
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
2021.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Критика | Аналітика
Поезія є особливою формою творчості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію