Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Інша поезія
Верлібр. (давній.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Верлібр. (давній.)
РАДІСТЬ. ( Ганні Осадко).
Адже знала, напевне, години не вистачить
і, навіть, двох замало стане перелетіти цей Московський міст.
Бо п’ятниця-ягничка, бо плями на доньчиній водолазці наснилися…
І варто було б подумати про насущне, а не в поеток гратися.
Офіс дзвенів недостатньо, наче схрипла йому горловина.
Цей розтягнутий день, де поспіх постійний — садочок, робота під ребрами,
де постріли дій — холостими словами, вже добігав четвертої…
Але ми уже були готові!
Головне — хутчіш минути прокляті затори!
Серце важке випадало калатанням під колеса таксі,
фарбою блакитних троянд у думках уже планувавались розмови
на Банковій два, де рими досвідчені, або недозрілі.
Вона чекала?
Знаєш, це ти на неї чекала і ридала мовчки.
Бо там десь фея квіткова в яскраво-вовняних гетрах і червонім намисті…
Певно, знов змайструвала сама, коли кіт-воркіт
їй шепотів таємниці про те, що читала я від синьої солі морської гальки.
Перешіптувала усоте її розмариново-лавандову пластику,
марила тими невідомими «Знаками приватної пунктуації»,
немов піаністка…
Блукала по ниточці мрій, холодну куштуючи каву…
І все ж спізнилися… І медом липла, і лилася медами.
Вона читала книжечку, де закладка із вікном у великий Париж
і я мовчала, посміхаючись скромно, і я кричала про недоречне...
Про сіль правдиню,
про доню-маківку що шоколадом була між нами тривка, мов долі віршів.
В пшеничній залі стояли ситий рояль столітній і піктограми,
і манускрипти
її жіночих,
її живучих книжкових схлипів й кочівниками мови хапали біляве світло й лілове світло.
І коли розумієш, що вже — ось-ось…
Трі-ше-чки!!!!
І все принишкне, поникне в травах...
Закінчиться про любов кіно бо в дитинстві окрайчик житній, що від зайця
хтось мені не доніс, чи він самому Богу під ноги випав?
І хилиталися стіни у старовинній ліпці, у липах гойдалися вдихи й видихи...
Так вона і пішла своєю рікою плинно до своєї дитини
і моя вишенька-черешенька, замурзана багатознавиця питалася:
—Це і є ота твоя Аня із зубним болем і лебединим?
МЕТРО ковтнуло великим звіром її тендітну і мідну
Радість…
Адже знала, напевне, години не вистачить
і, навіть, двох замало стане перелетіти цей Московський міст.
Бо п’ятниця-ягничка, бо плями на доньчиній водолазці наснилися…
І варто було б подумати про насущне, а не в поеток гратися.
Офіс дзвенів недостатньо, наче схрипла йому горловина.
Цей розтягнутий день, де поспіх постійний — садочок, робота під ребрами,
де постріли дій — холостими словами, вже добігав четвертої…
Але ми уже були готові!
Головне — хутчіш минути прокляті затори!
Серце важке випадало калатанням під колеса таксі,
фарбою блакитних троянд у думках уже планувавались розмови
на Банковій два, де рими досвідчені, або недозрілі.
Вона чекала?
Знаєш, це ти на неї чекала і ридала мовчки.
Бо там десь фея квіткова в яскраво-вовняних гетрах і червонім намисті…
Певно, знов змайструвала сама, коли кіт-воркіт
їй шепотів таємниці про те, що читала я від синьої солі морської гальки.
Перешіптувала усоте її розмариново-лавандову пластику,
марила тими невідомими «Знаками приватної пунктуації»,
немов піаністка…
Блукала по ниточці мрій, холодну куштуючи каву…
І все ж спізнилися… І медом липла, і лилася медами.
Вона читала книжечку, де закладка із вікном у великий Париж
і я мовчала, посміхаючись скромно, і я кричала про недоречне...
Про сіль правдиню,
про доню-маківку що шоколадом була між нами тривка, мов долі віршів.
В пшеничній залі стояли ситий рояль столітній і піктограми,
і манускрипти
її жіночих,
її живучих книжкових схлипів й кочівниками мови хапали біляве світло й лілове світло.
І коли розумієш, що вже — ось-ось…
Трі-ше-чки!!!!
І все принишкне, поникне в травах...
Закінчиться про любов кіно бо в дитинстві окрайчик житній, що від зайця
хтось мені не доніс, чи він самому Богу під ноги випав?
І хилиталися стіни у старовинній ліпці, у липах гойдалися вдихи й видихи...
Так вона і пішла своєю рікою плинно до своєї дитини
і моя вишенька-черешенька, замурзана багатознавиця питалася:
—Це і є ота твоя Аня із зубним болем і лебединим?
МЕТРО ковтнуло великим звіром її тендітну і мідну
Радість…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
