Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
В місті ледь не вхопив мене грець -
Біди всякі й бацили вчепились.
Чимчикую за місто – на милість
Я природі здаюсь. Навпростець
Крізь кущі та дерева я ломлюсь,
Тінь моя десь пішла навмання,
Мо’, злякавшись мене? Та натомість
Приблудилось до мене теля.
І шершавим своїм язиком
Позлизало із мене напасті…
Дятел каже мені: «Тук-тук! Здрасті!»
Й пригощає коза молоком…
Я тепер у те місто – ні-ні,
Та й навіщо воно мені здалось!
Скільки того життя ще зосталось
Краще я досхочу на коні
Покатаюсь. В ставку покупаюсь…
О, ідея! І як це мені
Дотепер вона не приходила?
Я візьмусь за косу і за вила
Поселюся в селі, на природі, -
Розкидатиму гній на городі
Навесні, по коліна в болоті
Восени брестиму в чоботях,
Заготовлю дрівець на зиму,
Прикуплю якусь кожушину,
Працюватиму до знемоги…
…Ні, вернусь краще в місто, їй-Богу!...
Де краще? (літературна пародія) Валерій Хмельницький
Як я місто страшенно люблю –Старовинні будівель портали,
Цінні спогади не загублю,
Як запеклим я став театралом.
Тут є парки красиві, жінки,
Мов із голочки вдягнені гарно.
Проти них - селюки-простаки
Виглядають - ну геть - нечупарно.
Неприємна реальність оця…
Раз іду з театрального залу
А у мене уже гаманця
В гардеробі театру украли.
Біля обміну пункту стояв,
Раптом бачу – у доларів стопці
Половини, даруйте, нема –
Це бо «куклу» підсунули хлопці.
У маршрутці «бурмило» штовхнув,
Розірвавши нового костюма,
Матюками всього обгорнув…
Чом ти, місто, все зіткане з суму?
Я по вулицях тихо блукав,
І про вірші все мріяв чудові.
І у люк з нечистотами впав,
Протягло по трубі мене довгій.
Виринаю увесь у лайні.
Біля люка «ментів» стоїть пара.
Різко руки скрутили мені:
- Що, попався, смердючий бомжара?
…На п»ятнадцять взяли мене діб
З хуліганами разом укупі.
І давали лиш воду і хліб…
І свербіло щось довго у… серці.
Ох, життя в цьому місті - не мед,
Нам у руки дали по лопаті:
- Хто в село? Треба гній розкидати!
Я сміливо ступив наперед.
12.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
