ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Небесний диктант від Логосу. Степан Процюк
Степан Процюк. Жертвопринесення. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2007. -207 с.
«Чи є можливість поцілунку душ у світі, де кажуть, що людина походить від мавпи і є лише трохи досконалішою формою еволюції фауністики?» - Степан Процюк.
Не так вже і давно у літературі існувала абсолютизація реалізму, як єдиного шляху до художньої правди. Потім визнали, що художня правда досягається багатьма способами й різними засобами, зокрема й нереалістичними. Як визначити художній стиль нашого автора?
Судячи із жорстко-безжального початку роману, що викликає холодний жах, він твердий реаліст. Головне у нього - дослідження хворобливих зламів людської психіки, оголення й вивчення тайників свідомості. Складна психологічна партитура, плетиво натяків та алюзій висвітлює основний філософський аспект – болісне усвідомлення нікчемності буття при незвичайних здібностях. Зображена ситуація мимоволі проектується на сучасну суспільну атмосферу, в якій некомфортно почуваються неординарні, талановиті люди. Відчайдушний розпач лікують відчайдушні засоби, або ніякі. Комплекс хірурга!
Творча енергія нашого автора дивовижна. У ній є щось хворобливе. Він утомлює. Багато дещо у нього звучить, як маячня божевільного, якщо дивитись на цей роман тверезо. Але у тому то й справа, що тверезо дивитись на цю книгу не можна. Це не терапевтична література, яку читають навзамін снодійного, заспокійливого, відволікаючого від життя. Автор захмелений власною винятковістю, у захваті від власної сміливості і вимагає того самого й від читача. Він свідомо йде на ризик. І досягає успіху!
Творчий метод письменника морально небезпечний, як і всіляке зазирання у чужі душі. На озброєнні у нього уніфікований набір професійних навичок, а саме: екстаз публічного розкриття, психологічний ( і тілесний) стриптиз, «момент гри», смак до експерименту, пошук нового. Автора можна було б назвати традиціоналістом, адже він прагне межової зображувальності й чіткості. Прозаїк - майстер художньої деталі (хоча, напевно, навмисне ускладненої і трохи незграбної), має гострий погляд і такий самий язичок:
«Заплямкали роти і запрацювали щелепи…Воно і природньо, адже дармові нектари та амброзії споживаються легше, ніж складна метафорична поезія…» !
Виразна подробиця або штрих збуджують читача, стимулюють певні тривкі вібрації, додають у кров адреналіну, дарують нові емоційні відчуття. Авторська ознака стилю – гіперболізація мови, що надає зображуваному виняткової загостреності. Творчому письму автора взагалі властиве перебільшення і, насамперед, перебільшення зла. Він досягає мети - викликає відразу майже фізіологічну, бо читача від деяких сторінок направду нудить!
Але дивним чином, герой чомусь не викликає співчуття, бо всі його страждання – результат особистісного вибору, хоча не без впливу навколишнього середовища і кола життєвих явищ, що в нім панують. Отже, не кожне страждання є трагедією?
Чим переважно зайнятий герой? Він розмірковує. Ці розмірковування і є сюжет. Тобто сюжету, як такого, не має. Виходить, що говорити головніше, ніж діяти. Мовлення – перша реальність, а сама реальність вторинна. Герой виявляє себе не стільки у тому, як і в ім’я чого він діє, а насамперед у тому, що він говорить. Ланцюг подій у романі мінімальний, риси характеру проявляються через монолог, сповідь.
Роман читається важко. Але яке життя, такий і роман! Трохи насторожує заангажованість автора на конкретних обставинах. Конкретика помирає, як тільки вичахає злободенність. І що тоді залишається для вічності? Кілька блискучих думок на кшталт наступної: «Душу постійно слід відмивати, поете!...Бо тільки-но твоя душа забрудниться за допустимі творцем межі, ти перестанеш бути гідним для ролі посередника, котрий пробує відтворювати великі небесні диктанти…перестанеш існувати, коли покине тебе витончено-жорстока квітка Логосу».
Не відпускає відчуття, що цей роман не стільки написаний, складений, створений, як надиктований! Ким саме ? Відповідь у попередній цитаті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Небесний диктант від Логосу. Степан Процюк
Степан Процюк. Жертвопринесення. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2007. -207 с.
«Чи є можливість поцілунку душ у світі, де кажуть, що людина походить від мавпи і є лише трохи досконалішою формою еволюції фауністики?» - Степан Процюк.
Не так вже і давно у літературі існувала абсолютизація реалізму, як єдиного шляху до художньої правди. Потім визнали, що художня правда досягається багатьма способами й різними засобами, зокрема й нереалістичними. Як визначити художній стиль нашого автора?
Судячи із жорстко-безжального початку роману, що викликає холодний жах, він твердий реаліст. Головне у нього - дослідження хворобливих зламів людської психіки, оголення й вивчення тайників свідомості. Складна психологічна партитура, плетиво натяків та алюзій висвітлює основний філософський аспект – болісне усвідомлення нікчемності буття при незвичайних здібностях. Зображена ситуація мимоволі проектується на сучасну суспільну атмосферу, в якій некомфортно почуваються неординарні, талановиті люди. Відчайдушний розпач лікують відчайдушні засоби, або ніякі. Комплекс хірурга!
Творча енергія нашого автора дивовижна. У ній є щось хворобливе. Він утомлює. Багато дещо у нього звучить, як маячня божевільного, якщо дивитись на цей роман тверезо. Але у тому то й справа, що тверезо дивитись на цю книгу не можна. Це не терапевтична література, яку читають навзамін снодійного, заспокійливого, відволікаючого від життя. Автор захмелений власною винятковістю, у захваті від власної сміливості і вимагає того самого й від читача. Він свідомо йде на ризик. І досягає успіху!
Творчий метод письменника морально небезпечний, як і всіляке зазирання у чужі душі. На озброєнні у нього уніфікований набір професійних навичок, а саме: екстаз публічного розкриття, психологічний ( і тілесний) стриптиз, «момент гри», смак до експерименту, пошук нового. Автора можна було б назвати традиціоналістом, адже він прагне межової зображувальності й чіткості. Прозаїк - майстер художньої деталі (хоча, напевно, навмисне ускладненої і трохи незграбної), має гострий погляд і такий самий язичок:
«Заплямкали роти і запрацювали щелепи…Воно і природньо, адже дармові нектари та амброзії споживаються легше, ніж складна метафорична поезія…» !
Виразна подробиця або штрих збуджують читача, стимулюють певні тривкі вібрації, додають у кров адреналіну, дарують нові емоційні відчуття. Авторська ознака стилю – гіперболізація мови, що надає зображуваному виняткової загостреності. Творчому письму автора взагалі властиве перебільшення і, насамперед, перебільшення зла. Він досягає мети - викликає відразу майже фізіологічну, бо читача від деяких сторінок направду нудить!
Але дивним чином, герой чомусь не викликає співчуття, бо всі його страждання – результат особистісного вибору, хоча не без впливу навколишнього середовища і кола життєвих явищ, що в нім панують. Отже, не кожне страждання є трагедією?
Чим переважно зайнятий герой? Він розмірковує. Ці розмірковування і є сюжет. Тобто сюжету, як такого, не має. Виходить, що говорити головніше, ніж діяти. Мовлення – перша реальність, а сама реальність вторинна. Герой виявляє себе не стільки у тому, як і в ім’я чого він діє, а насамперед у тому, що він говорить. Ланцюг подій у романі мінімальний, риси характеру проявляються через монолог, сповідь.
Роман читається важко. Але яке життя, такий і роман! Трохи насторожує заангажованість автора на конкретних обставинах. Конкретика помирає, як тільки вичахає злободенність. І що тоді залишається для вічності? Кілька блискучих думок на кшталт наступної: «Душу постійно слід відмивати, поете!...Бо тільки-но твоя душа забрудниться за допустимі творцем межі, ти перестанеш бути гідним для ролі посередника, котрий пробує відтворювати великі небесні диктанти…перестанеш існувати, коли покине тебе витончено-жорстока квітка Логосу».
Не відпускає відчуття, що цей роман не стільки написаний, складений, створений, як надиктований! Ким саме ? Відповідь у попередній цитаті.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію