після ракет — на узбіччях застиглі пози.
пане архангеле, де ваш судовий позов?
що ми, урешті-решт, зробили не так?
жалібно тягнеться пісня сирени зранку,
жалібно стогне матір за сином зраненим.
тихше, сховайте квиток, лише перший акт.

ніч у ка́птурі, в небі спалахи, б'єм на сполох.
наша доленька, брате — замаскований молох:
ріже, засмоктує, щириться, прагне ще.
я замурую біль твій у межах застінок,
в стиглих приховищах, в чорних очах домівок,
там, де у грудях скипає печаль і щем.

я їм розкажу, брате, про 8 років,
про терикони, про «нациків», «сепарів», «орків»,
жовті райони, вугільні ночі і сни.
як забирають можливість твою повертатись,
як внутрішні стрижні мають здатність згинатись,
як березень плаче у передпокоях весни.

там, де ревуть воли, височіють кручі,
де Марік і Мєлік, де Васильків і Буча,
Харків, Херсон, Волноваха, Ірпінь... авжеж
назв так багато, наші міста — герої,
наші армійці — титани, їм вистачить зброї,
волю кропити ворожою кров'ю (без меж).

знову всі мерзнуть серед снігів і морозів.
пане архангеле, де ваш судовий позов?
чи-то не видно з божих олімпів нас?
брате, зостанься, ще постоїм хвилину,
тихо згадаєм усіх, хто сьогодні загинув,
завтра — відплатимо, най тільки стане час.

2022