а скоро вже два місяці цій довбаній війні
і майже вже два місяці ти сам і без сім’ї
повільно тліє в пам’яті та міміка дворічки
кордон і турнікети бездушна жовта стрічка
і уроборос черги штампує нових біженців
старі малі кульгаві й ненависні улюбленці

така в тій черзі гарна хоча і заклопотана
стоїть твоя кохана що в тебе ж і закохана
стискає еко-торбу рюкзак і ще валізу
під поглядом митника зверху донизу
без планів на завтра й дитячого паспорту
в надії що пустять без квестів від Паспарту

тримаєшся за сина коли ще таке буде?
а буде взагалі? тримаєшся на людях
а він собі всміхається так легко і так щиро
йому не пояснили що світ не вартий миру
і сонце гріє щічки і бісики в очах
і б’ється поруч річка в бурхливих берегах

прощайся як востаннє як воїн з капеланом
у тебе тільки ти у сина тільки мама
куди їх заведе ця біженська дорога
на острів в мегаполіс чи в монастир до бога?
та поки до країни яку ще не бомблять
а дому спорожнілого достатньо й три на п’ять

щоб підвивать на місяць і спати на землі
а так писав би книгу і слухав би джмелів
де гойдалка під сакурою повзають комахи
на озері качки у ньому черепахи
кому усе це треба коли нема нікого?
два місяці війни твоя сім’я без дому