Зустрічайте вимоги життя добровільно. Відповідайте на виклик, замість того, щоб готуватися дo
катастрофи.

Джордан Пітерсон

Рік згорнувся в один-два дні. Так, це як з фантастичного фільму. Але це правда. Не можу зрозуміти, але я опинилась в іншому місці, в іншій часовій зоні. Можливо це навіть інша реальність, не моя і моя одночасно. Розумом це важко зрозуміти, але внутрішній голос говорить впевнено - Не бійся.
Нас перенесли в інше часове волокно, чи паралельну реальність, про яку говорять індійські містики. Одну з тих реальностей, які ми можемо відчувати, перебуваючи ще в старій... Які до нас приходять інтуїцією, чи спогадами про майбутнє, тобто тими мріями, які можуть збуватися.
Чи це те нове життя, яке дає Син Бога, Бог сам і Дух Святий - для людей. Просто одного разу прокидаєшся в новий світ, в новий шанс і все. Відчуваєш зміну свого тіла, обнову тіла, чи єства. Ти лишаєшся сам собою, але ти ніби нова версія себе самого.

В якусь мить я відчула відторгнення від минулого, ніби воно пішло наліво, а мене понесло направо. Дике відчуття, оскільки те «наліво» було моє життя, але мене вирвали з нього різким поворотом. Відчуття страшні і дивні – я відчувала душевний страх і тілесну тошноту, від того, що прокидаєшся в іншій реальності. Відчувала розгубленість і нове пізнавання нового, незнанного світу.

Коли я вернулась додому, в мене було враження, що я приїжджаю не до себе, а до когось іншого в його дім. Я не впізнавала свою реальність. Все було ніби так само, але разом ніби перевернутий образ, як в дзеркалі. Місця і люди.
Ніби моє інше Я тут було нещодавно, але щось сталось, і нас перемістили, чи поміняли місцями.

Коли я проїжджала повз те перехрестя, де ми вперше і востаннє бачились, я відчувала, ніби цього в моїй новій реальності не сталось. Ніколи. Але що є якась інша реальність, де ти повернувся вчасно і ми, тобто він і вона (бо це вже не ми були) – вони були щасливі, не зазнавши випробовування розлуками і минулим. Цим я втішалась.

Рік згорнувся в один-два дні. Але та подорож часом здавалась як вічність. Кожна мить тяглась до безкінечності, волокла мене по сухій порошній реальності, не даючи змоги надихнутись. Я ніби опинилась в міжпростор’ї, де не хочеш бути, де не природно існувати, і де невпинно шукаєш шляху назад, чи вперед, чи вверх, чи вниз, не знаю і вже не пам’ятаю, адже там не працюють закони земної фізики. Просто шукала з того лабіринту шлях назад у свій світ. І я знайшла вихід, але...ніби в іншу реальність. Чи мене, нас в неї вивели, наперекір кармі минулостей і старих паралельностей.


І тут раптом рік ніби згорнувся в один-два дні, ніби його й не бувало. Зараз здається, що перехід був навіть швидшим. Просто заблиск і ось – нова реальність.
Де з глибини простору і інформаційних каналів я знову почула твій голос, відчула твоє єство. Яке так болісно було відчувати в безчассі міжпростору, що тільки забуття в цій подорожі, чи просьби порятунку – полегшували незрозумілий фізичний і психічний біль неочікуваної втрати, яка мала всі ознаки смерті.

І знову ти. В іншому місці, в іншій часовій зоні. Ніби нічого не сталось, ніби так було завжди. Ніби лише на пару днів ти відійшов і незабаром вернувся: саме так, як я це відчувала той вічний одни рік, що згорнувся в одну мить. Мить можливого паралельного світу. Колись нашого, але тепер лише гіпотетичного, теоретичного, чужого світу... Від якого нам перепали тільки спогади у формі міфу паралельного минулого життя.
Але це вже не бентежить.

Психо-фантастичне оповідання, замальовка