ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
exegi monumentum
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
exegi monumentum
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію