Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
ІV
ПОТОЦЬКИЙ
Завжди Потьомкін мислив політично -
Усього Півдня буть хотів царем.
Красу використовував практично
Для цілей, котрі сам і обере.
Розширить територію Росії
Відчув, що настає уже момент,
На польських теренах, і що Софія
Для цього чудовезний є агент.
І у Варшаві знов — любовна драма --
Зустрів Софію там Потоцький граф.
І закохався в неї до нестями...
Така Москві на руку — долі гра.
Всі перепони на шляху потрощить
Магнат, некоронований король,
Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
Софія ж грає вміло власну роль.
А конституцію Річ Посполита
На сеймі, на своєму прийняла...
Державу щоб надвоє розділити --
Придумано імперією зла
Конфедерацію свою — магнатів
В Тарговиці, у місті заснувать.
Отак і виникла уся зі знаті
І проросійська партія нова.
Софія теж була на підписанні,
Потоцький став очільником її.
Розкол. Костюшка рушення-повстання --
Росія увела війська свої.
Народний гнів нагнав чимало ляку --
Пострачували зрадників своїх.
Лише Суворов подолав поляків,
Різню криваву учинив для них.
В Потоцького цей воїн іменитий
Нерідко гостював у Тульчині.
І на Софії закликав женитись...
Він знав про роль її у тій війні.
Поділено всю Польщу на частини
Між Пруссією, Австрією враз,
Й Росією в особі Катерини
У той жорстокий лиховісний час.
Відкинуто Потоцького благання,
Конфедерацію забуто теж.
Надія згасла, певно вже остання,
Лишився дум засмучених кортеж.
Та не була цинічна і зухвала
Софія від Станіслава щедрот.
Вона його любила й цінувала
Багатство королівське і комфорт.
Суд польський засудив його за зраду
До страти. В Гамбург він емігрував,
Хотів умерти. Втіху і розраду
Несли лише Софіїні слова.
...Життя весь час їм ставило підніжки --
До шлюбу відстань все ще чимала.
Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
Вона — де Вітте жінкою була.
Та все ж таки, нарешті, розлучились,
І відкупились від обох вони.
Вела любові нездоланна сила
До щастя втіх і радощів земних.
Софія схоче мати парк чудовий
Подібно до Гелени Радзивілл.
Зведе Потоцький диво їй казкове,
І зачудує навіть небосхил.
“Софіївкою” назове, увічнить.
Тут буде все небачене й нове --
У місті Умані краса незвична,
І Греція прадавня оживе.
І у яснім цвітінні свого німбу,
До людства, що приїде звідусіль,
Зійде земна Богиня із Олімпу,
Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
(закінчення розділу)
17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
ПОТОЦЬКИЙ
Завжди Потьомкін мислив політично -
Усього Півдня буть хотів царем.
Красу використовував практично
Для цілей, котрі сам і обере.
Розширить територію Росії
Відчув, що настає уже момент,
На польських теренах, і що Софія
Для цього чудовезний є агент.
І у Варшаві знов — любовна драма --
Зустрів Софію там Потоцький граф.
І закохався в неї до нестями...
Така Москві на руку — долі гра.
Всі перепони на шляху потрощить
Магнат, некоронований король,
Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
Софія ж грає вміло власну роль.
А конституцію Річ Посполита
На сеймі, на своєму прийняла...
Державу щоб надвоє розділити --
Придумано імперією зла
Конфедерацію свою — магнатів
В Тарговиці, у місті заснувать.
Отак і виникла уся зі знаті
І проросійська партія нова.
Софія теж була на підписанні,
Потоцький став очільником її.
Розкол. Костюшка рушення-повстання --
Росія увела війська свої.
Народний гнів нагнав чимало ляку --
Пострачували зрадників своїх.
Лише Суворов подолав поляків,
Різню криваву учинив для них.
В Потоцького цей воїн іменитий
Нерідко гостював у Тульчині.
І на Софії закликав женитись...
Він знав про роль її у тій війні.
Поділено всю Польщу на частини
Між Пруссією, Австрією враз,
Й Росією в особі Катерини
У той жорстокий лиховісний час.
Відкинуто Потоцького благання,
Конфедерацію забуто теж.
Надія згасла, певно вже остання,
Лишився дум засмучених кортеж.
Та не була цинічна і зухвала
Софія від Станіслава щедрот.
Вона його любила й цінувала
Багатство королівське і комфорт.
Суд польський засудив його за зраду
До страти. В Гамбург він емігрував,
Хотів умерти. Втіху і розраду
Несли лише Софіїні слова.
...Життя весь час їм ставило підніжки --
До шлюбу відстань все ще чимала.
Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
Вона — де Вітте жінкою була.
Та все ж таки, нарешті, розлучились,
І відкупились від обох вони.
Вела любові нездоланна сила
До щастя втіх і радощів земних.
Софія схоче мати парк чудовий
Подібно до Гелени Радзивілл.
Зведе Потоцький диво їй казкове,
І зачудує навіть небосхил.
“Софіївкою” назове, увічнить.
Тут буде все небачене й нове --
У місті Умані краса незвична,
І Греція прадавня оживе.
І у яснім цвітінні свого німбу,
До людства, що приїде звідусіль,
Зійде земна Богиня із Олімпу,
Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
(закінчення розділу)
17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
