та ще більшим був страх, що як батьки дізнаються, то можуть мого друга кудись подіти і я утаїла цю біду. Потайки від мами перемотувала рани, боліла рука, боліло плече. Батьки тоді по колгоспах з ранку до ночі, з нами не так возилися, як нині з дітьми. Ми були самостійними. Заживало довго, та зажило.
Люди, буває, своїми словами, чи вчинками можуть вирвати шмат душі і це набагато важче загоїти.
Недавно була в м. Рівне і спостерігала таку незвичну картину в буд №13 по вул. Гайдамацькій. Не менше як півдесятка котів викоханих доглянутих повкладалися біля такого ж доглянутого під'їзду з відчуттям господарів. Я запитала в жінки, яка сиділа поряд, чи не її це коти. Вона відповіла, що це коти їх під'їзду, усі за ними доглядають, стерилізували, годують. Місце для спання відвели. Світлини з цього будинку, де коти так гарно живуть.
А ще мене дивує наприклад, що ми проходимо мовчки мимо молодої мами, яка курить біля дитини, або декілька зібравшись можуть і пиво розпивати чи просто діти самі по собі , а мами про своє годинами...
Ну що ж починайте уже спускати на мене собак, та хочеться вірити, що нас, хто не стоїть осторонь цієї болючої проблеми все таки немало.

14.08.2021р. Надія Таршин