Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Яскравість
усі завдання, всі задачі,
і ти вже маєш свій портрет,
де дід старий сидить на дачі,
тоді тобі уже й не жить,
тобі вже – вечір, і смеркає,
тоді ота остання мить
тебе тривожно погукає
і розкладе таке життя,
як рішення на «за» і «проти»,
і вже не буде вороття,
бо й льготи* скінчаться і квоти.
Загрузне молодість в імлі,
трагічний випадок спіткає –
хто ж носить старість по землі,
той не знаходить, бо шукає.
А що залишиться? Краї,
які ти так і не побачив,
розгублені батьки твої
й нові завдання і задачі!
Так невідомість над усе
життя дратує, а цікавість,
весь шал завівши, нас несе
в непередбачену яскравість!
2 серпня 2002 р., Богдани́
* «льготи» – для внутрішньої рими;
інший варіант – «пільги»
Буріме
* * *
Ти пнешся в кожній черзі наперед.
Перед собою ставиш ці задачі.
Колись заслужиш право на портрет
в усіх газетах. Вмієш дати здачі.
І ти вважаєш, що умієш жить,
але твоє життя уже смеркає,
та прийде все ж вона – остання мить,
і смерть тебе з собою погукає.
Продовжиться лише душі життя,
вже не з’їси ти не ікру, не шпроти.
До тіла вже не буде вороття.
Душі не допоможуть тіла квоти.
Твоя душа залишиться в імлі.
Ти відчуваєш, що її спіткає…
Коли твоя душа пішла з землі,
земля її уже не відшукає.
Відвідає душа всі ті краї,
яких отут ніхто ще не побачив.
Чим допоможуть здобуття твої?
Не ті ти тут вирішував задачі.
Ти сплюндрував своє життя… Усе!
Не там, де треба, виявив цікавість.
І душу хтось твою у тьму несе,
проносячи скрізь світло і яскравість.
Антоніна Заполотнюк
* * *
Нічого ми не знаєм наперед,
не розв’язали нам прозрінь задачі,
та пишемо майбутнього портрет,
в старому кріслі сидячі на дачі.
І розумієм: довго вже не жить,
бо – рано, а чи пізно – все ж смеркає.
Як Фаусту, не зупинить нам мить,
і потойбічний світ нас погукає.
Чогось ми тут зуміли за життя,
були ми "за" і виступали "проти",
але сюди не буде вороття,
а ТАМ – ніщо земні всі наші квоти.
Не загубитись, Боже, дай в імлі,
хоч знаємо: розплата нас спіткає,
за все, що ми зробили на землі.
І ця розплата нас уже шукає.
Чекають нас незнані нам краї.
Той, хто пішов з Землі, вже їх побачив.
Ти підеш і залишаться твої
найближчі рідні – в них свої задачі –
молитися… Згадають не усе.
Їх змучить і скорбота і цікавість.
Нас в ті краї невдовзі понесе
нетварна сила – в неземну яскравість.
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Якби могли ми знати наперед,
як обирати і які задачі,
писали б з нас ікону, не портрет,
в в’язницю б не носили передачі.
Не думали би ми, як легко жить.
Життя, хоча й найдовше, все ж смеркає.
І прийде на Землі остання мить,
Господь до Себе душу погукає.
Перед тобою все твоє життя
предстане так, як на екрані. Проти
сказать що зможеш? І без вороття
ти будеш ТАМ, де не дають нам квоти.
Як лячно загубитись ТАМ, в імлі.
Невже це саме нас таки спіткає?
Щось виправити можна на Землі
лише тому, хто зміст життя шукає.
Всі підем ми у неземні краї,
яких ніхто з нас досі не побачив.
І де вони – всі успіхи твої,
і де давно розв’язані задачі?
Все, що було, не тим було усе –
Не ті любов, прозріння і цікавість.
В ТІМ світі, що нас янгол понесе,
ми темряву побачим чи яскравість?
Марія Шипкова
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
