Вимовляю її ім'я,
згадую телефонний номер від першої
до останньої.
Кожен звук,
кожну випиту хмару,
кожен момент безсонних ночей —
все під шкірою.

Втома перетворює мої очі в мішки,
замість ідей — ліві та праві течії,
в мене хворіє і помирає кішка,
і чорний, ментальний вечір
приходить у хату
співає фаду,
знімає туфлі,
поклавши липкі долоні мені на плечі.

Я ніколи так не сумував:
клітинами тіла,
безмежжям слів,
тремтінням повік.
Просинаюсь так, а в душі тихо тане сніг.
Ранок, мов би дружину джиґун, краде твій вік.
Самотність показує язика і вкладається біля ніг,

а в мене німіють пальці,
коли я пишу
тобі,
тобі,
тобі.

2011