Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Зайшли в село, чоловікі́в зігнали,
На око лише визначали вік.
Про паспорти нікого й не питали,
Бо ж у селі їх не було повік.
Діагноз також ставили на око:
Є руки, ноги – інше все дурня.
І лейтенантик дочекавшись, поки
Усіх «оформлять», руку враз підняв.
Від ненависті очі аж палали:
«Ви наволоч, негідники, щурі!
Поки ми кров на фронті проливали,
Ви чоботи лизали німчурі!
Відсидітися думали на пе́чі?
Нехай Вітчизну захищає хтось ?
Та я б до стінки вас за такі речі,
Щоб вам не так спокійно би жилось.
Але наказ я виконать повинен.
А то б я вас!..» - І стиснув кулака.-
«Коротше, кров’ю змиєте провину!
Вперед, Вітчизна вже на вас чека!»
І той стояв понурий поміж ними,
Хто в сорок першім Київ захищав,
Хто за Дніпро з останніми живими,
В останньому човні перепливав.
Хто проривався з штабом Кирпоноса
Під Лохвицею. Там, у тім гаю,
Зустріти смерть не вперше довелося.
Поранений лишався у строю.
Аж знепритомнів і в полон потрапив.
У Дарницькому таборі сидів
Уже й надію на спасіння втратив,
Такого надивився, посивів.
Лиш жінка незнайома врятувала,
За чоловіка видала свого.
А німці клопіт і без того мали,
Тож відпустили з табору його.
Отак в селі оцім і опинився.
А що робити? Де би мав іти?
Потроху роззнайомився, прижився,
Як кажуть, навіть, корені пустив.
І ось тепер знов по другому колу.
Хоч видихати й першого не встиг.
Мабуть, така уже у нього доля,
Її змінити він ніяк не міг…
Їх вивели юрбою на узлісся,
Лиш для годиться шикували стрій.
Знов лейтенантик люто подивився:
«Наказ для вас такий от буде мій.
Ось перед вами поле, там, на схилах,
Он, бачите, видніють вдалині,
Німецькі кулеметники засіли
І не дають вперед пройти мені.
Завдання ваше вибити їх з боєм.
Візьміть он в руки палиці якісь,
Хай думають, здалеку, що то зброя…
І не лежати в полі!.. Бо, дивись,
Я піднімати буду кулеметом.
Жаліти вас нема чого мені.
А справжню зброю у бою візьме́те.
Питань немає, бачу?! Звісно, ні!
Наліво! Марш! За «зброю» і в атаку!
Лиш кров’ю змити зможете вину!»
І кожен взяв до рук собі ломаку,
Про себе проклинаючи війну
І подались «в атаку» на ті схили.
Ніхто від німців поки не стріляв.
А люди бігли й Господа молили.
Бо хто й не вірив – віруючим став.
І раптом вибух під ногами в когось,
А потім ще, і ще, і ще один.
Упало зразу кілька перед нього.
«То ж мінне поле!» - здогадався він.
Упав. Позаду кулемет ударив.
Над головою кулі пронеслись.
Мовляв, вставайте, бо чекає кара.
І знов «в атаку» люди піднялись.
Та дивно: німці поки не стріляли.
«А, може, їх там зовсім і нема!?»
Ще кілька раз під вибухи упали
Та кулемет щоразу піднімав.
І вже вважай під схилами самими
Згори німецький вдарив кулемет.
І тих, що ще лишалися живими,
Усіх скосило у один момент.
Як стрілянина затихати стала,
То лейтенант дістав свій пістолет:
«Що ж мінне поле ми розмінували.
Тепер…В атаку! Піднімайсь! Вперед!»
На око лише визначали вік.
Про паспорти нікого й не питали,
Бо ж у селі їх не було повік.
Діагноз також ставили на око:
Є руки, ноги – інше все дурня.
І лейтенантик дочекавшись, поки
Усіх «оформлять», руку враз підняв.
Від ненависті очі аж палали:
«Ви наволоч, негідники, щурі!
Поки ми кров на фронті проливали,
Ви чоботи лизали німчурі!
Відсидітися думали на пе́чі?
Нехай Вітчизну захищає хтось ?
Та я б до стінки вас за такі речі,
Щоб вам не так спокійно би жилось.
Але наказ я виконать повинен.
А то б я вас!..» - І стиснув кулака.-
«Коротше, кров’ю змиєте провину!
Вперед, Вітчизна вже на вас чека!»
І той стояв понурий поміж ними,
Хто в сорок першім Київ захищав,
Хто за Дніпро з останніми живими,
В останньому човні перепливав.
Хто проривався з штабом Кирпоноса
Під Лохвицею. Там, у тім гаю,
Зустріти смерть не вперше довелося.
Поранений лишався у строю.
Аж знепритомнів і в полон потрапив.
У Дарницькому таборі сидів
Уже й надію на спасіння втратив,
Такого надивився, посивів.
Лиш жінка незнайома врятувала,
За чоловіка видала свого.
А німці клопіт і без того мали,
Тож відпустили з табору його.
Отак в селі оцім і опинився.
А що робити? Де би мав іти?
Потроху роззнайомився, прижився,
Як кажуть, навіть, корені пустив.
І ось тепер знов по другому колу.
Хоч видихати й першого не встиг.
Мабуть, така уже у нього доля,
Її змінити він ніяк не міг…
Їх вивели юрбою на узлісся,
Лиш для годиться шикували стрій.
Знов лейтенантик люто подивився:
«Наказ для вас такий от буде мій.
Ось перед вами поле, там, на схилах,
Он, бачите, видніють вдалині,
Німецькі кулеметники засіли
І не дають вперед пройти мені.
Завдання ваше вибити їх з боєм.
Візьміть он в руки палиці якісь,
Хай думають, здалеку, що то зброя…
І не лежати в полі!.. Бо, дивись,
Я піднімати буду кулеметом.
Жаліти вас нема чого мені.
А справжню зброю у бою візьме́те.
Питань немає, бачу?! Звісно, ні!
Наліво! Марш! За «зброю» і в атаку!
Лиш кров’ю змити зможете вину!»
І кожен взяв до рук собі ломаку,
Про себе проклинаючи війну
І подались «в атаку» на ті схили.
Ніхто від німців поки не стріляв.
А люди бігли й Господа молили.
Бо хто й не вірив – віруючим став.
І раптом вибух під ногами в когось,
А потім ще, і ще, і ще один.
Упало зразу кілька перед нього.
«То ж мінне поле!» - здогадався він.
Упав. Позаду кулемет ударив.
Над головою кулі пронеслись.
Мовляв, вставайте, бо чекає кара.
І знов «в атаку» люди піднялись.
Та дивно: німці поки не стріляли.
«А, може, їх там зовсім і нема!?»
Ще кілька раз під вибухи упали
Та кулемет щоразу піднімав.
І вже вважай під схилами самими
Згори німецький вдарив кулемет.
І тих, що ще лишалися живими,
Усіх скосило у один момент.
Як стрілянина затихати стала,
То лейтенант дістав свій пістолет:
«Що ж мінне поле ми розмінували.
Тепер…В атаку! Піднімайсь! Вперед!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
