
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
В місті ледь не вхопив мене грець -
Біди всякі й бацили вчепились.
Чимчикую за місто – на милість
Я природі здаюсь. Навпростець
Крізь кущі та дерева я ломлюсь,
Тінь моя десь пішла навмання,
Мо’, злякавшись мене? Та натомість
Приблудилось до мене теля.
І шершавим своїм язиком
Позлизало із мене напасті…
Дятел каже мені: «Тук-тук! Здрасті!»
Й пригощає коза молоком…
Я тепер у те місто – ні-ні,
Та й навіщо воно мені здалось!
Скільки того життя ще зосталось
Краще я досхочу на коні
Покатаюсь. В ставку покупаюсь…
О, ідея! І як це мені
Дотепер вона не приходила?
Я візьмусь за косу і за вила
Поселюся в селі, на природі, -
Розкидатиму гній на городі
Навесні, по коліна в болоті
Восени брестиму в чоботях,
Заготовлю дрівець на зиму,
Прикуплю якусь кожушину,
Працюватиму до знемоги…
…Ні, вернусь краще в місто, їй-Богу!...
Де краще? (літературна пародія) Валерій Хмельницький
Як я місто страшенно люблю –Старовинні будівель портали,
Цінні спогади не загублю,
Як запеклим я став театралом.
Тут є парки красиві, жінки,
Мов із голочки вдягнені гарно.
Проти них - селюки-простаки
Виглядають - ну геть - нечупарно.
Неприємна реальність оця…
Раз іду з театрального залу
А у мене уже гаманця
В гардеробі театру украли.
Біля обміну пункту стояв,
Раптом бачу – у доларів стопці
Половини, даруйте, нема –
Це бо «куклу» підсунули хлопці.
У маршрутці «бурмило» штовхнув,
Розірвавши нового костюма,
Матюками всього обгорнув…
Чом ти, місто, все зіткане з суму?
Я по вулицях тихо блукав,
І про вірші все мріяв чудові.
І у люк з нечистотами впав,
Протягло по трубі мене довгій.
Виринаю увесь у лайні.
Біля люка «ментів» стоїть пара.
Різко руки скрутили мені:
- Що, попався, смердючий бомжара?
…На п»ятнадцять взяли мене діб
З хуліганами разом укупі.
І давали лиш воду і хліб…
І свербіло щось довго у… серці.
Ох, життя в цьому місті - не мед,
Нам у руки дали по лопаті:
- Хто в село? Треба гній розкидати!
Я сміливо ступив наперед.
12.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)