У людини два життя, і друге починається тоді, коли ми розуміємо, що життя лише одне.

Автор мені не відомий

Французькі вікна привідчинені в зелене сяйво старого саду. А в сутінках просторної кімнати з високими стелями є приємний відпочинок. Це літній полудень. Завжди такий томний і тихий. Навіть птахи і звірі всі притихають, шукаючи прохолоди в тінях старого саду. В думках чи мріях, чи блукаючи десь в пам’яті снів, так можна пролежати, в легкому шовковому платті, на канапі годинами, дивлячись-дрімаючи у відчинені вікна з білими занавісами... Томно і тихо, як той літній полудень. Для повноти відчуття – з сусідньої кімнати звучать ноктюрни Шопена. Він знав, як підкреслити саме ці моменти у житті. Прохолода кімнати падає на гарячу загорілу шкіру, а з двору простягає, через вікна, свої саметові руки літній полудень, щоб знову обійняти, але цього разу ніжно, доторкнутись легко, вітерцем. Адже це вже в прихистку прохолодного дому.

На відстані простягнутої руки від канапи - столик. На ньому порцеляновий сервіз в дрібні голубі квіточки. Запашність чорної кави захоплює і полонить, танцюючи під Шопена з запахом свіжоспеченого малинового чизкейку, що насервірований поруч. Ні, це не перебільшення, чи ідеалістичні літературні описи. Таке буває і трапляється доволі часто. Це надзвичайні літні полудні у декотрих людей, які просто полюбляють своє життя і літні дні...