Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Лагідно-блакитне,
Все довкола сяє,
Все таке привітне.
Сниться мені тато,
Йдемо разом в лісі,
Сниться мені мама —
Що лиш в уяві дихало і квітло.
А пам'ять - світло,зламане на скло,
Де кожен спалах - вигадка й молитва.
Твій шепіт - чи відлуння тишини?
В уяві ти сама його створила?
Любов живе не в дотикові, - ні,
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.
Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння
інтриги жодної нема отут
добропорядно уживаючи отрут
а ще римуючи сяйливе слово ніцше
ви знаєте усе що звете суть
і перекласти сподіваєтесь у вірші
але наступна рима гірше
щодо подальшої іще суцільна лють
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлів
Сирена тривогою мучить:
увага, знов небезпека!
Дрон у притулок влучив
для бездомних песик
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
В місті ледь не вхопив мене грець -
Біди всякі й бацили вчепились.
Чимчикую за місто – на милість
Я природі здаюсь. Навпростець
Крізь кущі та дерева я ломлюсь,
Тінь моя десь пішла навмання,
Мо’, злякавшись мене? Та натомість
Приблудилось до мене теля.
І шершавим своїм язиком
Позлизало із мене напасті…
Дятел каже мені: «Тук-тук! Здрасті!»
Й пригощає коза молоком…
Я тепер у те місто – ні-ні,
Та й навіщо воно мені здалось!
Скільки того життя ще зосталось
Краще я досхочу на коні
Покатаюсь. В ставку покупаюсь…
О, ідея! І як це мені
Дотепер вона не приходила?
Я візьмусь за косу і за вила
Поселюся в селі, на природі, -
Розкидатиму гній на городі
Навесні, по коліна в болоті
Восени брестиму в чоботях,
Заготовлю дрівець на зиму,
Прикуплю якусь кожушину,
Працюватиму до знемоги…
…Ні, вернусь краще в місто, їй-Богу!...
Де краще? (літературна пародія) Валерій Хмельницький
Як я місто страшенно люблю –Старовинні будівель портали,
Цінні спогади не загублю,
Як запеклим я став театралом.
Тут є парки красиві, жінки,
Мов із голочки вдягнені гарно.
Проти них - селюки-простаки
Виглядають - ну геть - нечупарно.
Неприємна реальність оця…
Раз іду з театрального залу
А у мене уже гаманця
В гардеробі театру украли.
Біля обміну пункту стояв,
Раптом бачу – у доларів стопці
Половини, даруйте, нема –
Це бо «куклу» підсунули хлопці.
У маршрутці «бурмило» штовхнув,
Розірвавши нового костюма,
Матюками всього обгорнув…
Чом ти, місто, все зіткане з суму?
Я по вулицях тихо блукав,
І про вірші все мріяв чудові.
І у люк з нечистотами впав,
Протягло по трубі мене довгій.
Виринаю увесь у лайні.
Біля люка «ментів» стоїть пара.
Різко руки скрутили мені:
- Що, попався, смердючий бомжара?
…На п»ятнадцять взяли мене діб
З хуліганами разом укупі.
І давали лиш воду і хліб…
І свербіло щось довго у… серці.
Ох, життя в цьому місті - не мед,
Нам у руки дали по лопаті:
- Хто в село? Треба гній розкидати!
Я сміливо ступив наперед.
12.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
