Скромний будиночок на високому березі, над холодним морем. Це синє море - темніше за небо. Хвилі різкі виступають на його поверхню. Розганяються і розбиваються зі всієї сили об гострі скелі на тисячі крапель, триліони молекул.
Холодне, свіже морське повітря.

Будинок не великий, дерев’яний, в шведському стилі. На дві-три кімнати і кухня, коридор, комора. Затишний і сухий всередині. Ніби raw квартира в стилі hygge. Шум моря в ньому чутний завжди. Навіть інколи і вітер чути, як гуде, або посвистує. Коли це трапляється вночі, стає ще затишніше в цьому будинку, на фоні непогоди, що навкруги надворі. Тоді виключають світло, запалюють свічку, сідають у вітальні біля палаючого каміну на м’який диван, ті двоє, що живуть, там в тому будинку. Вони туляться один до одного, обіймаються і балакають щось про своє. Про життя, спогади, ідеї, світобачення. Буває, беруть до себе своє дворічне дитя, щоб не боялось бурі саме в спальні. Воно на їхніх руках засинає. В напівтемряві, під тихий шепіт, шум моря, потріскування дров. Окутане теплом вогнища і миру.

Вони живуть досить самітницьке життя, хоч і адміністративно їхній будинок знаходиться в невеличкому поселенні. Просто він далі від головної вулиці, на високому березі моря, трохи ніби усамітнився.
Ці люди – вже зрілі, але ще молоді. Чоловік такий кріпкий, ніби моряк, має сині очі і руду бороду. Він з тих, що мають трохи тверду вдачу і важкуватий характер, але він не злий. Жінка – дуже похожа на мене. Чорне волосся, карі очі... Незмінний морський пейзаж, вічно хмурна, повітряна і тужлива погода - інколи на неї наводять задуму, чи бентегу.
Чоловік здається працює в доку, недалеко в місті, яке також не дуже велике, хоч має порт і док. Це взагалі, така область, ніби десь на північ, подалі від центру. Його жінка – працює вдома і дивиться за дитиною. Вона чи щось пише, чи має свою майстерню. Точно не знаю. Також не знаю, чи в них хлопчик, чи дівчинка.

В дворі паркує джип пікап, старша модель, але якісна. Навколо будинку – мало території. В основному скалиста земля, поросла чи то травою, чи якимось приморським мохом. Земля не придатна для садівництва. Тому вони, здається, повністю залежні на продукції, яку купують в місті. Або ще ту, яку купують, коли їздять на південь, у фермерські краї. Зробити запас базових продуктів на щопівроку.

Знаю, що також вона дуже любить їздити в ІКЕА. Особливо зимою, перед Різдвом. Любить розглядати показові умебльовані кімнати, святково вбрані. Любить ходити з чоловіком по доріжках магазину і завжди щось там докупить, для їхнього будиночку.

Значну частину року вони живуть самі. Хоч і мають декілька знайомих. Пару разів на рік до них приїжджає то одна мама, то друга, щоб побавитись з дитиною, і зробити компанію дочці.
Бо чоловіка довго немає вдома - більшість дня вона сама проводить. Він, очевидно, багато працює.

Це все, що я про них знаю. Чи знала.

Десь між 2015-2019 я якось побачила зломок їхнього життя.