Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.22
20:47
ковінька твоїй матері
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
2026.05.22
19:38
А що лишиться? — Хмари плоть химерна,
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
2026.05.22
18:12
Самотній столик. З кавою горня.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
2026.05.22
16:44
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
2026.05.22
15:56
Півонії диво розквітло в саду,
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
2026.05.22
12:13
Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
2026.05.22
10:14
Ми без успіху вилазим
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
І Батюк (2005) /
Проза
Провідник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Провідник
  Минав черговий день, чергового вівторка, з таким самим сенсом, що і сотню вівторків тому.
Вітер засвистів, коли я стояв у прірви. Принаймні, такою її прозвали тут. Її низ був окутаний розмитими відблисками, які грубо розмежовувались тінями, подібно тому, як це буває на стрілочному переводі біля залізничних шляхів.
Зупинившись, об'єкт прогудів, десь існуючі табло, змінились. Об'єкт покинули десятки клієнтів, що поступово облаштовувались у черги. Взагалі, термінологія їм би привласнила іншу назву, але в цьому місці ніщо не піддавалось правилам та логіці.
  Моєю роботою була допомога клієнтам з вадами зійти з об'єкту та, власне, обслуговування клієнтів під час безпосереднього руху.
Знов щось заревіло - це рація. З неї щось бурмотів басистий голос, даючи вказівки. Але знову ж таки, тут не існувало правил, яким треба було підпорядковуватись. Як би то, вони були, але їх одночасно і не було. Я то і на роботу ходив за своїм бажанням. У кінці робочого дня провідникам нараховувались бали. Вони теж як би були, а взагалі, їх не було. Здається, у англосаксів є слово "respect" - саме на це витрачались умовні бали. Чим вищою була до вас довіра, тим більше дій ставали вам доступними.
  Коли об’єкт рухався, дозволялось провалитись з життя - тобто подрімати. Або ж перекусити чи взагалі не обслуговувати клієнтів під час часопровіду. До речі, тут ми це називаємо процесом переміщення об'єкта із точки А в точку В. Себто це процес, коли клієнти проводжають свій час у п'янке минуле, роблячи горизонтальний переріз формою життям. Я теж користувався часопровідом. Так як я теж переміщався між пунктами, то також скорочував час свого існування, а оскільки воно здавалось нереально довгим та безсенсовим, то ноги самі щодня волочили мене на роботу. Чисто практично, можна було залишитись вдома, але тоді доводилось би напружувати нейрони та вводити себе в стан активної розумової діяльності, а це мало того, що не приємно, так ще й не дуже то й корисно, кажуть. Та й поготів, є ті, хто мають ходити прямо, не дарма у шахах так багато пішаків і так мало фігур, що, відносно раніше згаданих, здійснюють складніший маневр. Це, аби ви теж не напружували нейрони, я про те, що у кожного в світі своє місце.
- Яке моє? Не зннна....ю.
 Повз пролетів ще один об'єкт. Фюрери, що керують ними, одне одному подали знак, привіташись.
- А що, якщо пункт А - це народження, а пункт В - смерть, виходить, я супроводжую клієнтів у той світ? Чим цей об'єкт відрізняється, скажімо, від вагонетки, яка стрімко наближається до свого кінця, летючи до обламаних колій? Чим вогнетка, приречена до швидкого кінця, відрізняється, скажімо, від об’єкта, у якому люди марнують час, аби його стало менше і життя здавалось коротшим? – Вони не вмирають, але поступово з ними стається те ж, що і з вагонеткою. Ба, деякі клієти цілий день пересуваються об’єктами, навіть не виходячи зовні! Виходить, я щодня перетинаю ешелон чиєїсь смерті? Певне, раз на день один сивий чолоків, чи дама, що скористувались послугою марнування часу, бачать свій кінець...
Щось постукувало, коли я продовжив над цим міркувати. Такий заспокоюючий, буденний, стукіт ко.... - будильника! Він підстрибував на тумбочці у шалений тан. Десь так танцювали мої предки у 50х роках під запальну рок музику.
- Дідько, ну вимкнись вже!
- Нарешті!
  Я став пригадувати сон з метою знову в нього провалитись. Потроху згадував, що там відбувалось, як раптом спомини скуйовдило дзиготіння ґедзя. З ранковою відразою до різких дій я підвівся, клянучи свою матір та все навколо у тому, що був народжений. І справді, якщо неможливо бути щасливим щосенкунди, то для чого взагалі жити? Точно, як у сні, я теж сьогодні покатаюсь у «об’єкті», таращачись на інших людей, що так само як і я відмовились від докучливого співу пташок.
З відчиненого вікна подув вітерець, але об'єкт не з'явився, характерний гудок теж. Щось глухо обійняло підлогу - книга. Судячи із знайомої обкладинки, я її читав. В цей час ґедзь зайняв програшну позицію і я, схопившись за книгу, смачно влупив йому по задниці. Удар був нівроку вдалим! Не про таке мріяв, точніше, влупити по задниці у планах було, але аж ніяк не летючій, волохатій комасі. Тут, я зиркнув на книгу - це був Ніцше. Старе видання "Заратустри" з правками сестри автора.
  "Людина - це канат, натягнутий над прірвою", - пригадалось в голові.
- Я був мостом на шляху ґедзя до смерті - я мав сенс...
Вітер засвистів, коли я стояв у прірви. Принаймні, такою її прозвали тут. Її низ був окутаний розмитими відблисками, які грубо розмежовувались тінями, подібно тому, як це буває на стрілочному переводі біля залізничних шляхів.
Зупинившись, об'єкт прогудів, десь існуючі табло, змінились. Об'єкт покинули десятки клієнтів, що поступово облаштовувались у черги. Взагалі, термінологія їм би привласнила іншу назву, але в цьому місці ніщо не піддавалось правилам та логіці.
  Моєю роботою була допомога клієнтам з вадами зійти з об'єкту та, власне, обслуговування клієнтів під час безпосереднього руху.
Знов щось заревіло - це рація. З неї щось бурмотів басистий голос, даючи вказівки. Але знову ж таки, тут не існувало правил, яким треба було підпорядковуватись. Як би то, вони були, але їх одночасно і не було. Я то і на роботу ходив за своїм бажанням. У кінці робочого дня провідникам нараховувались бали. Вони теж як би були, а взагалі, їх не було. Здається, у англосаксів є слово "respect" - саме на це витрачались умовні бали. Чим вищою була до вас довіра, тим більше дій ставали вам доступними.
  Коли об’єкт рухався, дозволялось провалитись з життя - тобто подрімати. Або ж перекусити чи взагалі не обслуговувати клієнтів під час часопровіду. До речі, тут ми це називаємо процесом переміщення об'єкта із точки А в точку В. Себто це процес, коли клієнти проводжають свій час у п'янке минуле, роблячи горизонтальний переріз формою життям. Я теж користувався часопровідом. Так як я теж переміщався між пунктами, то також скорочував час свого існування, а оскільки воно здавалось нереально довгим та безсенсовим, то ноги самі щодня волочили мене на роботу. Чисто практично, можна було залишитись вдома, але тоді доводилось би напружувати нейрони та вводити себе в стан активної розумової діяльності, а це мало того, що не приємно, так ще й не дуже то й корисно, кажуть. Та й поготів, є ті, хто мають ходити прямо, не дарма у шахах так багато пішаків і так мало фігур, що, відносно раніше згаданих, здійснюють складніший маневр. Це, аби ви теж не напружували нейрони, я про те, що у кожного в світі своє місце.
- Яке моє? Не зннна....ю.
 Повз пролетів ще один об'єкт. Фюрери, що керують ними, одне одному подали знак, привіташись.
- А що, якщо пункт А - це народження, а пункт В - смерть, виходить, я супроводжую клієнтів у той світ? Чим цей об'єкт відрізняється, скажімо, від вагонетки, яка стрімко наближається до свого кінця, летючи до обламаних колій? Чим вогнетка, приречена до швидкого кінця, відрізняється, скажімо, від об’єкта, у якому люди марнують час, аби його стало менше і життя здавалось коротшим? – Вони не вмирають, але поступово з ними стається те ж, що і з вагонеткою. Ба, деякі клієти цілий день пересуваються об’єктами, навіть не виходячи зовні! Виходить, я щодня перетинаю ешелон чиєїсь смерті? Певне, раз на день один сивий чолоків, чи дама, що скористувались послугою марнування часу, бачать свій кінець...
Щось постукувало, коли я продовжив над цим міркувати. Такий заспокоюючий, буденний, стукіт ко.... - будильника! Він підстрибував на тумбочці у шалений тан. Десь так танцювали мої предки у 50х роках під запальну рок музику.
- Дідько, ну вимкнись вже!
- Нарешті!
  Я став пригадувати сон з метою знову в нього провалитись. Потроху згадував, що там відбувалось, як раптом спомини скуйовдило дзиготіння ґедзя. З ранковою відразою до різких дій я підвівся, клянучи свою матір та все навколо у тому, що був народжений. І справді, якщо неможливо бути щасливим щосенкунди, то для чого взагалі жити? Точно, як у сні, я теж сьогодні покатаюсь у «об’єкті», таращачись на інших людей, що так само як і я відмовились від докучливого співу пташок.
З відчиненого вікна подув вітерець, але об'єкт не з'явився, характерний гудок теж. Щось глухо обійняло підлогу - книга. Судячи із знайомої обкладинки, я її читав. В цей час ґедзь зайняв програшну позицію і я, схопившись за книгу, смачно влупив йому по задниці. Удар був нівроку вдалим! Не про таке мріяв, точніше, влупити по задниці у планах було, але аж ніяк не летючій, волохатій комасі. Тут, я зиркнув на книгу - це був Ніцше. Старе видання "Заратустри" з правками сестри автора.
  "Людина - це канат, натягнутий над прірвою", - пригадалось в голові.
- Я був мостом на шляху ґедзя до смерті - я мав сенс...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
