Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно
І падати знічев'я горіли
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
В місті ледь не вхопив мене грець -
Біди всякі й бацили вчепились.
Чимчикую за місто – на милість
Я природі здаюсь. Навпростець
Крізь кущі та дерева я ломлюсь,
Тінь моя десь пішла навмання,
Мо’, злякавшись мене? Та натомість
Приблудилось до мене теля.
І шершавим своїм язиком
Позлизало із мене напасті…
Дятел каже мені: «Тук-тук! Здрасті!»
Й пригощає коза молоком…
Я тепер у те місто – ні-ні,
Та й навіщо воно мені здалось!
Скільки того життя ще зосталось
Краще я досхочу на коні
Покатаюсь. В ставку покупаюсь…
О, ідея! І як це мені
Дотепер вона не приходила?
Я візьмусь за косу і за вила
Поселюся в селі, на природі, -
Розкидатиму гній на городі
Навесні, по коліна в болоті
Восени брестиму в чоботях,
Заготовлю дрівець на зиму,
Прикуплю якусь кожушину,
Працюватиму до знемоги…
…Ні, вернусь краще в місто, їй-Богу!...
Де краще? (літературна пародія) Валерій Хмельницький
Як я місто страшенно люблю –Старовинні будівель портали,
Цінні спогади не загублю,
Як запеклим я став театралом.
Тут є парки красиві, жінки,
Мов із голочки вдягнені гарно.
Проти них - селюки-простаки
Виглядають - ну геть - нечупарно.
Неприємна реальність оця…
Раз іду з театрального залу
А у мене уже гаманця
В гардеробі театру украли.
Біля обміну пункту стояв,
Раптом бачу – у доларів стопці
Половини, даруйте, нема –
Це бо «куклу» підсунули хлопці.
У маршрутці «бурмило» штовхнув,
Розірвавши нового костюма,
Матюками всього обгорнув…
Чом ти, місто, все зіткане з суму?
Я по вулицях тихо блукав,
І про вірші все мріяв чудові.
І у люк з нечистотами впав,
Протягло по трубі мене довгій.
Виринаю увесь у лайні.
Біля люка «ментів» стоїть пара.
Різко руки скрутили мені:
- Що, попався, смердючий бомжара?
…На п»ятнадцять взяли мене діб
З хуліганами разом укупі.
І давали лиш воду і хліб…
І свербіло щось довго у… серці.
Ох, життя в цьому місті - не мед,
Нам у руки дали по лопаті:
- Хто в село? Треба гній розкидати!
Я сміливо ступив наперед.
12.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
