Це не звіт подяка в якому багато позитиву і зовсім не торкаюся тем, які по-справжньому болять. В цій публікації буде багато чому і біль. Болить не тільки мені, а кожному українцю, хто переймається долею України. Адже відкриваєш ФБ, а там уже багато друзів-патріотів пішли у засвіти. Віддали своє молоде життя, захищаючи країну, а ти не з усіма ними зміг поспілкуватися навіть у віртуальному світі, бо усе поспіхом, на все не вистачає часу. А там особистості, велич душі, високі думки і прагнення і, на жаль, обірваний політ на злеті. Обірваний заради нас з Вами, щоб ми жили і втілювали усі їх мрії, сподівання, які вони не встигли, бо війна…
І мимоволі зразу виникають запитання, а чи гідні ми їх подвигу, чи в усіх є осмислення тих трагічних подій, які не тільки руйнують наші міста, села, а роблять біднішою Україну духовно, бо немає заміни тим, хто перший , без вагань ступив у горнило війни – не ховався, не відкуплявся, не тікав за кордон… Сьогодні я уже від декількох матерів, які проживають у нашому селищі чула фразу, з якою їх сини ішли на війну: - Я зробив свій вибір, щоб не було соромно мені в майбутньому перед своїми дітьми. Матері усі майже однакові, вони плачуть і моляться за синів, щоб повернувся, щоб жив довго і щасливо після Перемоги. І дуже боляче їм, коли якась « сердобольна» на лавочці біля під’їзду, ніби ненароком скаже: - А знаєш, я десь чула, що першими, як прийдуть до нас, то будуть убивати сім’ї тих, хто сьогодні на фронті. А чи сказано це ненароком - питання.
Варто іноді сісти на таку лавочку біля під’їзду і послухати і мало не буде. Відчуття ніби потрапив у паралельний світ. І Дніпро, і околиці, якщо покласти руку на серце, то недалеко втікали по світогляду і у своїх уподобаннях від мешканців Маріуполя, але трагедія цього краю нічому не навчила, на жаль.
Я не знаю, що ще повинно статися( адже уже прилетіло і не раз) щоб в кожному прокинувся громадянин України, з усім переліком необхідних якостей, які ідентифікують громадянина кожної країни.
В усіх країнах Заходу свою мову оберігають, як зіницю ока, бо це перша ознака державотворення, а в нас заплюють очі і лоба. як тільки зробиш комусь зауваження. Зразу в хід ідуть « найпереконливіші» аргументи, що на війні немає різниці яка мова. І ще ціла тирада на захист ворожої мови, замість того, щоб зробити правильні висновки і перейти на українську.
У нас війна, але не для всіх, якщо в перші дні повномасштабного вторгнення наш волонтерський центр ледве справлявся з лавиною охочих допомогти, то сьогодні в нас затишшя. Я розумію наскільки важкою сьогодні для багатьох з нас є ситуація з роботою, з надходженнями у сімейний бюджет, та як не дивно до нас ішли найбільше саме такі – небагаті, патріотичні, думаючі, яким не все одно чий чобіт топтатиме їх рідну землю. Вони і сьогодні, попри усі виклики часу, продовжують нас підтримувати. І ми безмежно їм дякуємо за їх підтримку і допомогу.
Але війна це наша загальна трагедія і біда, то чому левова частина нашого заможного населення взагалі ігнорує будь яку допомогу ЗСУ, Добробатам, Теробороні? Виходить так, що на війну ідуть воїни-патріоти, підтримують їх волонтери-патріоти, тобто найстрашнішу і найважчу роботу сьогодні тягнуть на собі ті, які ніякими преференціями від держави ніколи не користувалися, не дурили її, не наживалися на ній. Вони просто не уявляють свого життя без неї і СТОЯТЬ і БУДУТЬ СТОЯТИ за НАЙСВЯТІШУ.
У патріотів, можливо і наївне, але є своє бачення, якою Вони хочуть бачити Україну після Перемоги над цим всесвітнім злом. Та ми не настільки наївні, щоб бути впевненими, що нашим сподіванням судилося збутися швидко. Надто багато відвертих ворогів, засланих козачків, 5-ї колони навколо нас. Тобто ілюзій немає відносно нашого близького безхмарного майбутнього. Розуміємо що за нього і сьогодні, і в найближчі роки ми повинні вгризатися тут так, як на передовій наші Воїни виборюють кожний метр своєї землі. І все ж попри усі зради, хитросплетіння ми досягнемо цілі, бо вона у нас світла і прекрасна і їй судилося бути втіленою в життя. Час нас обрав неспроста, ми повинні для наших потомків залишити Україну іншою - високою, гідною, яка стане прикладом для багатьох країн світу.
Сьогодні є багато незрозумілого і навіть підозрілого в діях деяких високопосадовців, та вірю що в скорому часі ситуація проясниться. Усе таємне з часом стає явним це є незаперечний закон нашого буття. Об’єднуймо усі зусилля в допомозі нашим Воїнам. Наша підтримка додає їм сили і ми наблизимо Перемогу. Долучайтеся до нашої команди. Ми надаємо допомогу підрозділам, які безпосередньо на передовій і їх у нас на сьогодні більше двадцяти. Не слухайте ворогів, що до Воїнів воно не доходить. Доходить усе, просто увесь фронт обігріти своєю увагою і теплом неможливо. Коли надходжень буде більше то і допомога стане ще більш вагомою. Ми не передаємо «Байрактари», та без необхідного спорядження, запчастин, робочого інструменту, одягу, взуття, засобів гігієни, продуктів харчування Воїнам буде також важко. Ми зобов'язані перемогти, іншого не дано, Герої, які відійшли на небеса, сьогодні є мірилом наших вчинків. № банківської картки 4149 4998 0667 3172 Таршин Надія Павлівна. Слава Україні!!!

14.07.2022 Надія Таршин