Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.29
07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Історія про двох істот (2/3)
Довгий період пройшов. Істоти жили далі своїм життям. Кожний з них, в міру власної чуттєвості чи нечуттєвості, намагався далі будувати, чи руйнувати, далі йти, чи заповняти порожнину. Хто справами, хто іншими істотами, хто мріями про краще життя. Тільки щоб відчувати цілісність. Десь рани вже зацілились, пам’ять приспалась, спогади були розсіяні, як попіл по вітру, чи закопані десь у віддалених куточках душі. Але весь час було враження, що після розділення – один відніс, чи залишив щось, що належить тому іншому. Можливо так і було. Принаймні з двох причин.
Перша, але не первинна, це те протиприродне розділення. Хто зна, що відніс з собою той, хто зробив той грубий розріз, які часточки першого йому залишились? І хто зна, що саме залишилось тому другому?
Первинна причина, принаймні так аналізую – це було неусвідомлення і недорозвиток у власній цілісності. Обоє не були цілісними істотами, коли зіткнулись. Обоє притягувались одне одним, тому що справді один доповнював іншого, але викривленим способом. Коли виникає дивна двостороння залежність, через якусь психічну недостатність (як на тій стороні, так на тій), стан, коли не може нічого справжнього розвинутись між такими істотами, бо тому справжньому просто немає місця між ними. Обоє це можливо інтуїтивно відчували, хтось в більшій мірі, хтось в меншій...
Вони мали відділитись природно. А відділились таким способом.
*
Одного дня, неочікувано, але той, хто зробив розрив – повернувся. Чи тому, щоб забрати своє, чи тому, щоб віддати чуже, чи тому, що почав доростати до цілісності і туманно почав відчувати справжність, істинність своїх почуттів?... Цього ми не можемо знати. Ця ісота мала за собою дуже важке існування сповнене різних викивів, різних життєвих звичок і не відомо нам, чи вона їх позбавилась, чи ні. Не відомо, чи вона їх в той момент хотіла позбавитись? Але знаємо, що та перша істота, що спершу думала, що майже вмирала, але жила, все ж таки ще досі потребувала своє «близня», і ще досі не розуміла принципи цілісності у співіснуванні. Швидко забудувала ту істоту, що повернулася, в себе. І відчула одразу наповнення та щастя. Ще досі не визначивши свої кордони, всю свою увагу внутрішню вона знову помилково почала віддавати тій другій істоті, і страждати від її скорої дивної неуваги. Заразом знову виникло відчуття неповності, яке в контексті з непереступленого страху повтору минулого – переросло в якесь фантомне відчуття несправжності намірів істоти, тієї, що повернулась.
А все через неусвідомлення власної нецілісності і незнання власних просторів. Інакше, при усвідомленні себе самого, при усвідомленні (!) – ніколи не може виникнути враження порожнечі, чи страху, чи неможливості життя без того другого.
Завжди кожен мусить жити своє власне, сповнене, повноцінне життя, власне волокно. А при любові один до одного – лагідно сплести ці окремі волокна в одне єдине, спільне, сильніше волокно життя, стати одним цілим, але залишаючись повноцінними єствами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історія про двох істот (2/3)
Цитата вибрана рандомно, як на рулетці: "Нехай те, що сьогодні було мрією, завтра стане частиною життя."
Довгий період пройшов. Істоти жили далі своїм життям. Кожний з них, в міру власної чуттєвості чи нечуттєвості, намагався далі будувати, чи руйнувати, далі йти, чи заповняти порожнину. Хто справами, хто іншими істотами, хто мріями про краще життя. Тільки щоб відчувати цілісність. Десь рани вже зацілились, пам’ять приспалась, спогади були розсіяні, як попіл по вітру, чи закопані десь у віддалених куточках душі. Але весь час було враження, що після розділення – один відніс, чи залишив щось, що належить тому іншому. Можливо так і було. Принаймні з двох причин. Перша, але не первинна, це те протиприродне розділення. Хто зна, що відніс з собою той, хто зробив той грубий розріз, які часточки першого йому залишились? І хто зна, що саме залишилось тому другому?
Первинна причина, принаймні так аналізую – це було неусвідомлення і недорозвиток у власній цілісності. Обоє не були цілісними істотами, коли зіткнулись. Обоє притягувались одне одним, тому що справді один доповнював іншого, але викривленим способом. Коли виникає дивна двостороння залежність, через якусь психічну недостатність (як на тій стороні, так на тій), стан, коли не може нічого справжнього розвинутись між такими істотами, бо тому справжньому просто немає місця між ними. Обоє це можливо інтуїтивно відчували, хтось в більшій мірі, хтось в меншій...
Вони мали відділитись природно. А відділились таким способом.
*
Одного дня, неочікувано, але той, хто зробив розрив – повернувся. Чи тому, щоб забрати своє, чи тому, щоб віддати чуже, чи тому, що почав доростати до цілісності і туманно почав відчувати справжність, істинність своїх почуттів?... Цього ми не можемо знати. Ця ісота мала за собою дуже важке існування сповнене різних викивів, різних життєвих звичок і не відомо нам, чи вона їх позбавилась, чи ні. Не відомо, чи вона їх в той момент хотіла позбавитись? Але знаємо, що та перша істота, що спершу думала, що майже вмирала, але жила, все ж таки ще досі потребувала своє «близня», і ще досі не розуміла принципи цілісності у співіснуванні. Швидко забудувала ту істоту, що повернулася, в себе. І відчула одразу наповнення та щастя. Ще досі не визначивши свої кордони, всю свою увагу внутрішню вона знову помилково почала віддавати тій другій істоті, і страждати від її скорої дивної неуваги. Заразом знову виникло відчуття неповності, яке в контексті з непереступленого страху повтору минулого – переросло в якесь фантомне відчуття несправжності намірів істоти, тієї, що повернулась.
А все через неусвідомлення власної нецілісності і незнання власних просторів. Інакше, при усвідомленні себе самого, при усвідомленні (!) – ніколи не може виникнути враження порожнечі, чи страху, чи неможливості життя без того другого.
Завжди кожен мусить жити своє власне, сповнене, повноцінне життя, власне волокно. А при любові один до одного – лагідно сплести ці окремі волокна в одне єдине, спільне, сильніше волокно життя, стати одним цілим, але залишаючись повноцінними єствами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
