Антон Шепа, Іван Ілько – чільні представники широко відомої Закарпатської школи живопису.

Якщо ім’я митця не актуалізується, то з ходою Часу воно зникає, щонайменше на певний період. Такі випадки трапляються навіть зі знаменитими ще за життя творцями. З появою нових текстів, спогадів, ім’я художника повертається з тимчасового або тривалого забуття.

Живописна спадщина Антона Шепи (1928 – 2014) відносно нещодавно повернута ніби зі сховку Часу і Простору для широкого огляду любителів малярства. Квітень 2016 року, в Закарпатському художньому музеї відкрилася виставка пам’яті живописця – «In memoriam», значного представника третього покоління Закарпатської школи живопису. Цього ж року в Києві вийшов з друку альбом репродукцій (більше 100) «Барвиста феєрія Антона Шепи» і матеріалом про життя і творчість художника. Обидві події були присвячені до 88-річчя з Дня народження митця.

Антон Олексійович, як і інші, самобутні, неповторні у своїй творчості закарпатські живописці, любив свій край і його казково чудове довкілля. Народжений 17 квітня 1928 року у багатодітній сім’ї, в селі Підгоряни на Мукачівщині (нині – район міста). У віці 4-х років залишився без матері. Нелегке дитинство, важкими видалися і юнацькі роки. В 1948 році мав намір поповнити лави українських філологів Львівського університету, не вдалося. Вступити до Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва було важкувато, але він здолав цю перешкоду попри те, що на одне місце претендувало 5 абітурієнтів. Студіював різні науки на відділенні монументального живопису, серед викладачів – знаний художник і педагог Роман Сельський. У ці ж роки навчалися у майбутньому відомі художники, зокрема – Карло Звіринський (1923 – 1997), Володимир Патик (1926 – 2016).

Після здобуття вищої освіти працював викладачем Ужгородського державного художньо-промислового училища , водночас з Федором Манайлом (1910 – 1978), Ернестом Контратовичем (1912 – 2009). Як педагог навчав секретам мистецьким: Івана Ілька (нині народний художник України), Ференца Семана (1937 – 2004), Аттілу Дунчака.
Значну частину життя перебував у Києві, куди переїхав після одруження. В 2004 році повернувся в Закарпаття, 2008 рік - був відзначений званням Заслуженого художника України, як це трапляється, з великим запізненням… В 2014 – лауреат обласної премії Й. Бокшая та А. Ерделі у галузі живопису, того ж року 4 липня відійшов у засвіти… Своєрідний живописець, помітна постать в історії Закарпатської школи малярства.

Іван Ілько… Народжений у селі Дулово на Тячівщині, 4 березня 1938 року. З дитинства привчений до праці. Що таке постоли тямив не з розповідей, їх довелося носити. З труднощами буття познайомився дуже рано, юнацькі роки на його долю випали складні, знав, що таке бути голодним… Мав велике бажання вчитися. В 1946 році відкрилися двері Ужгородського державного художньо-промислового училища, перший директор – Адальберт Ерделі. 1952 рік, в 14 літньому віці Іван Ілько став студентом цього навчального закладу.

«В училищі ще працювали старі викладачі: Й. Бокшай, А. Ерделі, В. Берец, Ш. Петкі… Невдовзі зробили все, щоб пішли - А.Ерделі, А.Коцка, Е.Контратович, Ф.Манайло, фактично їх вигнали. Для мене відчутною втратою стала відсутність серед педагогів Федора Манайла… Прийшли – Хохлов, Кобиленков, Макаров, Демиденко, викладачі з іншим розумінням мистецтва.

Тоді ж у викладацькому колективі з’явився Антон Олексійович Шепа, який здобув вищу мистецьку освіту у Львові. Він керував моєю дипломною роботою. Людина небагатослівна, дуже делікатна, таким можна довіряти. Ми удвох неодноразово відвідували села Річка і Тюшка, що на Міжгірщині, там ще застали натуральне господарство… Разом працювали. Його велика заслуга, це моя думка, в привнесенні на Закарпаття концепції Львівської школи малярства : Р. Сельського, О. Новаківського, інших. Ця школа близька до Краківської…

Суттєва деталь – є сприймання контуру або навпаки. Йосип Бокшай володів контуром, а письмо Антона Шепи побудоване на контурі широкого мазка… Писати з натури складне завдання, треба швидко схоплювати той стан який бачиш, створити роботу за 2-3 години, мінливість освітлення впливає, є й інші причини. Широкий мазок, багатобарвність плям, безмежна плановість, - застосовувалися Шепою у письмі.

Спогадів багатенько…, протягом десяти років ми вдвох об’їздили, обходили Карпати: від Ужка до Коломиї. Я зробив близько тисячі етюдів і рисунків. Щасливий час у творчому житті…

Додам наступне, склалася у свій час дивовижна ситуація, - на невеликій території (Закарпаття) зійшлися художники, які навчалися у високих навчальних закладах Риму, Праги, Будапешту, кожен із своїми мистецькими принципами, це одна з важливих підстав виникнення явища Закарпатської школи живопису», - ділиться споминами Іван Іванович.

Непросто писати про митця, творчість якого висвітлював у попередні роки не раз і не двічі. Прагнеш уникати повторів… Хочеться кожного разу висловити якусь свіжу думку.

Іван Ілько, як і Антон Шепа, художник-монументаліст. Як живописець наділений у вищій мірі вмінням правдивості зображуваного. Його картини не тільки монументальні, вони - панорамні, величні, легко впізнавані. Він залишився самим собою, має власне бачення, розуміння мистецьких процесів, може їх обґрунтовано аргументувати. На життєвих шляхах-дорогах не розгубив того, що є важливим в бутті і творчості.

Нині багато художників «розчинилися» в колективах настільки, що їх власного обличчя зовсім не видко… З старшого покоління справді видатних митців Закарпаття, нині сущих залишилося троє – Іван Ілько, Володимир Микита, Іван Бровді… Тому вартісність, мистецька перш за все, створеного Антоном Шепою та Іваном Ільком буде зростати.
Мені неодноразово щастило слухати оповіді Івана Івановича. Володіє дотепер чудовою пам’яттю, розповідаючи про події піввікової давності описує навіть дрібні деталі… Тоді поволі починаєш занурюватися у той Світ, про котрий йде мовлення, той Світ, якого вже нема. Заплющиш очі, та бачиш: пасма гір, ущелини-долини, ліси, річки-потоки, галявини вкриті килимами квітів. Бачиш родаків художника, його колег, приятелів…

Кожен митець є митцем свого Часу, незалежно від того, усвідомлює він це, чи ні. У живописі Івана Ілька, народного художника України, виразно простежується ця аксіома. Проте, слід зауважити, стосовно гостроти мислення він сучасна людина, цікавиться політикою, любить читати, слухати та насолоджуватися класичною музикою. Володіє не лише масштабністю письма, а й масштабністю думки…

За символічним висловлюванням Рене Генона - людина відвернулася від Неба задля підкорення землі. Світ сучасності – антитрадиційний, антиієрархічний, антиметафізичний, матеріалістичний. Орієнтація на кількість, якість кульгає. Досягнення технічного прогресу ставлять на перше місце.

Традиціоналізм, ще одна важлива риса малярства двох чільних представників Закарпатської школи живопису – Антона Шепи та Івана Ілька.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ-4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього-4) і БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - Закарпатський обласний художній музей імені Й.Бокшая в Ужгороді.