Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІІ.
Кажуть, що декотрі побожні пани з Мадрида мають намір відкрити підписку, аби запропонувати берлінському кесарю відлити статую Мартіна Лютера з золота [2]. В інші часи цю новину сприйняли б як плід уяви божевільного, але нині вона не настільки дивна і безглузда, як може видатися на перший погляд. Ми були присутні при подіях більш незвичайних, пов’язаних зі світовою катастрофою, від якої залежала доля кожної людини. І якщо так буває у справах величезної ваги, то чи можна дивуватися, коли в маленькому світі нашого мистецтва проявляється певна безглуздість і дріб’язковість?..
Говорю так тому, що на сучасному етапі іспанської музичної творчості відбувається варте уваги й цікаве явище. Тепер, як ніколи, іспанські композитори виказують якнайглибшу національну самосвідомість, і, попри це, саме тепер частина критиків звинувачує їх у зраді цій самій засаді. Однак існують речі, більш гідні увічнення. Річ у тім, що взірці, шанувати котрі як непорушні закликають нас ці звинувачі, є, за дуже рідкісними винятками, продуктами наслідування іноземного, найвиразнішого наслідування з того, що можна побачити в усій історії європейського мистецтва. Мається на увазі (чи, ліпше сказати, маю на увазі) наша так звана велика сарсуела, яка являє собою не щось інше, а кальку (це може довести кожен, хто виконає вельми невелику роботу) італійської опери, модної в ту добу, коли сарсуела з’явилася на світ [3]. Певно мірою природно, що так виходило: оскільки драматичні сюжети, використовувані в комічних операх і сарсуелах, переважно являли собою прості адаптації чужоземних творів, то їм неминуче бракувало національного характеру.
Барб’єрі [4], бажаючи надати нашій музиці національного характеру, відмежувався од таких метод, а його «Хліб і бики» та «Маленький цирульник із Лавап’єса» [5] – уславлені докази цих благородних прагнень. Проте у згаданих творах, що вирізняються правдивим національним характером, музично-виражальні засоби, які використовував композитор, рідко опиняються поза звичними італійськими впливами.
Належало, аби трохи пізніше Феліпе Педрель [6] показав нам у своїх творах, які повинні бути національні виражальні прийоми, що випливають безпосередньо з нашої народної музики. Саме тоді декотрі люди доброї волі усвідомили вкорінену традиційну помилку і вирішили йти широкою й блискучою дорогою, яку відкрив нам уславлений композитор.
Можливо, хтось вирішить: намагаюся дискредитувати все, що створювали в той музичний період, який я оповідав раніше? Якщо так думають, то прошу відкинути цю оману. Я не лише не мав таких намірів, але належу до числа людей, котрі завжди висловлювали свій захват багатьма творами жанру, іменованого сарсуелою – великою чи малою, жанру, який стільки часу стимулював нашу музичну активність. Багато з цих творів залишаться у гроні славних досягнень іспанського мистецтва, а їхні мелодійні чари важко буде перевершити нашим сучасним і майбутнім композиторам. Але звідси до заяви, що приправа (назвімо її так), якою приперчують ці твори, суто національна, лежить ціла прірва.
Ясно, що пісні, засновані на мажорному чи мінорному ладах (наприклад, хота і сегідилья), цілковито зберігають національний характер у цих творах.
Але… але ж не лише сегідильї й хоти містять наші народні скарби, чи не так? Окрім того, хто зможе переконати нас у тому, що ритми чотісу [7], вальсу або мазурки, якими наповнені ці твори, є іспанськими?
Годі. Не люблю займатися критикою, і нехай мені буде дозволено зауважити, що в усьому, сказаному раніше, я нічого не збирався осуджувати, а просто констатував факти.
Тепер поговорімо про народну пісню.
Чи правда, що однією з метод надання нашій музиці національного характеру є, як гадають декотрі, точне використання записів народних пісень у вигляді мелодійного матеріалу? Загалом не можу з цим погодитися, але в окремих випадках уважаю цю методу незамінною. Скромно гадаю, що в народній пісні велике значення має дух, а не літера. Ритм, лад і мелодичні інтервали, які визначають її вигини й каденції, становлять головне в цих піснях, і народ сам дає доказ цьому, нескінченно варіюючи мелодичні лінії своїх наспівів.
Навіть більше скажу: ритмічний і гармонічний елемент народної пісні має таке саме значення, як і власне пісня. Отже, потрібно черпати натхнення безпосередньо в народу, а хто не розуміє цього, той досягне у своїй творчості лише більш або менш майстерної пародії.
Дозволю собі порадити тим, хто компонує музику в строго національному стилі, уважно слухати те, що можемо назвати народними оркестрами (у моїй країні це гітари, палільйос [8] і бубни); тільки в них вони знайдуть оту жадану національну традицію, якої неможливо побачити ні в чому іншому.
Однак бачу, що я ще не відповів на люб’язну пропозицію «Música» висловити свою думку щодо нашого сучасного симфонічного мистецтва.
Ось вона кількома словами. Думаю, ми перебуваємо на початку блискучого розквіту цього важкого жанру. Наш незабутній Ісаак Альбеніс [9] казав, що протягом небагатьох років Іспанія посяде видатне становище в європейській музичній творчості. Великий і благородний митець виклав свою думку в загальних рисах, а я насмілюся уточнити її, сказавши, що симфонічна музика, за моїм судженням, стане найрозкішнішою квіткою в нашому вінку.
Оскільки я вже згадав Альбеніса, хочу вшанувати його пам’ять, представивши його як приклад вірної й безкорисливої дружби щодо стількох із нас, котрі працювали над формуванням нового іспанського мистецтва. Ось вона – традиція, яку треба створити й утвердити!.. Нехай кожен має власну думку, адже саме в цьому полягає свобода мистецтва, але заразом поважайте тих, хто дотримується протилежних вам поглядів.
Щиро і чесно, як того вимагає чуття найвідданішої дружби, мушу висловити жаль про деякі випадки, на біду, занадто часті. У цьому самому часопису, який зробив мені честь, попросивши моєї співпраці, я надибав статтю, яку підписав мій колега Д. Хуліо Ґомес [10]. Відкинувши всіляку делікатність, у манері, гідній глибокого жалю, він нападає на одного композитора, який має високий престиж і надзвичайні заслуги, діяльність якого беззастережно заслуговує на пошану і повагу. Кажу про маестро Конрадо дель Кампо [11]. Називаю імена тому, що завжди любив говорити ясно, а отже – чесно.
Сподіваюся, сам пан Ґомес, чий недавній успіх приніс мені задоволення, перший погодиться зі мною, перечитавши свою статтю, написану в мить засліплення, простиму, як і будь-яка людська помилка. Якщо це буде так, то, як друг і артист, отримаю достеменне задоволення, бо належу до числа тих, хто гадає, що в мистецтві є щось вище за оплески публіки, хоча вони – одна з найбільш приємних і законних компенсацій, які ми, котрі цілком добровільно і з сердечним запалом працюємо в мистецтві, можемо бажати.
[1] Першодрук: часопис «Música» (Мадрид, 1917, №2, червень).
[2] Оскільки в Іспанії здавна неподільно панує і має високий авторитет Католицька Церква, означена ідея матеріально підтримати виготовлення статуї засновникові Протестантизму мала вигляд зовсім нереалістичний.
[3] Сарсуела – іспанський музично-драматичний жанр, у якому поєднано вокальні номери, розмовні діалоги й танці. Перші сарсуела з’явилися в XVII ст. Їхня музика великою мірою ґрунтувалася на народних піснях і танцях. Виникло два різновиди цього жанру: велика («ґранде») і мала («чіка») сарсуела. У ХІХ ст., після доби занепаду, пов’язаного з пануванням італійської опери в Іспанії, сарсуела відродилася і стала жанром, у якому почали активно працювати композитори-професіонали. Сам Фалья о першій порі своєї творчої діяльності створив шість сарсуел.
[4] Франсіско-Асенхо Барб’єрі (1823–1894) – іспанський композитор і музикознавець. Засновник національного музичного театру. Автор понад 70-ти сарсуел.
[5] Визначні сарсуели Барб’єрі, написані, відповідно, у 1864 і 1874 роках.
[6] Див. коментар 2 до статті «Передмова до „Стислої музичної енциклопедії” Хоакіна Турини».
[7] Чотіс – парний бальний танець (імовірно – богемського походження), близький до мазурки, але повільніший.
[8] Палільйос – іспанський народний музичний інструмент: дерев’яні палички, якими б’ють одна об одну.
[9] Ісаак-Мануель-Франсіско Альбеніс-і-Паскваль (1860–1909) – іспанський композитор і піаніст-віртуоз. Учень Ф. Ліста, Ф. Ґеварта і Ф. Педреля. Провідний музичний діяч доби національного відродження. Автор переважно фортепіанних творів (понад 300), багато з яких ґрунтовано на народних мотивах («Іспанська сюїта», «Іберія», «Каталонія» тощо).
[10] Хуліо Ґомес-Ґарсія (1886–1973) – іспанський композитор. Автор багатьох симфонічних творів, кількох опер та сарсуел. Тривалий час очолював бібліотеку Мадридської консерваторії.
[11] Конрадо дель Кампо-і-Сабалета (1878–1953) – іспанський композитор, диригент і скрипаль. Знаний своїми симфонічними творами («Ґранада», «Мадридська сюїта», «Кастильська поема» тощо). Написав також 7 опер і кільканадцять сарсуел (зокрема у співавторстві).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІІ.
Переклад і примітки – Василь Білоцерківський
Наша музика [1]
Кажуть, що декотрі побожні пани з Мадрида мають намір відкрити підписку, аби запропонувати берлінському кесарю відлити статую Мартіна Лютера з золота [2]. В інші часи цю новину сприйняли б як плід уяви божевільного, але нині вона не настільки дивна і безглузда, як може видатися на перший погляд. Ми були присутні при подіях більш незвичайних, пов’язаних зі світовою катастрофою, від якої залежала доля кожної людини. І якщо так буває у справах величезної ваги, то чи можна дивуватися, коли в маленькому світі нашого мистецтва проявляється певна безглуздість і дріб’язковість?..
Говорю так тому, що на сучасному етапі іспанської музичної творчості відбувається варте уваги й цікаве явище. Тепер, як ніколи, іспанські композитори виказують якнайглибшу національну самосвідомість, і, попри це, саме тепер частина критиків звинувачує їх у зраді цій самій засаді. Однак існують речі, більш гідні увічнення. Річ у тім, що взірці, шанувати котрі як непорушні закликають нас ці звинувачі, є, за дуже рідкісними винятками, продуктами наслідування іноземного, найвиразнішого наслідування з того, що можна побачити в усій історії європейського мистецтва. Мається на увазі (чи, ліпше сказати, маю на увазі) наша так звана велика сарсуела, яка являє собою не щось інше, а кальку (це може довести кожен, хто виконає вельми невелику роботу) італійської опери, модної в ту добу, коли сарсуела з’явилася на світ [3]. Певно мірою природно, що так виходило: оскільки драматичні сюжети, використовувані в комічних операх і сарсуелах, переважно являли собою прості адаптації чужоземних творів, то їм неминуче бракувало національного характеру.
Барб’єрі [4], бажаючи надати нашій музиці національного характеру, відмежувався од таких метод, а його «Хліб і бики» та «Маленький цирульник із Лавап’єса» [5] – уславлені докази цих благородних прагнень. Проте у згаданих творах, що вирізняються правдивим національним характером, музично-виражальні засоби, які використовував композитор, рідко опиняються поза звичними італійськими впливами.
Належало, аби трохи пізніше Феліпе Педрель [6] показав нам у своїх творах, які повинні бути національні виражальні прийоми, що випливають безпосередньо з нашої народної музики. Саме тоді декотрі люди доброї волі усвідомили вкорінену традиційну помилку і вирішили йти широкою й блискучою дорогою, яку відкрив нам уславлений композитор.
Можливо, хтось вирішить: намагаюся дискредитувати все, що створювали в той музичний період, який я оповідав раніше? Якщо так думають, то прошу відкинути цю оману. Я не лише не мав таких намірів, але належу до числа людей, котрі завжди висловлювали свій захват багатьма творами жанру, іменованого сарсуелою – великою чи малою, жанру, який стільки часу стимулював нашу музичну активність. Багато з цих творів залишаться у гроні славних досягнень іспанського мистецтва, а їхні мелодійні чари важко буде перевершити нашим сучасним і майбутнім композиторам. Але звідси до заяви, що приправа (назвімо її так), якою приперчують ці твори, суто національна, лежить ціла прірва.
Ясно, що пісні, засновані на мажорному чи мінорному ладах (наприклад, хота і сегідилья), цілковито зберігають національний характер у цих творах.
Але… але ж не лише сегідильї й хоти містять наші народні скарби, чи не так? Окрім того, хто зможе переконати нас у тому, що ритми чотісу [7], вальсу або мазурки, якими наповнені ці твори, є іспанськими?
Годі. Не люблю займатися критикою, і нехай мені буде дозволено зауважити, що в усьому, сказаному раніше, я нічого не збирався осуджувати, а просто констатував факти.
Тепер поговорімо про народну пісню.
Чи правда, що однією з метод надання нашій музиці національного характеру є, як гадають декотрі, точне використання записів народних пісень у вигляді мелодійного матеріалу? Загалом не можу з цим погодитися, але в окремих випадках уважаю цю методу незамінною. Скромно гадаю, що в народній пісні велике значення має дух, а не літера. Ритм, лад і мелодичні інтервали, які визначають її вигини й каденції, становлять головне в цих піснях, і народ сам дає доказ цьому, нескінченно варіюючи мелодичні лінії своїх наспівів.
Навіть більше скажу: ритмічний і гармонічний елемент народної пісні має таке саме значення, як і власне пісня. Отже, потрібно черпати натхнення безпосередньо в народу, а хто не розуміє цього, той досягне у своїй творчості лише більш або менш майстерної пародії.
Дозволю собі порадити тим, хто компонує музику в строго національному стилі, уважно слухати те, що можемо назвати народними оркестрами (у моїй країні це гітари, палільйос [8] і бубни); тільки в них вони знайдуть оту жадану національну традицію, якої неможливо побачити ні в чому іншому.
Однак бачу, що я ще не відповів на люб’язну пропозицію «Música» висловити свою думку щодо нашого сучасного симфонічного мистецтва.
Ось вона кількома словами. Думаю, ми перебуваємо на початку блискучого розквіту цього важкого жанру. Наш незабутній Ісаак Альбеніс [9] казав, що протягом небагатьох років Іспанія посяде видатне становище в європейській музичній творчості. Великий і благородний митець виклав свою думку в загальних рисах, а я насмілюся уточнити її, сказавши, що симфонічна музика, за моїм судженням, стане найрозкішнішою квіткою в нашому вінку.
Оскільки я вже згадав Альбеніса, хочу вшанувати його пам’ять, представивши його як приклад вірної й безкорисливої дружби щодо стількох із нас, котрі працювали над формуванням нового іспанського мистецтва. Ось вона – традиція, яку треба створити й утвердити!.. Нехай кожен має власну думку, адже саме в цьому полягає свобода мистецтва, але заразом поважайте тих, хто дотримується протилежних вам поглядів.
Щиро і чесно, як того вимагає чуття найвідданішої дружби, мушу висловити жаль про деякі випадки, на біду, занадто часті. У цьому самому часопису, який зробив мені честь, попросивши моєї співпраці, я надибав статтю, яку підписав мій колега Д. Хуліо Ґомес [10]. Відкинувши всіляку делікатність, у манері, гідній глибокого жалю, він нападає на одного композитора, який має високий престиж і надзвичайні заслуги, діяльність якого беззастережно заслуговує на пошану і повагу. Кажу про маестро Конрадо дель Кампо [11]. Називаю імена тому, що завжди любив говорити ясно, а отже – чесно.
Сподіваюся, сам пан Ґомес, чий недавній успіх приніс мені задоволення, перший погодиться зі мною, перечитавши свою статтю, написану в мить засліплення, простиму, як і будь-яка людська помилка. Якщо це буде так, то, як друг і артист, отримаю достеменне задоволення, бо належу до числа тих, хто гадає, що в мистецтві є щось вище за оплески публіки, хоча вони – одна з найбільш приємних і законних компенсацій, які ми, котрі цілком добровільно і з сердечним запалом працюємо в мистецтві, можемо бажати.
[1] Першодрук: часопис «Música» (Мадрид, 1917, №2, червень).
[2] Оскільки в Іспанії здавна неподільно панує і має високий авторитет Католицька Церква, означена ідея матеріально підтримати виготовлення статуї засновникові Протестантизму мала вигляд зовсім нереалістичний.
[3] Сарсуела – іспанський музично-драматичний жанр, у якому поєднано вокальні номери, розмовні діалоги й танці. Перші сарсуела з’явилися в XVII ст. Їхня музика великою мірою ґрунтувалася на народних піснях і танцях. Виникло два різновиди цього жанру: велика («ґранде») і мала («чіка») сарсуела. У ХІХ ст., після доби занепаду, пов’язаного з пануванням італійської опери в Іспанії, сарсуела відродилася і стала жанром, у якому почали активно працювати композитори-професіонали. Сам Фалья о першій порі своєї творчої діяльності створив шість сарсуел.
[4] Франсіско-Асенхо Барб’єрі (1823–1894) – іспанський композитор і музикознавець. Засновник національного музичного театру. Автор понад 70-ти сарсуел.
[5] Визначні сарсуели Барб’єрі, написані, відповідно, у 1864 і 1874 роках.
[6] Див. коментар 2 до статті «Передмова до „Стислої музичної енциклопедії” Хоакіна Турини».
[7] Чотіс – парний бальний танець (імовірно – богемського походження), близький до мазурки, але повільніший.
[8] Палільйос – іспанський народний музичний інструмент: дерев’яні палички, якими б’ють одна об одну.
[9] Ісаак-Мануель-Франсіско Альбеніс-і-Паскваль (1860–1909) – іспанський композитор і піаніст-віртуоз. Учень Ф. Ліста, Ф. Ґеварта і Ф. Педреля. Провідний музичний діяч доби національного відродження. Автор переважно фортепіанних творів (понад 300), багато з яких ґрунтовано на народних мотивах («Іспанська сюїта», «Іберія», «Каталонія» тощо).
[10] Хуліо Ґомес-Ґарсія (1886–1973) – іспанський композитор. Автор багатьох симфонічних творів, кількох опер та сарсуел. Тривалий час очолював бібліотеку Мадридської консерваторії.
[11] Конрадо дель Кампо-і-Сабалета (1878–1953) – іспанський композитор, диригент і скрипаль. Знаний своїми симфонічними творами («Ґранада», «Мадридська сюїта», «Кастильська поема» тощо). Написав також 7 опер і кільканадцять сарсуел (зокрема у співавторстві).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ IV"
• Перейти на сторінку •
"Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІ"
• Перейти на сторінку •
"Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІ"
Про публікацію
