Плин думок. Спроба проникнення в зміст творчості митця.

Переднє слово.

Етнопсихологія більше приділяє уваги чоловікам. Відтак, жіночий етнотип бажано розглядати окремо. Є й інші причини. «Українка заслуговує на окрему розповідь передусім тому, що вона становить феноменальне явище в історії світового духу», - підкреслював науковець Олексій Губко. Жінки-українки найбільше доклали зусиль щоб краща половина людства посіла достойне становище в спільноті. В нашій країні матріархат цілковито ніколи не закінчувався, він дійшов до наших днів.

Яка ж роль жінки-українки в житті українців? Жінка в нашому середовищі відіграє значно більшу роль ніж у інших європейських народів. Візьмімо до уваги творчість українських письменниць і поеток, які своїм незламним бойовим духом і завзяттям подеколи переважають чоловіків: Леся Українка, Олена Теліга, Ліна Костенко…
В родинах трапляються непоодинокі випадки, коли жінка головує над чоловіком. Жінка-мати, то окрема тема в історії нашого народу. Якщо спитати українця щодо спогадів дитинства, найчастіше згадає – про любов і пошану до матері. Ненька-Україна, Україна-Мати, - це ті епітети, які визначають характер українського патріотизму.
В царині релігійній – культ Пресвятої Богородиці займає більш значне місце, ніж культ Хреста-Богочоловіка, можливо на рівні підсвідомості. Особлива повага до Пречистої Діви Марії панувала і в середовищі українського козацтва.

Величне пошанування жінки - як Матері-Землі, Матері-Природи теж властиве українцям.

Повернімо свій взір в сиву глибину століть… Науковець і мислитель Валерій Сніжко наголошував: «Протоукраїнське-трипільське суспільство формувало свої стосунки на демократичних засадах, і семантичним втіленням цього є зображення Великої Матері – плодороду, добробуту, достатку коштом «народження», а не загарбання силою. Розташування довжелезних і великомасштабних «Змієвих валів», як оборонної системи від зовнішнього Світу, вказує на великі можливості спільноти землеробських ареалів Трипільської цивілізації – науковці вираховують об’єми грунту, використані у Змієвих валах, рівноцінними об’ємам давньоєгипетських пірамід!».

Основа тексту.

Олександр Чегорка – архітектор за освітою, закінчив Київський державний художній інститут, окрім того – художник, поет, скульптор. Народжений у містечку Верхівцеве, Січеславщина. Батьки – Тимофій Вікторович і Тетяна Тихонівна, вчителі української мови і літератури. Він з дитячих літ зростав і формувався в оточенні книжок і української мови. Немає нічого дивного в тому, що територія зацікавлень обдарованого митця – це живопис, поезія, філософія, мітологія, фольклор…

Студентські літа… Аура певних середовищ Києва мала вплив на хлопця, формувала його. Ходив у театри, кінотеатри. Не надто був знайомий з поетичним Києвом, таке захоплення з’явилося пізніше. Про Михайла Бойчука вперше почув перед завершенням навчання в інституті. Вже повернувшись додому, занурився в поезію: В. Іллі, І. Римарука, М. Вінграновського. Багато читав, завдяки публікаціям в часописі «Україна» познайомився з творчістю: А. Антонюка, Ф. Гуменюка, В. Падуна, Г. Рідної. Велике враження в душі закарбувалося після заглиблення у малярство Катерини Білокур та Марії Приймаченко. Любить квіти, як їх любили ці незвичайні художниці, космічні українки….

Міти, фольклор, казки, реальне буття… Жінка – Мати, берегиня, дружина, сестра, муза… В житті чоловіка відіграє велику роль, частіше позитивну, але не завжди… В творчості митця органічно переплетені мотиви язичництва і християнства, як і в житті українців. Любить працю на землі, ходити влітку босоніж. Спілкується з Сонцем, Місяцем, Вітром, Водою. Адже Природа жива…. Відвідував з колегами-живописцями Кам’яну Могилу, опісля цих мандрів творчий доробок збагатився витворами з пісковика, лагенаріями.
Олександр Чегорка живе дихаючи на повні груди, наснажений любов’ю – до великої і малої Батьківщини, батьківської домівки, праці духовної і фізичної…

Людина, що сповідує високі моральні стандарти, доброзичливий, донині ідеаліст-романтик. Каже й таке: «Мої пошуки у мистецтві наразі мають фігуративний характер, а хотілося б поєднати з нефігуративом. Отакі мої творчі плани, є й інші, та про них поки що не казатиму…».

У творах митця очевидна наявність мітологічної та казкової складової…
К.Г.Юнг , М. Еліаде наголошували, що втрата сакральних зв’язків міту у життєвому процесі теперішнього суспільства зламала розумність діяльності всієї Системи: Людина – Природа – Суспільство - Космос. Такі процеси дуже негативно впливають на культуру і мистецтво. Нашим сучасникам потрібно відновлювати втрачений зв'язок з живою Природою, необхідне спілкування з рослинним світом….

Міт – слово грецького походження, означає виклад давніх переказів, оповідок. У них в наївній, образній, несвідомо-художній формі описуються явища природи і життя. В мітології українців можна помітити наявність ознак національної, релігійної специфіки. Характерною ознакою мітології нашого народу є пантеїзм – це філософсько-релігійне вчення, згідно якого Бог ототожнюється з Природою. Щодо знаків і символів, то творча особа має свої символи, котрі наповнені своєрідним містицизмом.

Чудові слова Марії Чумарної, тому годі втриматися, щоб не процитувати: «У казці все не так, як у нашому земному житті. В казці час іде по-своєму, простір має інші виміри, немає таких нездоланних бар’єрів між світами, як у нашому реальному існуванні. В казці немає нічого мертвого: у ній все живе, взаємодіє, співпереживає чи поборює одне другого.
Кожен вчинок неминуче тягне за собою наслідки: побачив герой пір’їну жар-птиці – захотів підняти, підняв – от тепер тільки біди починаються. Зло в казці завжди сміхотворне, хоч і могутнє.
Але водночас все, що відбувається в міфічному світі, надзвичайно співмірне з нашим земним буденним життям. Тому казка доступна всім – незалежно від віку, характеру чи інтелекту людини».

Фольклор. Саме він, на думку М. Костомарова, виражає національну самосвідомість найбільш несвідомо, а отже, автентично. Психолог і культуролог О. Губко твердив: «Фольклорний космос Древньої Русі велично котить до нас, зачудованих нащадків, дев’ятий вал могутньої народної фантазії – стрімку перунову колісницю захмарної вежі інтелекту народу, що й нині озивається блискавицями та громами пророчих, інтуїтивних прозрінь і засягав у товщу буття. У тому розтелесованому, знуртованому океані духу народного – вся старечо мудра і дитинно наївна душа русича-язичника». Цей науковець вважав, що і «Слово о полку Ігоревім» цілком можна віднести до фольклору.
Колядки і щедрівки, котрі ледь не дослівно співаються донині, є й такі яким тисячі років!... Це відголосся наших предків, коляди енергетично дуже сильні.

Завершальне слово.

Живопис в кольорі, графіка, малюнки на землі, на снігу; лагенарії, чудові поетичні взірці, - все підвладне Олександру Чегорці, бо обдарована людина, щира українська душа. Робить усе без негативу, світла людина. Прихильний до мандрів, хай недалеких, проте мандри – це пошук і відкриття щораз чогось нового…

Чимало людей, що незадоволені життям, сприймають свої дії і вчинки як спосіб досягнення певної мети. Себто, вони не живуть, збираються жити в майбутньому після завершення якихось подій. Любомудр Г. Сковорода дав нам чудовий рецепт повернення в сьогодення за допомоги медитації, конкретніше – ходьби. Йти не кудись, а просто йти, сприймаючи ходьбу як природний стан. Ходьба впливає на свідомість, змінює її. Олександр Тимофійович йде…
Доктор М. Шлемкевич запитував: «Українська душа – що ж це вона, чи є взагалі окрема, особливша?». Найкращу відповідь знайдемо у батька нашого народу - Тараса Шевченка:

«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра…».

Тут мовиться не про географію, а про те – що існує неповторний Український Світ як породження неповторної української душі.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4), БУМ (Брама Українського Мистецтва).

*Журнал «ОКСАМИТ».

На фото - картина Олександра Чегорки "Вічність".