ІV


ПОТОЦЬКИЙ

Завжди Потьомкін мислив політично -
Усього Півдня буть хотів царем.
Красу використовував практично
Для цілей, котрі сам і обере.

Розширить територію Росії
Відчув, що настає уже момент,
На польських теренах, і що Софія
Для цього чудовезний є агент.

І у Варшаві знов — любовна драма --
Зустрів Софію там Потоцький граф.
І закохався в неї до нестями...
Така Москві на руку — долі гра.

Всі перепони на шляху потрощить
Магнат, некоронований король,
Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
Софія ж грає вміло власну роль.

А конституцію Річ Посполита
На сеймі, на своєму прийняла...
Державу щоб надвоє розділити --
Придумано імперією зла

Конфедерацію свою — магнатів
В Тарговиці, у місті заснувать.
Отак і виникла уся зі знаті
І проросійська партія нова.

Софія теж була на підписанні,
Потоцький став очільником її.
Розкол. Костюшка рушення-повстання --
Росія увела війська свої.

Народний гнів нагнав чимало ляку --
Пострачували зрадників своїх.
Лише Суворов подолав поляків,
Різню криваву учинив для них.

В Потоцького цей воїн іменитий
Нерідко гостював у Тульчині.
І на Софії закликав женитись...
Він знав про роль її у тій війні.

Поділено всю Польщу на частини
Між Пруссією, Австрією враз,
Й Росією в особі Катерини
У той жорстокий лиховісний час.

Відкинуто Потоцького благання,
Конфедерацію забуто теж.
Надія згасла, певно вже остання,
Лишився дум засмучених кортеж.

Та не була цинічна і зухвала
Софія від Станіслава щедрот.
Вона його любила й цінувала
Багатство королівське і комфорт.

Суд польський засудив його за зраду
До страти. В Гамбург він емігрував,
Хотів умерти. Втіху і розраду
Несли лише Софіїні слова.

...Життя весь час їм ставило підніжки --
До шлюбу відстань все ще чимала.
Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
Вона — де Вітте жінкою була.

Та все ж таки, нарешті, розлучились,
І відкупились від обох вони.
Вела любові нездоланна сила
До щастя втіх і радощів земних.

Софія схоче мати парк чудовий
Подібно до Гелени Радзивілл.
Зведе Потоцький диво їй казкове,
І зачудує навіть небосхил.

“Софіївкою” назове, увічнить.
Тут буде все небачене й нове --
У місті Умані краса незвична,
І Греція прадавня оживе.

І у яснім цвітінні свого німбу,
До людства, що приїде звідусіль,
Зійде земна Богиня із Олімпу,
Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
(закінчення розділу)

17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)