Мені чужа, стурбована Європа,
Байдужа і до горя, і біди,
Дозволила піти по чорнотропу
Убивцям із совєцької орди.

Дивилась в тридцять третім на Вкраїну
Й відводила очиці, мов сліпа.
Розбещена від м’яса, віскі, джину,
Спиралась на німецького стовпа.

Де гітлер вже точив гострющі зуби…
А люд наш обдирав з дерев кору
І з лободою листячко до згуби
З надією вживав, мо’ не помру.

І голодом убиті в нас мільйони,
Чиї нащадки зараз би жили.
Та ворог написав таких законів,
Щоби чекали нас роки імли.

Європа сита і сліпа донині,
Їй все одно, мовчить, немов німа.
Тому й сьогодні нашій Україні
Від неї допомоги і нема.

Й не буде, поки ворог із Росії
На неї крізь кордони не попре.
Бо карлик той під виглядом месії
Їх переб'є і землі одбере.

Отут би стати і Європі проти,
Бо згубить всі держави і людей.
Мовчить, не йде багата на супротив,
Далеко їй вже до простих ідей.

Бо втратила давно людську подобу,
Для неї вже родина не святе.
І збоченці гвалтують вже Європу,
Де із полови вироста пусте.

Тому не віримо у їхню допомогу,
Рятуємо завжди себе самі.
Протоптуємо крізь сніги дорогу,
Щоб не зостатись в рашенській тюрмі.
08.01.22