Зустрілися тоді на полі бою,
уламком міни ногу відтяло –
в конвульсіях він корчився від болю
і заливала кров бліде чоло…

З’явилася негадано, маленька,
в медичній формі, що оте дитя…
Як лише відпустили тато й ненька? –
майнула думка ніби співчуття.

Джгутом перетягнула вправно рану,
забинтувала голову за мить.
Під кулями тягла із поля брані,
аби він змогу мав іще пожить.

Та опритомнів лише у палаті
і здивувався – цілі, дві ноги!
А медсестра у білому халаті
поволі поправляла ланцюги…

– А що?. А як?. – спіткався на півслові. –
А звідки?. – простогнати ледве зміг.
– Сестра із поля бою, в рюкзакові, –
поясненнями лікар допоміг.

А через рік, під Мендельсона гами,
долаючи відчутний біль, не страх,
упевнено і власними ногами
її він до вінця ніс на руках!

18.09.2022