Не забуду, о ні, я цих гір небокраї,
Цю чарівність високу, той вільності дух,
Що над Кременцем - вічним орлом кружеляє,
Тільки серцем відчуй, нагостри лиш свій слух.

Ген на Боні* високій в руйновищах замку
Там же волі гніздів"я дуліб ще звивав,
Там аварський князьок не здолав кременчанки,
Бо до Ірви* з мечами сватів засилав.

Там Батиєві пси дерлись вгору по схилах,
Що півсвіту тримали в кривавих зубах,
Але тут, замість крові, смолою упились
І сковзали по скутих морозом горбах.

Там же сила не встоїть ні жодна ворожа,
Нагадає Вкраїні про це Кривоніс,
Той, що замок здобув, той що ляха стриножив,
Й на кривулі козацькій свободу приніс.

Між козацьких хрестів - бандуриста могила,
Я до неї в пошані серцем припав...
А в двадцятім сторіччі "совітів" косили
Кулеметними чергами вої УПА.

Це - історія волі, мов кремінь, міцної,
Хто зі злом сюди йде - лиш собі на загин,
Бо найменший камінчик повстане, як воїн,
Й неприступну фортецю зведе із руїн.

7495 р. (від Трипілля) (1989)

*Бона - назва гори в Кременці на Тернопільщині.

*Ірва - княжна племені дулібів, предків українців.