Цитата вибрана рандомно, як на рулетці: "Нехай те, що сьогодні було мрією, завтра стане частиною життя."

Довгий період пройшов. Істоти жили далі своїм життям. Кожний з них, в міру власної чуттєвості чи нечуттєвості, намагався далі будувати, чи руйнувати, далі йти, чи заповняти порожнину. Хто справами, хто іншими істотами, хто мріями про краще життя. Тільки щоб відчувати цілісність. Десь рани вже зацілились, пам’ять приспалась, спогади були розсіяні, як попіл по вітру, чи закопані десь у віддалених куточках душі. Але весь час було враження, що після розділення – один відніс, чи залишив щось, що належить тому іншому. Можливо так і було. Принаймні з двох причин.
Перша, але не первинна, це те протиприродне розділення. Хто зна, що відніс з собою той, хто зробив той грубий розріз, які часточки першого йому залишились? І хто зна, що саме залишилось тому другому?
Первинна причина, принаймні так аналізую – це було неусвідомлення і недорозвиток у власній цілісності. Обоє не були цілісними істотами, коли зіткнулись. Обоє притягувались одне одним, тому що справді один доповнював іншого, але викривленим способом. Коли виникає дивна двостороння залежність, через якусь психічну недостатність (як на тій стороні, так на тій), стан, коли не може нічого справжнього розвинутись між такими істотами, бо тому справжньому просто немає місця між ними. Обоє це можливо інтуїтивно відчували, хтось в більшій мірі, хтось в меншій...

Вони мали відділитись природно. А відділились таким способом.
*
Одного дня, неочікувано, але той, хто зробив розрив – повернувся. Чи тому, щоб забрати своє, чи тому, щоб віддати чуже, чи тому, що почав доростати до цілісності і туманно почав відчувати справжність, істинність своїх почуттів?... Цього ми не можемо знати. Ця ісота мала за собою дуже важке існування сповнене різних викивів, різних життєвих звичок і не відомо нам, чи вона їх позбавилась, чи ні. Не відомо, чи вона їх в той момент хотіла позбавитись? Але знаємо, що та перша істота, що спершу думала, що майже вмирала, але жила, все ж таки ще досі потребувала своє «близня», і ще досі не розуміла принципи цілісності у співіснуванні. Швидко забудувала ту істоту, що повернулася, в себе. І відчула одразу наповнення та щастя. Ще досі не визначивши свої кордони, всю свою увагу внутрішню вона знову помилково почала віддавати тій другій істоті, і страждати від її скорої дивної неуваги. Заразом знову виникло відчуття неповності, яке в контексті з непереступленого страху повтору минулого – переросло в якесь фантомне відчуття несправжності намірів істоти, тієї, що повернулась.
А все через неусвідомлення власної нецілісності і незнання власних просторів. Інакше, при усвідомленні себе самого, при усвідомленні (!) – ніколи не може виникнути враження порожнечі, чи страху, чи неможливості життя без того другого.
Завжди кожен мусить жити своє власне, сповнене, повноцінне життя, власне волокно. А при любові один до одного – лагідно сплести ці окремі волокна в одне єдине, спільне, сильніше волокно життя, стати одним цілим, але залишаючись повноцінними єствами.