В неї в серці срібло туги,
а в правиці — сталь кинджала.

Федеріко Гарсія Лорка ( переклад Микола Лукаш).

Чому я кохала іспанця? Бо серце його з горобини,
бо очі його — темні плеса, голос — пливуча рибина.
бо ночі його — камінь чорний — в мені простали, мов стебла,
бо руки його пошерхлі стремена тримали від пекла.
а потім голубили стан мій і хвилі спідниць колисали,
чоло його спечене сонцем.

Ти не питай мене, мамо, чом квітка гранату за вухом.
Чому я кохала іспанця? Він вогнем запалив мої рухи!
Як вітер вільний сміливо розвіював сукню червону,
як сонце серпневе котилось, коли я тікала з полону...
Вином пелюстковим троянди мене напував і не знала,
що випила ягоди вовчі.

Подруженьки — терен колючий… Заздрили нашому танцю.
Подруженьки, рідна мамо, солодку отруту варили іспанцю!
Зараз гітара сміється, срібна струна дзвенять тихіше,
бо коли врізала душу — ножі виростають між вишень
замість кривавої ружі.
Та у піщаних слідах від коня його
гнізда в’ються сорочі.

Я — тепер блискавка яра! Я — тепер річка бурхлива!
Я — тепер скеля незрушна! Я — тепер, мамо, злива…
Сиві три волосини вирвала з снів про іспанця...
Звари мені, мамо, туги! Неси на кораловій таці!

Чому я кохала іспанця? Бо серце його з горобини,
бо очі його — темні плеса, голос — пливуча рибина.
бо ночі його — камінь чорний в мені простали, мов стебла,
бо руки його пошерхлі стремена тримали від пекла.
а потім голубили стан мій і хвилі спідниць колисали,
чоло його спечене сонцем.