1

Я діждав Різдва, безутішний станом.
Видавець тягне з моїм романом.
Календар Москви занеміг Кораном.
Я не можу встати, піти у гості
до друзяки, у котрого плачуть дітки,
на сімейний вогник, ані до дівки.
Всюди треба скількись готівки.
Я сиджу на стульці, трясусь від злості.

2
Ох, і кляте це ремесло поета.
Телефон заціп, на обід – дієта.
Взяти у борг в місцевкомі – шпетно:
це як йти позичати в баби.
Торгувати свободою – значно гірше,
ніже збутися цноти. Ніже,
я гадаю, тримати в умі заміжжя,
натякати собі: "і час би".

3
Знаючи статус мій, наречена
п’ятий рік не іде за мене;
а де вона нині, річ незбагненна:
правди сам дідько з неї не виб’є.
Вона каже так: "Не журись, чекай но.
Головне – ми кохаємо! Одностайно?"
І це з її боку цілком гуманно.
А сама вона там, вочевидь, де вип’є.

4
Зі близькими нестача мене навзаєм.
Почуваюсь і шлунком, на кухні зайвим.
Краєм ока пильную за виднокраєм,
лічачи чорні житейські тучі.
Вони вважають мене бандитом,
збиткуються над моїм апетитом.
Я не владаю у них кредитом.
"Насипайте йому без гущі!"

5
Я бачу вві склі себе холостого.
По факту, міг з’ясувати в нього –
як дожив до від Різдва нового
1967-го, – ба, немога.
Двадцять шість літ колотнечі, трясці,
порожні кишень, судейських нотацій,
кпин зі Закону по їх указці
і удавань німого.

6
Поряд життя іде як по маслу.
(Я узагальнюю, беру масу.)
Маркс виправдовується. По Марксу
дивно, чому мене ще не ріжуть.
Гадки не маю, в який бік сальдо.
Знаю – існую парадоксально.
Змушую час крутонути сальто.
Вибачайте мені за різкість!

7
Тобто, зовні супокій панує повний.
Ніхто уже не кричить "До коней!".
Дворяни виведені під корінь.
Пугача, Стеньки зотліли й мощі.
Зимній наш, якщо йняти байці.
Джугашвілі лежить у консервній банці.
Німа гармата, бо крейсер в пастці.
В голові моїй – тільки гроші.

8
Гроші ховаються в сейфах, в банках,
в підпіллях, панчішинах, горищ балках,
в церковних касах, поштових бланках.
Гроші мають свою Природу!
Пошум пачок банківських асигнацій –
як у верхівках беріз, акацій.
Я у полоні галюцинацій.
Дайте кисню до роту!

9
Ніч і шепіт від снігопаду.
Бруковицю тихо гребе лопата.
В вікні напроти горить лампада.
Я тирчу на стальній пружині.
Бачу тільки лампаду. Але ікона
не прогляне. Вгадується з балкона
верх дахів, снігова попона,
і будівлі в ній – як чужинні.

ІІ

10
Рівність, брате, скасує братство.
Це заперечувати – штукарство.
Рабство плодитиме тільки рабство.
Навіть зі поміччю революцій.
Капіталіст привів комуністів.
Комуністи рядяться у міністрів.
А останні плодять морфіністів.
Почитайте, що пише Луцій.

11
В сіть золота не пливе нам рибка.
Маркс у сподарстві не в’яже лика.
Труд ніяк не товар – отака ковінька.
Гріх збиткуватись так з рук робочих.
Труд у буття – і мета, і форма.
Гроші – наче його платформа.
Дещо помимо корита з кормом.
Розв’яжімо клубочок.

12
Речі – не цінники на папері.
Утім, економіка тепер в центрі.
Вона єднає нас, як у церкві,
обґрунтовує наші вчинки.
Власне, будь-яка одиниця
сутнісно викапана дівиця.
У сукні випукліша сідниця,
в штáнях – і дві кінцівки.

13
Кулька жадає трапунку в лузу.
(Я, імовірно, терзаю Музу.)
Не Конкуренції, а Союзу
має належати світле завтра.
(Я не нав’язуюсь у пророки.
Втім, я гадаю, мої доробки
несосвітенні вкоротять строки:
"Рік за два!" – та ще мантра.)

14
Час пробив, і відвів поталу
схим від Праці і Капіталу.
Блиск упослідженого металу
(далі – калейдоскоп у лицях)
бажаніш нам порожні туманів,
не тьмяніє від череди тиранів,
кращий цивілізації наркоманів,
поколінь, що зросли на шприцах.

15
Гріх первородства – не суть сирітства.
Доста пояснень генезі свинства.
Крайнощі – грані співтовариства:
"Без контактів лібідо – хана дуету".
Врешті, ми виросли не в Ісламі,
годі базікань про пополами.
Статевий потяг керує нами.
Полюси бережуть планету.

16
Як холостяк, я за шлюб і рамки.
Не жду, як те мовиться, дива з раки.
В сім’ї ямки є, і є байраки.
Та подружжя наразі єдиний власник,
щасливий належне обом плекати.
І годі потреби у "Не укрáди".
Бо так і підемо "Христа ради".
Попіклуйтеся за немовляток!

17
Мені, як поету, в цій темі нудно.
Більше: я знаю, що "коємуждо..."
Пишу і здригаюсь: чи не безглуздо
виглядає – я, і супроти влади?
Час порятує всіх, хто неправі.
Довго я жив у скандальній славі.
Кепська політика – маси мляві.
Цього треба уникати!

18
Гроші не винні, що мають вибір.
Не з неба сиплючись – знає митар,
гроші часто летять на вітер,
не гірше чесного слова.
Їх позичають, їх вимагають.
З нами в гріб вони не лягають.
Доста змоги множитись мають,
як у байках Крилова.

19
Думка здорова змагає хвору.
Душа переплюне й захмарну гору.
Щире пасторське слово фору
дасть – проти слюсаря, чи науки.
А доки ректи не пора пророку,
пораю – щоби раніше строку
вам не трапляти в сіті пороку:
займіть бодай чимось руки.

20
Не час перейматись чужим блаженством.
Це видається красивим жестом.
Я не караюсь, що взяв причетом
північ, чарчину, ліру.
Увагою дереву ліс бентежу.
Цураюсь загального інтересу.
Втім, швидкість внутрішнього прогресу
мою укріпляє віру.

21
Це основа на передодень
ізоляції. До безодень
сьогодень, еге ж, не усякий годен
інтерес. А уми тямущі
наголосять: це несумісна
з братством, рівністю, й достобіса
нешляхетна, властиво, риса,
неприпустима в мужі.

22
Тож беручи дещо вищу ноту
за Топтигіна-воєводу*,
я виробництву співаю оду.
Вірю – засіб мій цим істотно
всіх бажаючих опритомнить,
участі спільної люд сподобить,
світоча розуму не осоромить,
ощасливить кого завгодно.

23
Ні – горуватимуть телепати,
бу́ддисти, спíрити, препарати,
фрейдисти, неврологи, психопати.
Кайф від тотальної ейфорії
згори диктовуватиме нам закони.
Наркомани почеплять собі погони.
Шприц повісять намість ікони
Спасителя і Святої Марії.

24
Душу затягнуть тенет вуаллю.
Повиють всіх і зів’ють спіраллю.
Ввіткнуть в розетку з етил-мораллю.
Імен збавлять і глаголів.
І ми, після трунків цих, розвеселі,
закружляємо в оболок каруселі.
Опускатимемось на землю
винятково задля уколів.

25
Бачу я світ в наготі потворній:
під павутиною лабораторій.
А павутина від траєкторій
звисає з-під стель. До дійства
зір відчуває відразу.
Людство, утроюючись, увійде у фазу
посягання на білу расу.
Неминуче смертоубивство.

26
Може, нас винищать кольорові.
Або, ми наполяжемо на поробі
їх роду. Втопимо в пиві совість.
Ні те, ані инше – не християнство.
Православні! Га? Неподобне діло!
Чом ви зирите остовпіло?!
Так ми зрадим і Боже Тіло,
аби длялося наше царство.

27
Я не виховувася на софістах.
Є щось фемінне у пацифистах.
Та поділ люду на чистих-нечистих
не наше право, їй-богу.
Я не указую на скрижалі.
Пруть кольорові – нікуди далі.
Ба, не ми світу малева добирали,
щоб на цім зискувати оку.

28
Треба умов – багатьом і доста.
(Це не важко знайти у Гоббса.)
Сиджу на стільці, облікую скоса.
Чистка – відразлива процедура.
Цвинтарні оргії нам огидні.
Творити достаток в тісному світі –
стачить садів в християн і квітів:
ці засади і є Культура.

29
Нині наслідувачі звороту
"Релігія – опіум для народу"
втямили, з огляду на свободу,
що живуть в золоту часину.
У чиннім реєстрі(це – засторога)
свобода невибору – геть убога.
Достоту, той, хто плює на Бога,
давно плював на людину.

30
"Бога немає. Планета в ямах".
"Стеж не видати. Піду по бабах".
Творець, що діє у цих масштабах,
робить занадто далекі рейди
межи об’єктів. Ушир і здовжно –
там Його царствіє – і це точно.
Знати про нього дано заочно.
Сядьте на свої табурети.

31
Тиша. Провулок. Мороз блокади.
Вкіл тротуарів лежать карпати.
Планети погойдуються, як лампади,
запалені Богом у небозводі
в благоговінні своїм великім
перед непізнаним нами ликом
(поезія згукується відлигам),
як в гігантськім кіоті.

III

32
Новорічної ночі. Я і округлі,
до сяєва видраєні каструлі.
Я прикладаюся до мікстури.
Нерв розходився, як біс, у люті.
Від вулкана в потилиці спиті ліки.
Пляшки пригадую, з ким і скільки,
вологодську сторожу, Хрести, Бутирки.
Заперечень катма по суті.

33
Наодинці в просторій нічній квартирі.
Ніагара клекоче в пустім сортирі.
Я сам почуваюсь мішенню в тирі,
здригаюся на найменші стуки.
Я закрив на засув парадне: чорна
ніч в мене цілить рогами Овна,
як Амур з лука, як з балкона
Сталін в XVII з’їзд із "тулки".

34
Я вмикаю газ, зігріваю кості.
Я стулець дратую, трясусь від злості.
Годі перлів шукати у цім компості!
Я притомний в своїй догадці!
Хай ці гноївні вивча хто хоче!
Патріот, парубки, не криловський кочет.
Хай КДБ на мене не дрочить.
Дріб’язку, не бриньчи в підкладці!

35
Я дихаю сріблом і спльовую міддю!
Мене ловлять багром і лякають сіттю.
Я дражню гусей і каргу невситну,
дайте мені лозину!
Я біснуюсь, як миша підпіч беззуба!
Хай виносять святих і світлини трупа!
Я чащу сокирою дроворуба.
Поваляюсь в заметі: може остигну.

36
Не остигну, нівроку! Допечу облуді!
Я зазіхаю на участь в бунті!
Зизоокому фіга від мене Будді!
За червінця – вполюю й зайця!
У хліборізку поліном вцілю
яснополянську – аби заціпла!
Не опиратись, панове, підло.
Це мені – як серпом по яйцях!

37
Що Аристотелю, мій колодязь
обіцяє безодню питань натомість.
Зло існує, щоб з ним боротись:
не коромислами ж тягатись.
Всіх – у тузі за індивідом,
всіх, з хронічним кон’юктивітом –
матірно крию за алфавітом:
демократія – скіс і навкіс!

38
Любі роздолля піль і лощини,
ріки, озера, горбів морщини.
Гоже усе. Та лайно мужчини:
в тілі, а мало духу.
Стáвки були на кону високі.
Все утирається ясний сокіл.
Шибки бодай бийте панове окіл!
Майте у носі муху!

39
Кипа осмут при мені сьогодні.
Личать шпалерині царські сотні.
Можна гайнути в бордель, до зводні –
нумізматки – вона б узяла.
Лінь відклеювати, ловчитись.
І сидіти тихо тобі, поститись,
до вікна напроти хреститись,
поки воно не згасло.

40
"Зелень квітна, ой, зелень квітна!
Буйна влітку її купина!
Зелен-квіт – у росі коліна!
Зелен-квіт – та й не мнеться.
Дівча ходить, ой, у хустинці.
Ходить полем, бере по квітці,
Взяв би в доні, ой, ув сестриці.
В небі ластівка в’ється".

------------------------

И. Бродский.

Речь о пролитом молоке


І

1

Я пришел к Рождеству с пустым карманом.
Издатель тянет с моим романом.
Календарь Москвы заражен Кораном.
Не могу я встать и поехать в гости
ни к приятелю, у которого плачут детки,
ни в семейный дом, ни к знакомой девке.
Всюду необходимы деньги.
Я сижу на стуле, трясусь от злости.

2

Ах, проклятое ремесло поэта.
Телефон молчит, впереди диета.
Можно в месткоме занять, но это --
все равно, что занять у бабы.
Потерять независимость много хуже,
чем потерять невинность. Вчуже,
полагаю, приятно мечтать о муже,
приятно произносить "пора бы".

3

Зная мой статус, моя невеста
пятый год за меня ни с места;
и где она нынче, мне неизвестно:
правды сам черт из нее не выбьет.
Она говорит: "Не горюй напрасно.
Главное -- чувства! Единогласно?"
И это с ее стороны прекрасно.
Но сама она, видимо, там, где выпьет.

4

Я вообще отношусь с недоверьем к ближним.
Оскорбляю кухню желудком лишним.
В довершенье всего досаждаю личным
взглядом на роль человека в жизни.
Они считают меня бандитом,
издеваются над моим аппетитом.
Я не пользуюсь у них кредитом.
"Наливайте ему пожиже!"

5

Я вижу в стекле себя холостого.
Я факта в толк не возьму простого,
как дожил до от Рождества Христова
Тысяча Девятьсот Шестьдесят Седьмого.
Двадцать шесть лет непрерывной тряски,
рытья по карманам, судейской таски,
ученья строить Закону глазки,
изображать немого.

6

Жизнь вокруг идет как по маслу.
(Подразумеваю, конечно, массу.)
Маркс оправдывается. Но, по Марксу,
давно пора бы меня зарезать.
Я не знаю, в чью пользу сальдо.
Мое существование парадоксально.
Я делаю из эпохи сальто.
Извините меня за резвость!

7

То есть, все основания быть спокойным.
Никто уже не кричит: "По коням!"
Дворяне выведены под корень.
Ни тебе Пугача, ни Стеньки.
Зимний взят, если верить байке.
Джугашвили хранится в консервной банке.
Молчит орудие на полубаке.
В голове моей -- только деньги.

8

Деньги прячутся в сейфах, в банках,
в полу, в чулках, в потолочных балках,
в несгораемых кассах, в почтовых бланках.
Наводняют собой Природу!
Шумят пачки новеньких ассигнаций,
словно вершины берез, акаций.
Я весь во власти галлюцинаций.
Дайте мне кислороду!

9

Ночь. Шуршание снегопада.
Мостовую тихо скребет лопата.
В окне напротив горит лампада.
Я торчу на стальной пружине.
Вижу только лампаду. Зато икону
я не вижу. Я подхожу к балкону.
Снег на крыши кладет попону,
и дома стоят, как чужие.

II

10

Равенство, брат, исключает братство.
В этом следует разобраться.
Рабство всегда порождает рабство.
Даже с помощью революций.
Капиталист развел коммунистов.
Коммунисты превратились в министров.
Последние плодят морфинистов.
Почитайте, что пишет Луций.

11

К нам не плывет золотая рыбка.
Маркс в производстве не вяжет лыка.
Труд не является товаром рынка.
Так говорить -- оскорблять рабочих.
Труд -- это цель бытия и форма.
Деньги -- как бы его платформа.
Нечто помимо путей прокорма.
Размотаем клубочек.

12

Вещи больше, чем их оценки.
Сейчас экономика просто в центре.
Объединяет нас вместо церкви,
объясняет наши поступки.
В общем, каждая единица
по своему существу -- девица.
Она желает объединиться.
Брюки просятся к юбке.

13

Шарик обычно стремится в лузу.
(Я, вероятно, терзаю Музу.)
Не Конкуренции, но Союзу
принадлежит прекрасное завтра.
(Я отнюдь не стремлюсь в пророки.
Очень возможно, что эти строки
сократят ожиданья сроки:
"Год засчитывать за два".)

14

Пробил час, и пора настала
для брачных уз Труда -- Капитала.
Блеск презираемого металла
(дальше -- изображенье в лицах)
приятней, чем пустота в карманах,
проще, чем чехарда тиранов,
лучше цивилизации наркоманов,
общества, выросшего на шприцах.

15

Грех первородства -- не суть сиротства.
Многим, бесспорно, любезней скотство.
Проще различье найти, чем сходство:
"У Труда с Капиталом контактов нету".
Тьфу-тьфу, мы выросли не в Исламе,
хватит трепаться о пополаме.
Есть влечение между полами.
Полюса создают планету.

16

Как холостяк я грущу о браке.
Не жду, разумеется, чуда в раке.
В семье есть ямы и буераки.
Но супруги -- единственный тип владельцев
того, что они создают в усладе.
Им не требуется "Не укради".
Иначе все пойдем Христа ради.
Поберегите своих младенцев!

17

Мне, как поэту, все это чуждо.
Больше: я знаю, что "коемуждо..."
Пишу и вздрагиваю: вот чушь-то,
неужто я против законной власти?
Время спасет, коль они неправы.
Мне хватает скандальной славы.
Но плохая политика портит нравы.
Это уж -- по нашей части!

18

Деньги похожи на добродетель.
Не падая сверху -- Аллах свидетель, --
деньги чаще летят на ветер
не хуже честного слова.
Ими не следует одолжаться.
С нами в гроб они не ложатся.
Им предписано умножаться,
словно в баснях Крылова.

19

Задние мысли сильней передних.
Любая душа переплюнет ледник.
Конечно, обществу проповедник
нужней, чем слесарь, науки.
Но, пока нигде не слыхать пророка,
предлагаю -- дабы еще до срока
не угодить в объятья порока:
займите чем-нибудь руки.

20

Я не занят, в общем, чужим блаженством.
Это выглядит красивым жестом.
Я занят внутренним совершенством:
полночь -- полбанки -- лира.
Для меня деревья дороже леса.
У меня нет общего интереса.
Но скорость внутреннего прогресса
больше, чем скорость мира.

21

Это -- основа любой известной
изоляции. Дружба с бездной
представляет сугубо местный
интерес в наши дни. К тому же
это свойство несовместимо
с братством, равенством и, вестимо,
благородством невозместимо,
недопустимо в муже.

22

Так, тоскуя о превосходстве,
как Топтыгин на воеводстве,
я пою вам о производстве.
Буде указанный выше способ
всеми правильно будет понят,
общество лучших сынов нагонит,
факел разума не уронит,
осчастливит любую особь.

23

Иначе -- верх возьмут телепаты,
буддисты, спириты, препараты,
фрейдисты, неврологи, психопаты.
Кайф, состояние эйфории,
диктовать нам будет свои законы.
Наркоманы прицепят себе погоны.
Шприц повесят вместо иконы
Спасителя и Святой Марии.

24

Душу затянут большой вуалью.
Объединят нас сплошной спиралью.
Воткнут в розетку с этил-моралью.
Речь освободят от глагола.
Благодаря хорошему зелью,
закружимся в облаках каруселью.
Будем опускаться на землю
исключительно для укола.

25

Я уже вижу наш мир, который
покрыт паутиной лабораторий.
А паутиною траекторий
покрыт потолок. Как быстро!
Это неприятно для глаза.
Человечество увеличивается в три раза.
В опасности белая раса.
Неизбежно смертоубийство.

26

Либо нас перережут цветные.
Либо мы их сошлем в иные
миры. Вернемся в свои пивные.
Но то и другое -- не христианство.
Православные! Это не дело!
Что вы смотрите обалдело?!
Мы бы предали Божье Тело,
расчищая себе пространство.

27

Я не воспитывался на софистах.
Есть что-то дамское в пацифистах.
Но чистых отделять от нечистых --
не наше право, поверьте.
Я не указываю на скрижали.
Цветные нас, бесспорно, прижали.
Но не мы их на свет рожали,
не нам предавать их смерти.

28

Важно многим создать удобства.
(Это можно найти у Гоббса.)
Я сижу на стуле, считаю до ста.
Чистка -- грязная процедура.
Не принято плясать на могиле.
Создать изобилие в тесном мире --
это по-христиански. Или:
в этом и состоит Культура.

29

Нынче поклонники оборота
"Религия -- опиум для народа"
поняли, что им дана свобода,
дожили до золотого века.
Но в таком реестре (издержки слога)
свобода не выбрать -- весьма убога.
Обычно тот, кто плюет на Бога,
плюет сначала на человека.

30

"Бога нет. А земля в ухабах".
"Да, не видать. Отключусь на бабах".
Творец, творящий в таких масштабах,
делает слишком большие рейды
между объектами. Так что то, что
там Его царствие, -- это точно.
Оно от мира сего заочно.
Сядьте на свои табуреты.

31

Ночь. Переулок. Мороз блокады.
Вдоль тротуаров лежат карпаты.
Планеты раскачиваются, как лампады,
которые Бог возжег в небосводе
в благоговеньи своем великом
перед непознанным нами ликом
(поэзия делает смотр уликам),
как в огромном кивоте.

III

32

В Новогоднюю ночь я сижу на стуле.
Ярким блеском горят кастрюли.
Я прикладываюсь к микстуре.
Нерв разошелся, как черт в сосуде.
Ощущаю легкий пожар в затылке.
Вспоминаю выпитые бутылки,
вологодскую стражу, Кресты, Бутырки.
Не хочу возражать по сути.

33

Я сижу на стуле в большой квартире.
Ниагара клокочет в пустом сортире.
Я себя ощущаю мишенью в тире,
вздрагиваю при малейшем стуке.
Я закрыл парадное на засов, но
ночь в меня целит рогами Овна,
словно Амур из лука, словно
Сталин в XVII съезд из "тулки".

34

Я включаю газ, согреваю кости.
Я сижу на стуле, трясусь от злости.
Не желаю искать жемчуга в компосте!
Я беру на себя эту смелость!
Пусть изучает навоз кто хочет!
Патриот, господа, не крыловский кочет.
Пусть КГБ на меня не дрочит.
Не бренчи ты в подкладке, мелочь!

35

Я дышу серебром и харкаю медью!
Меня ловят багром и дырявой сетью.
Я дразню гусей и иду к бессмертью,
дайте мне хворостину!
Я беснуюсь, как мышь в темноте сусека!
Выносите святых и портрет Генсека!
Раздается в лесу топор дровосека.
Поваляюсь в сугробе, авось остыну.

36

Ничего не остыну! Вообще забудьте!
Я помышляю почти о бунте!
Не присягал я косому Будде,
за червонец помчусь за зайцем!
Пусть закроется -- где стамеска! --
яснополянская хлеборезка!
Непротивленье, панове, мерзко.
Это мне -- как серпом по яйцам!

37

Как Аристотель на дне колодца,
откуда не ведаю что берется.
Зло существует, чтоб с ним бороться,
а не взвешивать в коромысле.
Всех скорбящих по индивиду,
всех подверженных конъюнктивиту, --
всех к той матери по алфавиту:
демократия в полном смысле!

38

Я люблю родные поля, лощины,
реки, озера, холмов морщины.
Все хорошо. Но дерьмо мужчины:
в теле, а духом слабы.
Это я верный закон накнокал.
Все утирается ясный сокол.
Господа, разбейте хоть пару стекол!
Как только терпят бабы?

39

Грустная ночь у меня сегодня.
Смотрит с обоев былая сотня.
Можно поехать в бордель, и сводня --
нумизматка -- будет согласна.
Лень отклеивать, суетиться.
Остается тихо сидеть, поститься
да напротив в окно креститься,
пока оно не погасло.

40

"Зелень лета, эх, зелень лета!
Что мне шепчет куст бересклета?
Хорошо пройтись без жилета!
Зелень лета вернется.
Ходит девочка, эх, в платочке.
Ходит по полю, рвет цветочки,
Взять бы в дочки, эх, взять бы в дочки.
В небе ласточка вьется".

январь 1967