Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
І Батюк (2005) /
Проза
Провідник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Провідник
  Минав черговий день, чергового вівторка, з таким самим сенсом, що і сотню вівторків тому.
Вітер засвистів, коли я стояв у прірви. Принаймні, такою її прозвали тут. Її низ був окутаний розмитими відблисками, які грубо розмежовувались тінями, подібно тому, як це буває на стрілочному переводі біля залізничних шляхів.
Зупинившись, об'єкт прогудів, десь існуючі табло, змінились. Об'єкт покинули десятки клієнтів, що поступово облаштовувались у черги. Взагалі, термінологія їм би привласнила іншу назву, але в цьому місці ніщо не піддавалось правилам та логіці.
  Моєю роботою була допомога клієнтам з вадами зійти з об'єкту та, власне, обслуговування клієнтів під час безпосереднього руху.
Знов щось заревіло - це рація. З неї щось бурмотів басистий голос, даючи вказівки. Але знову ж таки, тут не існувало правил, яким треба було підпорядковуватись. Як би то, вони були, але їх одночасно і не було. Я то і на роботу ходив за своїм бажанням. У кінці робочого дня провідникам нараховувались бали. Вони теж як би були, а взагалі, їх не було. Здається, у англосаксів є слово "respect" - саме на це витрачались умовні бали. Чим вищою була до вас довіра, тим більше дій ставали вам доступними.
  Коли об’єкт рухався, дозволялось провалитись з життя - тобто подрімати. Або ж перекусити чи взагалі не обслуговувати клієнтів під час часопровіду. До речі, тут ми це називаємо процесом переміщення об'єкта із точки А в точку В. Себто це процес, коли клієнти проводжають свій час у п'янке минуле, роблячи горизонтальний переріз формою життям. Я теж користувався часопровідом. Так як я теж переміщався між пунктами, то також скорочував час свого існування, а оскільки воно здавалось нереально довгим та безсенсовим, то ноги самі щодня волочили мене на роботу. Чисто практично, можна було залишитись вдома, але тоді доводилось би напружувати нейрони та вводити себе в стан активної розумової діяльності, а це мало того, що не приємно, так ще й не дуже то й корисно, кажуть. Та й поготів, є ті, хто мають ходити прямо, не дарма у шахах так багато пішаків і так мало фігур, що, відносно раніше згаданих, здійснюють складніший маневр. Це, аби ви теж не напружували нейрони, я про те, що у кожного в світі своє місце.
- Яке моє? Не зннна....ю.
 Повз пролетів ще один об'єкт. Фюрери, що керують ними, одне одному подали знак, привіташись.
- А що, якщо пункт А - це народження, а пункт В - смерть, виходить, я супроводжую клієнтів у той світ? Чим цей об'єкт відрізняється, скажімо, від вагонетки, яка стрімко наближається до свого кінця, летючи до обламаних колій? Чим вогнетка, приречена до швидкого кінця, відрізняється, скажімо, від об’єкта, у якому люди марнують час, аби його стало менше і життя здавалось коротшим? – Вони не вмирають, але поступово з ними стається те ж, що і з вагонеткою. Ба, деякі клієти цілий день пересуваються об’єктами, навіть не виходячи зовні! Виходить, я щодня перетинаю ешелон чиєїсь смерті? Певне, раз на день один сивий чолоків, чи дама, що скористувались послугою марнування часу, бачать свій кінець...
Щось постукувало, коли я продовжив над цим міркувати. Такий заспокоюючий, буденний, стукіт ко.... - будильника! Він підстрибував на тумбочці у шалений тан. Десь так танцювали мої предки у 50х роках під запальну рок музику.
- Дідько, ну вимкнись вже!
- Нарешті!
  Я став пригадувати сон з метою знову в нього провалитись. Потроху згадував, що там відбувалось, як раптом спомини скуйовдило дзиготіння ґедзя. З ранковою відразою до різких дій я підвівся, клянучи свою матір та все навколо у тому, що був народжений. І справді, якщо неможливо бути щасливим щосенкунди, то для чого взагалі жити? Точно, як у сні, я теж сьогодні покатаюсь у «об’єкті», таращачись на інших людей, що так само як і я відмовились від докучливого співу пташок.
З відчиненого вікна подув вітерець, але об'єкт не з'явився, характерний гудок теж. Щось глухо обійняло підлогу - книга. Судячи із знайомої обкладинки, я її читав. В цей час ґедзь зайняв програшну позицію і я, схопившись за книгу, смачно влупив йому по задниці. Удар був нівроку вдалим! Не про таке мріяв, точніше, влупити по задниці у планах було, але аж ніяк не летючій, волохатій комасі. Тут, я зиркнув на книгу - це був Ніцше. Старе видання "Заратустри" з правками сестри автора.
  "Людина - це канат, натягнутий над прірвою", - пригадалось в голові.
- Я був мостом на шляху ґедзя до смерті - я мав сенс...
Вітер засвистів, коли я стояв у прірви. Принаймні, такою її прозвали тут. Її низ був окутаний розмитими відблисками, які грубо розмежовувались тінями, подібно тому, як це буває на стрілочному переводі біля залізничних шляхів.
Зупинившись, об'єкт прогудів, десь існуючі табло, змінились. Об'єкт покинули десятки клієнтів, що поступово облаштовувались у черги. Взагалі, термінологія їм би привласнила іншу назву, але в цьому місці ніщо не піддавалось правилам та логіці.
  Моєю роботою була допомога клієнтам з вадами зійти з об'єкту та, власне, обслуговування клієнтів під час безпосереднього руху.
Знов щось заревіло - це рація. З неї щось бурмотів басистий голос, даючи вказівки. Але знову ж таки, тут не існувало правил, яким треба було підпорядковуватись. Як би то, вони були, але їх одночасно і не було. Я то і на роботу ходив за своїм бажанням. У кінці робочого дня провідникам нараховувались бали. Вони теж як би були, а взагалі, їх не було. Здається, у англосаксів є слово "respect" - саме на це витрачались умовні бали. Чим вищою була до вас довіра, тим більше дій ставали вам доступними.
  Коли об’єкт рухався, дозволялось провалитись з життя - тобто подрімати. Або ж перекусити чи взагалі не обслуговувати клієнтів під час часопровіду. До речі, тут ми це називаємо процесом переміщення об'єкта із точки А в точку В. Себто це процес, коли клієнти проводжають свій час у п'янке минуле, роблячи горизонтальний переріз формою життям. Я теж користувався часопровідом. Так як я теж переміщався між пунктами, то також скорочував час свого існування, а оскільки воно здавалось нереально довгим та безсенсовим, то ноги самі щодня волочили мене на роботу. Чисто практично, можна було залишитись вдома, але тоді доводилось би напружувати нейрони та вводити себе в стан активної розумової діяльності, а це мало того, що не приємно, так ще й не дуже то й корисно, кажуть. Та й поготів, є ті, хто мають ходити прямо, не дарма у шахах так багато пішаків і так мало фігур, що, відносно раніше згаданих, здійснюють складніший маневр. Це, аби ви теж не напружували нейрони, я про те, що у кожного в світі своє місце.
- Яке моє? Не зннна....ю.
 Повз пролетів ще один об'єкт. Фюрери, що керують ними, одне одному подали знак, привіташись.
- А що, якщо пункт А - це народження, а пункт В - смерть, виходить, я супроводжую клієнтів у той світ? Чим цей об'єкт відрізняється, скажімо, від вагонетки, яка стрімко наближається до свого кінця, летючи до обламаних колій? Чим вогнетка, приречена до швидкого кінця, відрізняється, скажімо, від об’єкта, у якому люди марнують час, аби його стало менше і життя здавалось коротшим? – Вони не вмирають, але поступово з ними стається те ж, що і з вагонеткою. Ба, деякі клієти цілий день пересуваються об’єктами, навіть не виходячи зовні! Виходить, я щодня перетинаю ешелон чиєїсь смерті? Певне, раз на день один сивий чолоків, чи дама, що скористувались послугою марнування часу, бачать свій кінець...
Щось постукувало, коли я продовжив над цим міркувати. Такий заспокоюючий, буденний, стукіт ко.... - будильника! Він підстрибував на тумбочці у шалений тан. Десь так танцювали мої предки у 50х роках під запальну рок музику.
- Дідько, ну вимкнись вже!
- Нарешті!
  Я став пригадувати сон з метою знову в нього провалитись. Потроху згадував, що там відбувалось, як раптом спомини скуйовдило дзиготіння ґедзя. З ранковою відразою до різких дій я підвівся, клянучи свою матір та все навколо у тому, що був народжений. І справді, якщо неможливо бути щасливим щосенкунди, то для чого взагалі жити? Точно, як у сні, я теж сьогодні покатаюсь у «об’єкті», таращачись на інших людей, що так само як і я відмовились від докучливого співу пташок.
З відчиненого вікна подув вітерець, але об'єкт не з'явився, характерний гудок теж. Щось глухо обійняло підлогу - книга. Судячи із знайомої обкладинки, я її читав. В цей час ґедзь зайняв програшну позицію і я, схопившись за книгу, смачно влупив йому по задниці. Удар був нівроку вдалим! Не про таке мріяв, точніше, влупити по задниці у планах було, але аж ніяк не летючій, волохатій комасі. Тут, я зиркнув на книгу - це був Ніцше. Старе видання "Заратустри" з правками сестри автора.
  "Людина - це канат, натягнутий над прірвою", - пригадалось в голові.
- Я був мостом на шляху ґедзя до смерті - я мав сенс...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
