І знову чорні дошки в Україні,
Занесене на них й моє село,
Яке було великим, а віднині,
Вже владою у безвість віднесло…

Вбивали нас свідомо в тридцять третім,
Із наших тіл вже проросла трава.
Нащадки вбивць жирують на планеті,
В руках у їхніх нині булава.

Це ми самі дали їм владу в руки,
Дозволили вбивати нас за гріш.
І нині їхні жадібні онуки
Життя нам роблять з кожним роком гірш.

Залишили нас без аптеки й школи,
Без пошти, клубу і лікарні теж.
Щоб ми не відродилися ніколи -
Украли землю, мову, душу теж.

Замість зерна підкинули полову,
Щоб не родили пшениці й жита.
Щоб залишали села знову й знову,
Втікали в переповнені міста.

Де вже немає маминої мови
І вишні під отим старим вікном.
Де вбиті ними всі наші основи
І ми стаємо стогоном, багном.

На чорну дошку села України
Чужинська влада радо занесла.
Щоб вкрасти землю, вся вона віднині
Є вбивцею родини і села.

Тому не мовчимо, а станьмо разом
На захист України і землі,
Щоб знищити ворожу цю заразу,
Що плодиться в чужинському кремлі.

Нам треба всім піднятися, не спати,
Щоб відродити землю і село.
А чорні дошки - ворогам заклятим,
Щоб духу в Україні не було!
10.01.22