вона мовчки стоїть бліда біля розчиненого вікна і дихає,
за склом її погляд ловить нічне місто неонових ліхтарів.
у неї в руці келих з токаєм і зимовий вітер ворушить волосся горіхове,
вигадує гангстерський план, щоб вже не грати в його королівській грі.
у її рукаві — три горішки для Рабії і закатованих літ солов’ї.

розрахунки її нахабні — до сумки необхідні речі: документи, гроші, телефон.
вдягти зручні чобітки, куртку, чи пуховик і готуватись до сміливої втечі…
він поїде раптом… вона зламає замок в квартирі та нервово запалить Vog.
і скине із червоних грудей пекельного вовка, який одягає шкіру овечу.

дивись тепер, як страх зимовий огортає її стебло анемічної фігури,
дивись, як вона дрижить зайчатком, як прикриває колючим снігом набиті синці,
зупиняє перше впале в око таксі, втискає жаско в крісло змерзлу зажуру,
голубить пальці кастетом, обертається похапцем, чи не взята іще на приціл?
і хіба, що якесь гробове мовчання знайдеш на блідому, мов крейда лиці.