
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Шахерезада і
2025.08.15
18:17
тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
2025.08.15
13:49
Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
2025.08.15
06:42
Чи не ти казала досі
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
2025.08.14
23:34
Тримаєш жезли у руці –
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
2025.08.14
22:55
Сховавши ідентичність десь на дно,
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
2025.08.14
21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
2025.08.14
20:17
В Московії чимало тих «святих»,
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
2025.08.14
15:02
На маленькій ділянці огороду, де не було ніяких рослин, після зливи, що заплескала землю, я угледів нірку. Спершу подумав, що це лисиця мишкувала. Тут неподалік на покинутому обійсті вона давно хазяйнує. Напено бігати з лісу, щоб вполювати крілика чи кур
2025.08.14
15:01
Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Історія про двох істот (2/3)
Довгий період пройшов. Істоти жили далі своїм життям. Кожний з них, в міру власної чуттєвості чи нечуттєвості, намагався далі будувати, чи руйнувати, далі йти, чи заповняти порожнину. Хто справами, хто іншими істотами, хто мріями про краще життя. Тільки щоб відчувати цілісність. Десь рани вже зацілились, пам’ять приспалась, спогади були розсіяні, як попіл по вітру, чи закопані десь у віддалених куточках душі. Але весь час було враження, що після розділення – один відніс, чи залишив щось, що належить тому іншому. Можливо так і було. Принаймні з двох причин.
Перша, але не первинна, це те протиприродне розділення. Хто зна, що відніс з собою той, хто зробив той грубий розріз, які часточки першого йому залишились? І хто зна, що саме залишилось тому другому?
Первинна причина, принаймні так аналізую – це було неусвідомлення і недорозвиток у власній цілісності. Обоє не були цілісними істотами, коли зіткнулись. Обоє притягувались одне одним, тому що справді один доповнював іншого, але викривленим способом. Коли виникає дивна двостороння залежність, через якусь психічну недостатність (як на тій стороні, так на тій), стан, коли не може нічого справжнього розвинутись між такими істотами, бо тому справжньому просто немає місця між ними. Обоє це можливо інтуїтивно відчували, хтось в більшій мірі, хтось в меншій...
Вони мали відділитись природно. А відділились таким способом.
*
Одного дня, неочікувано, але той, хто зробив розрив – повернувся. Чи тому, щоб забрати своє, чи тому, щоб віддати чуже, чи тому, що почав доростати до цілісності і туманно почав відчувати справжність, істинність своїх почуттів?... Цього ми не можемо знати. Ця ісота мала за собою дуже важке існування сповнене різних викивів, різних життєвих звичок і не відомо нам, чи вона їх позбавилась, чи ні. Не відомо, чи вона їх в той момент хотіла позбавитись? Але знаємо, що та перша істота, що спершу думала, що майже вмирала, але жила, все ж таки ще досі потребувала своє «близня», і ще досі не розуміла принципи цілісності у співіснуванні. Швидко забудувала ту істоту, що повернулася, в себе. І відчула одразу наповнення та щастя. Ще досі не визначивши свої кордони, всю свою увагу внутрішню вона знову помилково почала віддавати тій другій істоті, і страждати від її скорої дивної неуваги. Заразом знову виникло відчуття неповності, яке в контексті з непереступленого страху повтору минулого – переросло в якесь фантомне відчуття несправжності намірів істоти, тієї, що повернулась.
А все через неусвідомлення власної нецілісності і незнання власних просторів. Інакше, при усвідомленні себе самого, при усвідомленні (!) – ніколи не може виникнути враження порожнечі, чи страху, чи неможливості життя без того другого.
Завжди кожен мусить жити своє власне, сповнене, повноцінне життя, власне волокно. А при любові один до одного – лагідно сплести ці окремі волокна в одне єдине, спільне, сильніше волокно життя, стати одним цілим, але залишаючись повноцінними єствами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історія про двох істот (2/3)
Цитата вибрана рандомно, як на рулетці: "Нехай те, що сьогодні було мрією, завтра стане частиною життя."

Перша, але не первинна, це те протиприродне розділення. Хто зна, що відніс з собою той, хто зробив той грубий розріз, які часточки першого йому залишились? І хто зна, що саме залишилось тому другому?
Первинна причина, принаймні так аналізую – це було неусвідомлення і недорозвиток у власній цілісності. Обоє не були цілісними істотами, коли зіткнулись. Обоє притягувались одне одним, тому що справді один доповнював іншого, але викривленим способом. Коли виникає дивна двостороння залежність, через якусь психічну недостатність (як на тій стороні, так на тій), стан, коли не може нічого справжнього розвинутись між такими істотами, бо тому справжньому просто немає місця між ними. Обоє це можливо інтуїтивно відчували, хтось в більшій мірі, хтось в меншій...
Вони мали відділитись природно. А відділились таким способом.
*
Одного дня, неочікувано, але той, хто зробив розрив – повернувся. Чи тому, щоб забрати своє, чи тому, щоб віддати чуже, чи тому, що почав доростати до цілісності і туманно почав відчувати справжність, істинність своїх почуттів?... Цього ми не можемо знати. Ця ісота мала за собою дуже важке існування сповнене різних викивів, різних життєвих звичок і не відомо нам, чи вона їх позбавилась, чи ні. Не відомо, чи вона їх в той момент хотіла позбавитись? Але знаємо, що та перша істота, що спершу думала, що майже вмирала, але жила, все ж таки ще досі потребувала своє «близня», і ще досі не розуміла принципи цілісності у співіснуванні. Швидко забудувала ту істоту, що повернулася, в себе. І відчула одразу наповнення та щастя. Ще досі не визначивши свої кордони, всю свою увагу внутрішню вона знову помилково почала віддавати тій другій істоті, і страждати від її скорої дивної неуваги. Заразом знову виникло відчуття неповності, яке в контексті з непереступленого страху повтору минулого – переросло в якесь фантомне відчуття несправжності намірів істоти, тієї, що повернулась.
А все через неусвідомлення власної нецілісності і незнання власних просторів. Інакше, при усвідомленні себе самого, при усвідомленні (!) – ніколи не може виникнути враження порожнечі, чи страху, чи неможливості життя без того другого.
Завжди кожен мусить жити своє власне, сповнене, повноцінне життя, власне волокно. А при любові один до одного – лагідно сплести ці окремі волокна в одне єдине, спільне, сильніше волокно життя, стати одним цілим, але залишаючись повноцінними єствами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію