Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
В місті ледь не вхопив мене грець -
Біди всякі й бацили вчепились.
Чимчикую за місто – на милість
Я природі здаюсь. Навпростець
Крізь кущі та дерева я ломлюсь,
Тінь моя десь пішла навмання,
Мо’, злякавшись мене? Та натомість
Приблудилось до мене теля.
І шершавим своїм язиком
Позлизало із мене напасті…
Дятел каже мені: «Тук-тук! Здрасті!»
Й пригощає коза молоком…
Я тепер у те місто – ні-ні,
Та й навіщо воно мені здалось!
Скільки того життя ще зосталось
Краще я досхочу на коні
Покатаюсь. В ставку покупаюсь…
О, ідея! І як це мені
Дотепер вона не приходила?
Я візьмусь за косу і за вила
Поселюся в селі, на природі, -
Розкидатиму гній на городі
Навесні, по коліна в болоті
Восени брестиму в чоботях,
Заготовлю дрівець на зиму,
Прикуплю якусь кожушину,
Працюватиму до знемоги…
…Ні, вернусь краще в місто, їй-Богу!...
Де краще? (літературна пародія) Валерій Хмельницький
Як я місто страшенно люблю –Старовинні будівель портали,
Цінні спогади не загублю,
Як запеклим я став театралом.
Тут є парки красиві, жінки,
Мов із голочки вдягнені гарно.
Проти них - селюки-простаки
Виглядають - ну геть - нечупарно.
Неприємна реальність оця…
Раз іду з театрального залу
А у мене уже гаманця
В гардеробі театру украли.
Біля обміну пункту стояв,
Раптом бачу – у доларів стопці
Половини, даруйте, нема –
Це бо «куклу» підсунули хлопці.
У маршрутці «бурмило» штовхнув,
Розірвавши нового костюма,
Матюками всього обгорнув…
Чом ти, місто, все зіткане з суму?
Я по вулицях тихо блукав,
І про вірші все мріяв чудові.
І у люк з нечистотами впав,
Протягло по трубі мене довгій.
Виринаю увесь у лайні.
Біля люка «ментів» стоїть пара.
Різко руки скрутили мені:
- Що, попався, смердючий бомжара?
…На п»ятнадцять взяли мене діб
З хуліганами разом укупі.
І давали лиш воду і хліб…
І свербіло щось довго у… серці.
Ох, життя в цьому місті - не мед,
Нам у руки дали по лопаті:
- Хто в село? Треба гній розкидати!
Я сміливо ступив наперед.
12.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
