Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:

"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".

"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе турчин візьме!"
"Мене, мамо, мене турчин знає
Сріблом-злотом наділяє".

"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе ляхи візьмуть!
"Мене, мамо, мене ляхи знають
Медом-вином напувають".

Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе москаль візьме!"
"Мене, мамо, мене москаль знає –
Давно уже підмовляє".

Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сину промовляє:

"Вернись, синку, вернись додомоньку,
Змию тобі головоньку".
"Мені головоньку дощі змиють,
А висушать буйні вітри".

Скільки разів доводилось чути "Гомін, гомін по діброві" жодного разу не вдавалось почути закінчення пісні. Постійно лишалося одне й теж: "Чому так настійно мати проганяє сина з дому?"
І ось нарешті те, до чого часто-густо не доходить колективний спів. Надто за чаркою: "Де не були, по дві пили", "Бог любить трійцю"...
Ні орда, ні турчин, ні ляхи не страшні парубкові. Мати про це знає. А от коли доходить до москаля, котрий "давно уже підмовляє", матері стає непереливки і вона завертає доти гнаного: "Вернись, синку, додомоньку, змию тобі головоньку". Аби й у голову не спадала думка про будь-які стосунки з москалем.